Доньці Аллі – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

Доньці Аллі

З покривлених покрівель рине в ринви злива,

Змиває спеку й пил з просмолених дахів,

Води дзюрчання й бляхи дзвін щасливо

В один у серці поєдналися мотив.

В хвилини ці я, хвилювання повен,

Готов, штанята закасавши до колін,

Струмком пускати паперовий човен

Й за ним босоніж бігти навздогін.

І є таке бажання те нестримне –

Вернути чар моїх дитячих свят.

Що й досі прорікаю, як десь близько гримне,

Як мати вчила, тричі: свят, свят, свят!

Та тільки пам’яти неоскуділим зором

Я все мандрую в світ, якого не знайти,

Удвох з кудлатим і забрьоханим Тризором,

Супутником дитячих радости й біди…

Насправді ж вже стою лиш при вікні я,

Коли дощить і грима за вікном,

Радіючи, що спраглий клен п’яніє,

Хмільної зливи упиваючись вином…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Доньці Аллі – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