Драма-феєрія Лісова пісня – Леся Українка (1871-1913) – Образне слово поетичного модернізму

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ, ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ

У “Лісовій пісні” дитячі враження авторки поєдналися з пізнішими філософськими роздумами. У листі до матері Леся Українка писала: “Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку “в умі держала”, ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш – у дядька Лева Скупанського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов “слушний час” – я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік”.

Перший варіант “Лісової пісні” Леся Українка завершила влітку 1911 року в грузинському місті Кутаїсі. У листі до сестри Ольги вона зізналася: “Писала я її дуже недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго “приходила до пам’яті”. Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання…”.

Драма вийшла в 1912 році в журналі “Літературно-науковий вісник” із численними друкарськими помилками. Пізніше поетеса виправила текст, додала до нього список дійових осіб. Виправлений варіант “Лісової пісні” був виданий окремою книжкою вже після смерті авторки, у січні 1914 року.

Письменниця визначила “Лісову пісню” як драму-феєрію. Основними властивостями цього жанру є фантастичний сюжет, казкова умовність персонажів, поглиблений ліризм, широке залучення фольклорної образності.

Лісова пісня. Леся Українка (Олег Щупляк, 2011)

Жанр драми-феєрії тісно пов’язаний із таким напрямом, як неоромантизм. “Лісова пісня” зазнала ще й відчутного впливу “нової драми”, що виявилось у внутрішньому конфлікті, філософському підтексті та в особливій ролі ремарок.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Як сама Леся Українка прокоментувала задум “Лісової пісні”?

2. Коли вона написала перший варіант твору?

3. Де й коли з’явилась перша публікація “Лісової пісні”?

4. Коли було видано виправлений варіант твору?

5. Як авторка визначила жанр своєї п’єси? Назвіть характерні ознаки цього жанру.

6. Які риси “нової драми” наявні в “Лісовій пісні”?

Читаємо взірці української художньої літератури

7. Прочитайте драму-феєрію “Лісова пісня” Лесі Українки 1. Звірте власні враження від твору із матеріалом, запропонованим у статтях підручника.

Порада. Драма-феєрія “Лісова пісня” складається з “Прологу” і трьох дій. Прочитавши кожну із цих частин твору, робіть у зошиті нотатки: де відбуваються події, хто є їх учасником, які проблеми порушуються в діалогах, монологах. Оберіть таку форму запису, яка допоможе вам якнайшвидше й найточніше відтворити в пам’яті твір.

Заувага. Фрагменти твору, які знадобляться вам для роботи в класі, виконання завдань, ви знайдете в рубриці “Читацький практикум” (с. 204-217).

ТЕМА І ПРОБЛЕМИ

На думку М. Драй-Хмари, у “Лісовій пісні” змальовано “трагедію високої душі, що заблудилась серед болота буденного життя”. Душевна краса й приземлений практицизм піднесені в драмі до рівня символічних узагальнень, що спонукають до роздумів про справжнє покликання людини.

Основні проблеми твору мають переважно філософський характер. Вони стосуються сенсу життя, духовної свободи, матеріального й духовного чинників особистості. Це також проблеми таланту, людської гідності, впливу справжнього кохання на людську душу.

Особливу роль у творі відіграє питання гармонійного співжиття людини і природи. Яскравим вираженням пориву до гармонії є душа Лукаша, яка озивається “виразно-щиро голосом сопілки…”. Усвідомлення, що він не зміг “…своїм життям до себе дорівнятись”, виявляє чи не найбільшу драматичну суперечність людської натури.

Виявляємо літературну компетентність

1. Якою є тема “Лісової пісні”?

2. До яких філософських проблем звернулась авторка?

1 В електронному додатку до підручника ви знайдете повний текст твору.

ХУДОЖНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ

“Лісова пісня” складається з прологу і трьох дій. У пролозі знайомство з міфічними Істотами налаштовує на умовний, символічний характер сприйняття твору. Перша дія розповідає про зародження й розвиток кохання Мавки й Лукаша, увиразнює тему гармонійного співіснування людини і природи. У другій дії загострюється конфлікт між мрією й буденністю. Третя дія розкриває драматизм непоправної втрати та розповідає про запізніле духовне прозріння головного героя.

Важливу роль у драмі відіграють образи природи, особливо при зіставленні душевних змін героїв із природними явищами. Зародження почуттів Лукаша й Мавки припало на час весняного оновлення світу, пробудження довкілля, пізнє літо приносить розчарування й сумніви, а завершальні події твору відбуваються пізньої осені. У фіналі на мить – як мрія про втрачене щастя – немов у казці, поновлюється весняна природа й замість зимового дня настає місячна весняна ніч, квітнуть дерева, а їхній білий цвіт огортає закохану пару та перетворюється зрештою на густий сніг, що накриває нерухому самотню постать Лукаша.

