Драматургія Григорія Квітки-Основ’яненка

Народився Г. Ф. Квітна 29 (18) листопада 1778 р. під Харковом у родовому маєтку – селі Основа (звідси його літературний псевдонім – Основ’яненко). Тут в Харкові пройшло його життя, написані всі його твори. Через хворобливість у дитинстві та патріархальні умови провінції Григорій не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі при монастирі. Однак завдяки своїй обдарованості, самоосвіті, великій пристрасті до освітньо-культурної та письменницької діяльності він піднісся до рівня людей високої освіченості й культури, зокрема став членом Товариства наук при Харківському університеті, членом ради Інституту благородних дівиць; європейська наукова громад кість обрала його членом королівського Товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген).

У прийнятій просвітительським дидактизмом і раціоналізмом драматизованій повісті Квітки “Преданияч о Гаркуше” (1841) так визначається програма головного героя, народного месника Гаркуші: “Справить людей и истребить злоупотребления”, “у сильного отнять возможность угнетать слабого”. Тут відбилися основні принципи програми самого Квітки, хоча він намагався її здійснювати зовсім іншим способом. Гаркушин метод месницької форми встановлення суспільної справедливості й порядку письменник засуджував. Від жанру сатиричних листів Квітка в 20-х роках переходить до написання (також російською мовою) комедій. Комедії Квітки поглиблюють кращі викривальні тенденції листів Повинухіна. В комедіях “Приезжай из столицы, или суматоха в уездном городе”, “Дворянские выборы”, частина перша, “Дворянские выборы”, частина друга, написаних в кінці 20-х років, Квітка викриває не ту або іншу персону чи поміщицьку родину, а певний клас поміщиків, чиновників, з властивими їм всім моральними і політичними поглядами, тими поглядами, які породжувались не випадковими обставинами, а соціальною природою їх життя. В своїх комедіях Квітка відображає характерні риси побуту дворян, чиновників того часу. Його герої в своєму середовищі не соромляться говорити такі речі, яких в іншому оточенні вам не скажуть. Так, вони, як про щось звичайне, говорять про хабар, про те, наскільки вигідно бути справником, суддею і т. ін. Це є проявом їх впевненості, що всі присутні саме так думають, а тому соромитися їх нічого. Хабарі беруть не тільки чиновники, але і їх дружини, що було дуже поширеним в той час.

Гідно уваги, що в комедіях 20-х років Квітка зображує і представників селянства. В його творах навіть є спроби показати взаємини між селянством і дворянством. Причому, що особливо важливо з точки зору перспектив реалізму, письменник в більшості випадків не ідеалізує взаємовідносини між селянством і дворянством.

Спираючись на досвід І. Котляревського-драматурга та авторів інтермедій XVIII ст., на мотиви народної пісенності й гумористики, а головне – на особисті спостереження (“Я собрал главных здешних характеров несколько”, – свідчив письменник), Квітка-Основ’яненко створює соціально-побутову комедію “Сватання на Гончарівці” (1835), в якій розробляється гострий життєвий конфлікт: на перешкоді одруженню закоханих Уляни й Олексія стоїть належність нареченого до кріпацького стану, його бідність. Вперше в українській літературі спеціально порушуючи кріпацьке питання, драматург, з одного боку, намагається провести думку, ніби кріпацький стан не страшний для тих, у кого пани – добрі люди. Однак тут же, відбиваючи народний погляд і досвід, він показує, яка репутація кріпаччини й панів-кріпосників склалася в народі: Улянина мати Одарка, жінка з життєвим досвідом, про Олексієвих “добрих” панів говорить дочці: “Хоч вони добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у неволю”. Їх жахає навіть думка, що “поженуть на панщину” дочку. І вона намагається видати Уляну хоч і за дурнуватого, але за багатого й “вільного” Стецька. За існуючою в комічних операх традицією “Сватання на Гончарівці” має щасливе закінчення, однак Квітка створює по суті драматичну ситуацію: вільна дівчина заради щирого й вірного кохання до кріпака добровільно йде на кріпацьку каторгу. Як і “Сватання на Гончарівці”, й сьогодні успіхи у глядача користується найвизначніший драматичний твір Квітки-Основ’яненка – соціально-побутова комедія “Шельменко-денщик” (1838; написана російською мовою, центральний персонаж Шельменко говорить по-українськи). Це комедія в останні десятиріччя двічі екранізована – такої уваги кіно домоглася не дуже велика кількість творів із світової літературної класики.

Досвід Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, його кращі традиції виявилися гідними для наступних українських прозаїків – Марка Вовчка, Ю. Федьковича, Панаса Мирного. Творче надбання першого за часом класика української художньої прози і визначного драматурга користується широкою популярністю в читача і глядача.

Використана література:

1. Бібліотека української літератури. О. І. Гончар “Григорій Квітка-Основ’яненко”.

