ДОРОГА – МИКОЛА БАЖАН

Ретельно тіні складено в штахети,

І над пустелищем степів,

Як хвіст скаженої комети, –

Огонь рахманних вечорів.

Упали тіні гострі осторонь!

Чіткіш лягли риски гілок,

Перехилившись в темну просторінь

Кущі здичавілих зірок.

Іду, й дороги переламані,

Гнучись, плазують із-під ніг.

Так важко на жорстокім камені

Класть лінії твердих доріг.

Так важко на жорстокім камені

Шляхів вирізьблювати грань.

Невже і справді заважа мені

Дорога зустрічей і тиха путь прощань?

Дорого зустрічей і тиха путь прощань,

Людська дорого, – просто стелиться,

Відбивши на холодних рельсах

Огні ночей і дотики світань.

І кожному іти тобою,

Людська дорога меж і мір,

І тягнуться над головою

Сліди скривавлених сузір.

І знатиму, куди іти,

І терени, що проходитиму.

Людському захвату неситому

Невже не вистача мети?

Не всі серця дадуться хробаку,

Не всі шляхи у круг закуто,

І проросте зелена рута

На жовтому піску.

1927. ПОЕЗІЇ. Київ, “Книгоспілка”, 1930.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ДОРОГА – МИКОЛА БАЖАН