Твір Лесі Українки має розгорнуті ремарки. Вони виконують не лише допоміжну, службову функцію, а й органічно взаємодіють із розвитком діалогів і сценічної дії, сприяють вираженню підтексту. Уся художня організація драми підпорядкована філософському задуму. Етнографічна конкретика й соціальні деталі відсуваються на задній план, а персонажі та образи природи відчутно символізуються й узгоджуються з неоромантичним протистоянням буденності і мрії.

Виявляємо літературну компетентність

У зручній для вас формі запишіть відомості про художню організацію твору.

ФАНТАСТИЧНІ ОБРАЗИ

У казковому світі “Лісової пісні” природу представляють різні фантастичні персонажі. Деякі з них (“Той, що греблі рве”, “Той, що в скалі сидить”) вигадані, решта постала на основі авторського сприйняття й переосмислення народної демонології.

Мавка у фольклорі – це лісова русалка, яка має вигляд вродливої дівчини. Вважалося, що вона вороже налаштована до світу людей. Зовнішність та деякі інші риси своєї героїні Леся Українка запозичила з фольклору, однак переосмислила її вдачу, наділила розвиненою індивідуальністю.

Лісовик – дух, який оберігає лісові скарби. У драмі він “малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці”. Кожної пори року Лісовик вбирається в інші шати: пізнього літа він уже “у довгій киреї барви старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гілка достиглого хмелю”, а в наближенні зими – “у сірій свиті і в шапці з вовчого хутра”. Леся Українка зобразила його мудрим і справедливим приятелем дядька Лева. Лісовик виступає за мирне співжиття з людьми. Але водночас саме він застерігає Мавку: “Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно”.

Перелесник у народній уяві поставав як злий дух, котрий відвідував людей, прибираючи подобу когось із родичів. Письменниця відійшла від негативної оцінки цього персонажа. Він молодий і привабливий: “З гущавини лісу вилітає Перелесник – гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима”. Перелеснику подобається Мавка, він не раз її підтримував і захищав.

Водяник і Русалка – ворожі до людей духи озера. Водяник мало не втопив дядька Лева, а Русалка підмовила потерчат завести Лукаша до болота. Ось зовнішність Водяника: “Він древній сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на голові корона із скойок”. Русалка дружить із Мавкою, але вона зовсім іншої вдачі, лиха й підступна. Зовні відповідає народним уявленням: “Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки – один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок”.

“Той, що греблі рве” – вигаданий Лесею Українкою дух води, але не тихої озерної, а поривчастої, стрімкої, як у струмках та річках навесні. Недарма Водяник вважає цього грайливого духа води чужинцем, не дозволяє пустувати у своїх володіннях, залицятися до своєї дочки.

“Той, що в скалі сидить”, або Марище – теж створений уявою поетеси персонаж. Це страшний демон забуття, який забирає зневірену Мавку. У творі з ним асоціюються такі почуття, як страх (“Раптом з-під землі з’являється темне, широке, страшне Марище”), відчай і невблаганність.

Потерчата (діти, що померли нехрещеними й обернулися на злих істот), чортик Куць, Злидні (злі духи, які приносять людям нещастя), Пропасниця – образи, які авторка створила цілком у дусі народної демонології.

Виявляємо літературну компетентність

1. Які міфологічні образи авторка запозичила з фольклору? Як вона їх переосмислила?

2. Які образи створені уявою авторки? Що вони позначають?

Ілюстрація до драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” (Софія Караффа-Корбут, 7994)

МАТИ Й КИЛИНА

Мати Лукаша й Килина сповідують переважно практичні цінності. Краса довкілля, якою захоплюється мудрий дядько Лев, не викликає жодного відгуку в душах цих жінок. Обидві свого часу овдовіли, тож необхідність дбати про родинний добробут ще більше обмежила коло їхніх інтересів дрібними щоденними турботами.

Мати не схвалює поетичної жилки в натурі Лукаша, натомість нав’язує йому своє прагматичне, приземлене сприйняття світу. Вважаючи прийнятним шлюб із розрахунку, вирішує, хто саме буде синові кращою парою: “Там є одна вдовиця – моторненька, – / сама припитувалась через люди, / то я сказала, що аби Лукаш / був не від того…”. Мавка – лише “відьма”, “нездарисько” й “ледащо”, а от практична Килина дуже приваблює матір Лукаша як майбутня невістка.

Ось вони разом рухаються до хати на лісовій галявині: “Від озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан, і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспіває за нею”.