2. Д. В. Чалий “Г. Ф. Квітка-Основ’яненко”.

Міністерство освіти

РЕФЕРАТ

Пісня у драмі-опері

Івана Котляревського

“Наталка Полтавка”

Не забувай того, хто сміло,

Із ясним сміхом розбудив

І розгорнув ширококрило

Понад землею рідний спів…

М. Рильський

Сербенюк І.

Коломия – 2002

Пісня у драмі-опері

Івана Котляревського

“Наталка Полтавка”

Не забувай того, хто сміло,

Із ясним сміхом розбудив

І розгорнув ширококрило

Понад землею рідний спів…

М. Рильський

Поетичне народнопісенне сприйняття нашим народом людини й навколишнього світу зародилося під впливом української природи, народних звичаїв та обрядів. Воно виявляється у психології, етиці, моралі, в побуті, естетиці та в інших сферах життя.

Художньо-естетичним підтвердженням цього є п’єса Івана Котляревського “Наталка Полтавка”, яка виникла в добу, коли на терені нашої історії вирішувалась доля української культури. Її поява була тим могутнім весняним громом, що пробудив самосвідомість нашого народу.

Назва пісні

Хто виконує

1.

“Вітер віє горою”

Наталка Полтавка

2.

“Ой я дівчина Полтавка”

3.

“Віють вітри, віють буйні”

4.

“Ой мати, мати! Серце не вважає”

5.

“Видно шляхи полтавськії…”

6.

“Підеш Петре, до тієї, яку тепер любиш”

7.

“Чого ж вода каламутна”

8.

“Та йшов козак з Дону, та з Дону додому”

Петро

9.

“Сонце низенько”

10.

“У сусіда хата біла”

Микола

11.

“Ворскло – річка невеличка”

12.

“Гомін, гомін, гомін по діброві”

13.

“Чи я тобі, дочко, не добра желаю”

14.

“Дід рудий, баба руда”

Виборний

15.

“Ой під вишнею, під черешнею”

16.

“От юних літ не знав я любові”

Возний

17.

“Всякому городу нрав і права”

Головна героїня п’єси Наталка не тільки словами, а й піснями розкриває свою вдачу, вроду, долю. Пісня “Ой я дівчина Полтавка” – це ліричний автопортрет героїні, простої української дівчини, що подобається хлопцям своєю красою, веселою та жартівливою вдачею і вірністю, всією душею Петрові. Образ Наталки романтизований. Серце дівчини сповнене сумом і тривогою за коханим.

Рішучість дівчини в боротьбі за щастя звучить у пісні “Ой мати, мати! Серце не вважає”. Нею вона звертається до матері. Наталка вважає, що “лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити”.

Спочатку ХІХ століття долітають до нас Наталчині пісні, буйні й ніжні, зігрівають зворушливою дівочою вірністю наші серця.

Як хочеться вірити сьогодні в те, що давні та вічно молоді пісні Наталки знатимуть наші хлопці та дівчата.

Петро сумує, що немає в нього “ні хатини, нема щастя, ані жінки”. Одначе бідний сирота багатий душею – своєю наполегливістю; добротою та вірністю в коханні до Наталки. Нарікаючи на свою злу долю він словами пісні “Та йшов козак з Дону” каже: “Не спасибі долі, коли козак в полі, Бо коли він в полі, тоді він на волі”.

Образ Петра оповитий мінорною гамою почуття кохання у його різноманітних виявах – вірності, стражданні та в самопожертві.

Побратим Петро, Микола, що теж “без роду, без племені, без талану і без приюту”, – весела та добра душа. Слова його пісні “Гомін, гомін, гомін по діброві”, де бувалого хлопця знають і орда, і ляхи, і турчин, свідчать про мандрівний, незалежний, безкорисний характер героя. Пісні, сповнені почуття національної гордості за славних прадідів великих, які вміли хоробро відстоювати рідну землю і обороняти її від ворога, як видно, імпонують настроям і почуттям бурлаки Миколи. Він збирається разом з козаками – чорноморцями “тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити”. Микола був волелюбний, розумний, дотепний, добрий.

Пісні водного – дзеркало його душі. У сатиричній пісні “Всякому городу нрав і права” втілює художнє образне виявлення “Філософії і найдійовішим засобом розкриття образу водного є його мова. Це суміш канцеляризмів, старослов’янізмів, казенно-судової лексики. Прості та ясні думки він так закручує, що важко й зрозуміти їх простому народу.

Оскільки кожен твір залишає помітний слід у літературі, він має зайняти і певне місце в серці кожного учня.

Ті вічні пісні, ті єдині спадки

Взяли собі други поети-нащадки

І батьківським шляхом пішли.

Леся Українка


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Драматургія Григорія Квітки-Основ’яненка