ДОДАТОК 2
У ЗНО з української літератури є завдання на встановлення відповідності між письменником (поетом) та висловлюванням про нього. Розглянувши наведені висловлювання, абітурієнт зможе краще виконати завдання такого типу.
Григорій Сковорода | Він став народним “мандрівним університетом”, здобувши надзвичайну популярність серед найширших мас. Із його філософського учення про “самопізнання” випливла низка найважливіших з соціальних, суспільно-політичних, етичних і педагогічних поглядів, що входили в різку суперечність із пануючими поглядами тогочасного суспільства. Утвердження “сродної” праці, яка приносить людині щастя і насолоду, а суспільству користь, викриття паразитизму, невігластва – це провідні ідеї переважної частини його байок. Добрими старими шляхами, обминаючи казенні “стовпи неотесані”, але не обминаючи доріг європейської науки, мандрував по Україні і сіяв у людських серцях мудрість любові та самопізнання, задоволення в сродній праці та совісті – як чистий кришталь |
Іван Котляревський | Він був найближчим спадкоємцем староукраїнської гумористичної літератури: в його “Енеїді” найяскравіше виявився козацький гумор. Він є центральною постаттю української літератури передшевченківського періоду. Протягом десятиліть його творчість становила зразок, на який орієнтувалися інші письменники. |
Г. Квітка-Основ’яненко | Він був зачинателем нової української прози, автором багатьох романів, повістей, оповідань, нарисів російською мовою. |
Тарас Шевченко | Своєю творчістю він завершив процес становлення нової української літератури й разом із тим почав нову епоху в її історії. Він творчо освоїв здобутки попередньої і сучасної йому української, російської, польської та західноєвропейських літератур і як геніальний поет і художник створив такі ідейно-мистецькі цінності, які спрямували не лише літературу, а й всю українську культуру на шлях справжньої глибокої народності. Невдоволення поета-романтика, поета-патріота гнітючою дійсністю спонукало його обертатися думкою в минуле, розробляти історичні теми. Уперше про важливість і актуальність історичної теми поет говорить у посланні “До Основ’яненека”. Усім своїм великим серцем гуманіста поет співчував народам Кавказу, які боролися за життя, волю та незалежність проти царату. Він обрав один із “вічних” образів – образ титана-богоборця Прометея, який є втіленням ідеї нескореності народу перед небесними і земними богами. |
Пантелеймон Куліш | Письменник мав на меті, крім подій 1663 р., схарактеризувати й давнішу епоху боїв українського козацтва проти польської шляхти. Твір містив численні історичні відступи від основного сюжету, екскурси до біографії героїв та їхніх предків. |
Іван Нечуй-Левицький | Найвидатнішою заслугою видатного реаліста було правдиве змалювання народного життя, нестерпних умов побуту й праці трудящих, засудження зажерливості, брутальної моралі й сваволі панівної верхівки. У таких творах, як “Микола Джеря”, “Скривджені й нескривджені”, письменник цілком переймався народною психологією й виявляв глибоке співчуття до народних повстань проти соціального гноблення. Він є визначним майстром українського пейзажу. Наймальовничіше показав природу рідного краю – Надросся, де він народився, зріс, став письменником. |
Панас Мирний | Письменник залишив нам у спадок великі романи – “Хіба ревуть воли…” та “Повія”, три повісті – “П’яниця”, “Лихі люди”, чим увійшов у літературу як основоположник українського соціально-психологічного роману і повісті, як майстер великих прозових жанрів. |
1. Карпенко-Карий | Митець, як один з корифеїв українського побутового театру, утвердив жанр комедії в українській літературі як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації Їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей. |
Іван Франко | Він був великим майстром і новатором у поезії, прозі, драматургії, дав неперевершені зразки громадянської і філософської лірики, підніс до вищого рівня в світовій літературі соціально-психологічну повість, відкрив нові шляхи для розвитку української драматургії. В той же час Каменяр був видатним теоретиком літератури, послідовно обстоював “науковий реалізм”, глибоко розумів і розкривав у своїх працях роль художньої літератури в житті суспільства. |
У 1887 році митець видав збірку поетичих творів “3 вершин і низин”, якою ознаменувався початок нового етапу в розвитку української поезії: вона сколихнула свідомість усіх прошарків українського суспільства, сприяла піднесенню соціальної і національної самосвідомості народу. Вірш “Вічний революціонер”, яким відкривається збірка, невдовзі став гімном революційних мас. | |
Революційна атмосфера, в якій жив митець, покладаючи в цей час великі надії на народну революцію в Росії, проймає і його творчість того часу, передовсім його найвидатніше творіння – філософську поему “Мойсей”. | |
Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою! В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему “Мойсей”. Не знаю, чи попалася риба в його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою. | |
Він живе в народній пам’яті, як великий Каменяр. Він був з тими, він був серед тих, хто ламав скелю старого світу во ім’я нового, скелю неправди і визиску во ім’я правди і краси. | |
У творчому доробку митця значна роль належить великим епічним творам, серед яких повість “Захар Беркут” займає перехідне становище: від повістей бориславського циклу, в якому головна увага письменника зосереджена на показі життя і боротьби робітничого класу, до творів, в яких на перше місце висувається проблема селянства та інтелігенції, проблема шляхів звільнення трудових мас від ярма соціального та національного гноблення та духовного пригнічення. | |
Ольга Кобилянська | Письменниця виступила одним із ініціаторів заснування “Товариства руських жінок на Буковині”. На відкритті цього товариства в 1894 році вона прочитала програмну доповідь “Дещо про ідею жіночого руху”, що був важливим документом для розуміння поглядів письменниці на жіночий рух, які відбилися в таких її творах, як “Людина” і “Царівна” |
Разом з М. Коцюбинським і В. Стефаником вона є найвизначнішим представником нового соціально-психологічного напрямку в українській прозі на межі двох століть. Письменниця виступила як прозаїк-новатор: вона вперше ввела в українську літературу образи жінок, які намагаються вирватись з кайданів буденщини і духовної убогості, прагнуть жити високим і змістовним життям. | |
Михайло Коцюбинський | Сучасники часто називали його сонцепоклонником. Знайомство з його творчістю наочно підтверджує надзвичайно тонку й точну цю характеристику. Висока художність, вражаюче багатство, світла простота думки й справді мовби пронизують читача життєдайним сонячним промінням, звеличуючи й наснажуючи для добра і творення. Його творчість непомітно, але неминуче допомагала людині ставати людиною. |
Леся Українка | Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини. |
Важливу роль у розвитку світогляду молодої поетеси відіграв її дядько М. Драгоманов, який постійно радив їй дбати про якомога ширшу освіту, спрямовував її увагу на кращі здобутки світової культури, застерігав від національної обмеженості, давав сувору критичну оцінку вже написаним творам. | |
Олександр Олесь | Леся Українка заявила, що митець як ліричний поет випередив її, причому не зажурилась від цього, а, визнавши талант автора збірки “3 журбою радість обнялась”, чесно сказала, що тепер їй писати ліричні вірші не варто. |
Павло Тичина | Максим Рильський, характеризуючи індивідуальну неповторність автора “Сонячних кларнетів”, дуже вдало назвав її музичною рікою. Він мав на увазі насамперед те, що творчість одного з найбільших поетів XX віку не просто напрочуд музикальна, зіткана з численних пісенних образів, а й передає одвічний космічний світлоритм, переливається і плине, як музична ріка. |
Він став придворним поетом, бо не хотів розділити долю найближчих друзів, які в роки сталінських репресій загинули чи надовго зникли в таборах. Більшовики багато що могли йому нагадати. Хоч би й вірш “Пам’яті тридцяти”. | |
Максим Рильський | Він був не просто поет, а мислитель, філософ, мудрець і працелюб, який зі свого Голо – сієва у Києві, мудро примружившись, бачив увесь світ, але ніколи не забував своєї Романівни. Тому й міг, осягнувши вершини світової культури, заповісти нащадкам: Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Вона щоразу служить вам. Хоч і живе своїм живим життям. Прислухайтесь, як океан співає – Народ говорить. |
Микола Хвильовий | Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва. У своїх памфлетах він виступав проти русифікаційного і “просвітянського” векторів розвитку української радянської культури під гаслами: “Геть від Москви!”, “Україна або Малоросія?”, “Орієнтація на психологічну Європу”, “Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якмога швидше тікати”. |
У його творі закодовано вибір, що невблаганно поставав перед українським комуністом, роздвоюючи його самосвідомість: вибір між вірністю фанатичній догмі й синівською любов’ю до Матері-України. | |
Юрій Яновський | Його справедливо називають сміливим новатором в українській літературі XX ст. Він – один із найяскравіших представників неоромантичної течії в ній. У царині як змісту, так і форми художніх творів ніколи не прагнув ходити чужими стежками, відкидав усталені схеми, банальності, трафарети. Уже перші збірки його новел “Мамутові бивні” та “Кров землі” разом із творами М. Хвильового, Г. Косинки, В. Підмогильного та ін. підтвердили відхід нової хвилі української літератури від народницько-просвітницьких традицій XIX, а почасти й початку XX ст. |