Килина випромінює здоров’я та енергію, рішучість і готовність до дій. Видно, що прийшла вона з певним наміром, який давно узгодила з матір’ю Лукаша. Це своєрідні “оглядини”, знайомство перед одруженням із розрахунку. Килина намагається представити себе у якомога вигіднішому світлі, тож і розповідає про те, що, на її думку, може привабити майбутню свекруху: “Та в мене молока, вже ніде й діти!/Коб ярмарок хутчій – куплю начиння. Корова в мене турського заводу…” Бажаючи справити враження, вона одразу ж хапається жати нивку. Мати “вириває серпа Мавці з рук і дає Килині, тая кидається на жито і жне, як вогнем палить, аж солома свище під серпом”. Її недобру натуру одразу ж розпізнає прониклива Мавка: “…нехай ся жінка більше не приходить, – /я не люблю її: вона лукава,/як видра”. І це передчуття справджується. Після смерті дядька Лева Килина легко руйнує усталену рівновагу в стосунках з лісовими мешканцями, бо заради вигоди готова на все: “Та я б і цілий ліс продати рада / або протеребити, – був би грунт, / як у людей, не ся чортівська пуща”.

Ось це “як у людей” дуже добре характеризує й Килину, і матір Лукаша. Бути як усі, не виділятися, забути духовні цінності, натомість плекати усереднений, спрощений погляд на життя та нав’язувати його іншим як єдино правильний. Авторка не приймає такої обивательської моралі, що нівелює людську індивідуальність у її пориваннях до духовності й краси.

Виявляємо літературну компетентність

1. Які цінності сповідують мати й Килина? Чим споріднені ці образи?

2. Як мати Лукаша ставиться до Мавки?

3. Яким мати й Килина бажають бачити Лукаша?

4. Що символізують образи Килини й матері?

ДЯДЬКО ЛЕВ

В образі дядька Лева авторка втілила ідею злагодженого співіснування людини і природи. Він звичайний селянин, проста й мудра людина. “Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі…” У лісі поводиться обережно, намагаючись не порушити природного ритму. Навіть Лісовик заспокоює Русалку, коли дізнається, хто саме будуватиме на лісовій галявині хату: “То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі, / а він нам приятель”.

Дядько Лев оберігає від лісорубів окрасу всього лісу – могутній столітній дуб. За це й полюбив його Лісовик: “Та дядько Лев заклявся на життя, / що дуба він повік не дасть рубати. / Тоді ж і я на бороду заклявся, / що дядько Лев і вся його рідня / повік безпечні будуть в сьому лісі”.

Добре серце старого здатне на глибоке співчуття. Уболівання за рідне довкілля він прагне передати й матері Лукаша: “Що лісове, то не погане, сестро, – / усякі скарби з ліса йдуть”. Він переконує, що Мавка може стати гарною парою її синові: “. ..то й в лісовичку може уступити /душа така саміська, як і наша”.

Про смерть дядька Лева згадано в ремарці на початку третьої, найбільш “дисгармонійної” дії: “Коли розвидняється, на галяві стає видко великий пеньок, там, де стояв колись столітній дуб, а недалечко від нього недавно насипану, ще не порослу моріжком могилу”.

Без дядька Лева порушується рівновага у взаєминах лісових мешканців і поселенців. Мавка гірко оплакує втрату цієї мудрої людини: “Ой як же плаче серце по тобі, / єдиний друже мій!” Образи дядька Лева й Мавки багато в чому споріднені – вони уособлюють духовну й душевну красу, прагнення до гармонії.

Виявляємо літературну компетентність

1. Яку ідею втілила авторка в образі дядька Лева?

2. За що дядька Лева поважає Лісовик?

3. Як дядько Лев ставиться до Мавки?

4. Що відбулося в лісі після смерті дядька Лева?

5. Що споріднює образи дядька Лева й Мавки?

МАВКА

На початку твору Мавка – лісовичка: “З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах”. Звуки сопілки звільняють її від зимового сну. Вона боронить від ножа березу – кидається до Лукаша й утримує його руку. А ось такою її вперше бачить сам Лукаш: “Що ж, ти зовсім така,/як дівчина… ба ні, хутчій як панна, /бо й руки білі, і сама тоненька, / і якось так убрана не по-наськи…”

Мавку захопила весняна мелодія – вона співає, і музика Лукаша та її спів разом одивнюють усе довкола, перетворюють на казку. “На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глід соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти. Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз…”

Почуття змінило Мавку й змусило знехтувати пораду Лісовика “минати людські стежки”. У зв’язку із цим В. Петров писав: “Мавка покохала Лукаша, і тепер вона прагне не “ніжного кохання берези”, не Перелесникового пригортання, а “ніжності на віки”, людського вічного кохання. Мавка покохала Лукаша, чи, власне, не Лукаша, а Лукашеву пісню, музику людської душі, те в Лукашеві, чого й він сам в собі не розуміє, про що “душа співає голосом сопілки”.

