Достоєвський. Повісті кінця 40-х років

Достоєвський не прагнув до фізіологічної нарисових, до підвладних середовищі героям з усередненими думками і вчинками; більше того, він не поспішав відмовлятися від виняткових, незвичайних характерів і обставин. У “Двійнику” виведена фігура душевнохворого чиновника, нібито переслідуваного людиною, як дві краплі води схожим на нього, тільки більш пронирливим, улесливим, щасливим. У “Господине Прохарчин” – жебрак, таємно предающийся “ротшильдов-ським”, наполеонівським мріям і вмираючий на кіпі асигнацій, які збирав він у своєму сіннику. У “Білих ночах”, “Господині” виведені герої-мрійники, чиї примарні, часом болючі фантазії, альтруістіческіе1 ідеали зігріті пристрасними поривами серця. (Цей комплекс людських якостей у Достоєвського отримав свою назву – мрійництво.) Увага до прихованих від стороннього погляду думок і почуттів “маленької людини”, “маленької людини” з роздвоєною психікою, його дивним бреду, фантастичним мріям – ось той художній досвід, яким збагатив свою творчість і всю вітчизняну літературу Достоєвський сорокових років. Однак В. Г. Бєлінський не підтримав новації письменника.

Художня практика письменника переросла програму “натуральної школи”. Достоєвський явно не вписувався в гурток “Современника”. Цьому сприяли і внелітератур-ні обставини, особистісні якості письменників. Незграбний, недосвідчений у світському спілкуванні, Достоєвський відчував себе чужаком у вітальнях і літературних салонах, де блищали народжені аристократами Сологуб, Тургенєв. Він не терпів глузувань останнього, холодності Некрасова. Відбувся розрив особистих контактів спочатку з ними, а потім і з Бєлінським.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Достоєвський. Повісті кінця 40-х років