Валер’ян Підмогильний | Своїм духовним наставником у відчутті слова він вважав Михайла Коцюбинського, достойно продовжуючи розбудову української словесності. Його роман “Місто” одна із знакових книг століття. |
Остап Вишня | “Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!”, “Як дасть Бог вижити каторгу – то нехай мені рука всохне, як візьму перо в руки. Тільки – Сибір, глушина! Сільця розставляю і рибу ловлю” |
Його літературна спадщина – це насамперед тисячі гуморесок у щоденній пресі на всі теми дня – своєрідний тип фейлетону, що йому він давав назву “усмішка” або ще “реп’яшок”. | |
Загадка його поразок і перемог – це проблема спонтанного гумориста в пеклі, в умовах рабського суспільства і “тюрми народів”. Адже за його “усмішки” йому дали кару за статтею карного кодексу 54 – 8: про терор. | |
Микола Куліш | У своїй творчості автор “Народного Малахія” та “Патетичної сонати”, поділяючи фундаментальні художньо-світоглядні настанови Леся Курбаса, виходив з програмної естетичної домінанти, що “драматургія мусить весь час непокоїти, збуджувати, загострювати, навіть за іншого разу занадто загострювати деякі проблеми і ніколи не пристосовуватись до міщанських смаків глядача”. |
Лесь Курбас вважав його провідним українським драматургом, підкреслював, що до його п’єс треба ставитись як до творів визначного митця. Особливо високо оцінював “Народного Малахія”. Курбас неодноразово відзначав, що створення такої п’єси під силу тільки геніальному драматургові, а образ Малахія Стаканчика зараховував до категорії “вічних” образів. | |
Він був чи не найтрагічнішою постаттю доби так званого “Розстріляного Відродження”. Один із зодчих радянської драми, він писав твори, засновані на кращих традиціях української літератури і культурних надбаннях світової драматургії. Митець будував свої п’єси переважно на сюжетах з українського життя. Широчінь їх жанрового спектру сягає від народної драми до сатиричної комедії та лірико-романтичної “сонати”. | |
Богдан-Ігор Антонич | Його творчість споріднена з фольклором, він розлого покликався у власних віршах на християнську міфологію, пов’язану зі старозавітними переказами, канонічними євангеліями і навіть апокрифами. У збірці “Книга Лева”, наприклад, поет вдається до міфів про походження стихій, світил, землі всього сущого. |
Олександр Довженко | За своє творче життя він поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми “Звенигора” (1928) та “Арсенал” (1929), кіноповість “Земля” (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа. |
Андрій Малишко | Багато пісень поета стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова. 1 насамперед це – “Пісня про рушник”, яку народ усе-таки називає по-своєму, любовно “Рідна мати моя…” |
Василь Симоненко | У журналі “Дніпро” тонко відчули не лише незаперечний поетичний геній, а й громадянську мужність в обстоюванні ідеї України, що дало змогу нашому незабутньому Олесю Гончару коронувати молодого поета на “витязя молодої української поезії”. |
Олесь Гончар | Державні премії за романи “Прапороносці”, “Людина і зброя”, “Тронка” і загальне визнання, здавалось би, мали гарантувати письменнику недоторканність і цілковите благополуччя в житті й творчості. Але коли з’явився його роман “Собор”, від того “офіційного” благополуччя не залишилося й сліду: письменника було піддано вульгарній критиці, організовано проти нього кампанію ідеологічного шельмування, а сам роман – вилучено з літературного процесу на двадцять років. |
Ліна Костенко | В добу жорстокого ідеологічного насилля над мистецтвом і митцями її слово звучало як бунт проти покори й компромісності, завдяки чому виходило за межі суто літературні, стаючи духовно-суспільним чинником. У її поезії прекрасно згармонізовані ліричне й епічне начала: одкровення авторського “я” поєднується зі словесним живописом, об’єктивною, зіпертою на картини та сцени, розповіддю, сюжетністю, умінням малювати характери, відтворювати колорит далеких та близьких часів. Найбільшою мірою це виявилося в поемах поетеси, і передовсім у її історичному романі у віршах “Маруся Чурай”. |
Іван Багряний | “Тигролови” письменника зробили велике діло. Вони здерли з радянського раба шкуру зека, оста, “советського человека” і показали під нею незломлену, горду людину, повну життєвої снаги, волі до життя і боротьби. |
Євген Маланюк | У збірці “Стилет і стилос” він спробував розв’язати давню, якщо не сказати одвічну, проблематику світової літератури: що має бути найголовнішим у художній творчості – краса чи служіння інтересам суспільства. |
(1 votes, average: 5.00 out of 5)