У другій дії Мавка знову змінюється. Це і внутрішні, і зовнішні зміни: “Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита і латана на плечах, вузька спідничина з набиванки і полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дві коси і заложене навколо голови”.

Щоб зберегти кохання, вона змінюється. За це їй і докоряє Лісовик: мовляв, із лісової царівни обернулась на служебку, “окрайчик щастя хтіла заробить”. Кохання викликало в Мавці докорінну внутрішню метаморфозу: “У мене мов зродилось друге серце, / як я його пізнала”.

Зневажена коханим, Мавка опиняється під владою Марища, однак сила справжнього почуття зрештою змушує її пробудитись від сну-забуття й повернути Лукашу людську подобу. До її метаморфоз додається наступне перетворення на вербу, а потім її голос промовляє вже в чарівній грі сопілки.

У фіналі Мавка говорить до Лукаша: “…ти душу дав мені, як гострий ніж/дає вербовій тихій гілці голос”. Це символічний момент, який залучає казкове переживання вічності й безсмертя. Саме про це сказано в останній репліці Мавки, яка передбачає майбутню метаморфозу (“…стане початком тоді мій кінець”): “Будуть приходити люди, / вбогі й багаті, веселі й сумні, /радощі й тугу нестимуть мені, / їм промовляти душа моя буде”.

Характеризуючи Мавку, не слід забувати про роль підтексту. Героїня казкового твору, яскравої драми-феєрії не вичерпується якимось чітким й однозначним буквалістським сприйняттям та простим поясненням. У драмі вона виступає ще й складним символом – гармонії й душевної краси, туги за ідеалом, пориву людини до далекої мрії.

Постер до анімаційного фільму “Мавка. Лісова пісня”

Виявляємо літературну компетентність

1. Яким є образ мавки в народній демонології? Які риси народного образу зберегла авторка?

2. За що Мавка покохала Лукаша?

3. Як змінюється Мавка в другій дії? Як вона ставиться до Килини?

4. Що символізує образ Мавки?

ЛУКАШ

На початку драми Лукаш наївний і “дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче…”. Його сопілка оживляє рослинність після зимового сну. Талант музики зачарував Мавку, та вона мало не одразу зауважила його роздвоєну натуру. Лісовичка вдивляється в обличчя Лукаша й здивовано відзначає: “У тебе голос чистий, як струмок, /а очі – непрозорі”.

Лукаш дуже залежить від приземлених людських уявлень. “Не зневажай душі своєї цвіту, / бо з нього виросло кохання наше!” – промовляє Мавка. А він лише сміється у відповідь.

Внутрішня роздвоєність Лукаша дуже болить Мавці: “Бач, я тебе за те люблю найбільше, / чого ти сам в собі не розумієш, / хоча душа твоя про те співає / виразно-щиро голосом сопілки…” Не знаючи ціни коханню, він, хай і під впливом матері, здійснює непоправне: відштовхує Мавку й тим самим зрікається найкращого у своїй особистості. Подальше існування Лукаша в образі вовкулаки можна розглядати ще і як символічну метаморфозу – трагічний наслідок зради самому собі: “Тепер він вовкулака дикий!/Хай скавучить, нехай голосить, виє…”

До Лукаша запізно приходить усвідомлення втраченого щастя. Мавка глибоко співчуває коханому, поділяє його біль: “Він в подобі людській / упав мені до ніг, мов ясень втятий… /І з долу вгору він до мене звів / такий болючий погляд, повний туги/ і каяття палкого, без надії…”

Зустріч Лукаша зі своєю долею розкриває трагедію людини, котра переживає муки прозріння й непоправної втрати. Заспокоєння він знаходить у символічній спробі хоча б у звуках музики й хоч ненадовго відродити ілюзію колишнього щастя: “Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця…”

Образ Лукаша у своєму символічному вимірі відсилає до роздумів над сенсом життя й ціною щастя, що часто пізнається лише з його втратою. Цей образ також навіює думки про душевну гармонію й реальний вплив високих духовних цінностей на щоденне людське існування.

Виявляємо літературну компетентність

1. Яким Лукаш зображений на початку твору?

2. У чому виявилась роздвоєність його натури?

3. На кого Лісовик перетворив Лукаша?

4. Хто повернув Лукашеві людську подобу?

5. Як змінюється Лукаш у фіналі твору?

Читацький практикум




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Драма-феєрія Лісова пісня – Леся Українка (1871-1913) – Образне слово поетичного модернізму