ДОБРИЙ ДЕНЬ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Related posts:

1. Короткий переказ – Був день, коли ніхто не плаче – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля. Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля. Я знаю – ти не заридала, А в світі, що гуде й гримить, Мене лиш пошепки назвала, До себе кликнула в ту мить. Коментар Кажуть, що близькі люди, які люблять, […]...
2. “Найбільша з усіх таємниць – таємниця твого обличчя” (Дмитро Павличко) – Дмитро Павличко (1929) – Українська література другої половини XX століття Якось Дмитро Павличко сказав, що “між музикою і словом в пісні… повинна існувати духовна єдність авторів, яка зринає з подібності їхніх устремлінь, з гармонійної сумірності їхніх людських і творчих прикмет”. Перша пісня Павличка, яка здобула популярність, називалася “Впали роси на покоси” (1958). Та визнаним поетом-піснярем він став завдяки пісні “Два кольори”. Дмитро Павличко згадує: “Був […]...
3. Коли мені не допоможуть вірші – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі. Тоді прийди, кохана, кроком тіні, Та серця ти за тим собі не рви, Що все життя віддав я Батьківщині, Тобі ж – пучок могильної трави. Я знаю, мила, це несправедливо, Та […]...
4. МУШУ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО МУШУ Я мушу книжки читати, Щоб очі мої не осліпли, Я розмовляти мушу, Щоб з туги не оніміти, Я мушу почути пісню, Щоб не оглухнути з тиші, Я закохатися мушу, Щоб радість прийшла до мене, Я друга побачити мушу, Щоб день мені був ясніший, Я вірш написати мушу, Щоб серце не розірвалось, Я працювати мушу, […]...
5. Були ми в натовпі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Були ми в натовпі. Не знаю, як це сталось, Що люди роз’єднали нас. Тебе за руку Тримав я міцно, та лиця твого не бачив. Почувши раптом крик, я випустив долоню: Можливо, ти від болю скрикнула? Даремно Я намагавсь тебе знайти в тісняві. Люди На мене почали недобре поглядати, Бо я хапав за […]...
6. Живу, як той гірський потік – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Живу, як той гірський потік, На спокій – ні хвилини. Іскрюсь від кременя в бігу, Туманюся від глини… Спадаю дзвінко з темних скель У плесо, повне гулу. Від крові пурпурним стаю, А чорним – від намулу. Та відновляється в мені Невигасна й воскресна Мого кохання чистота, Як та блакить небесна. Прояснює в […]...
7. Я прилітав до тебе – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Я прилітав до тебе Як бджола До черешні розквітлої Я від сяйва й запаху Крони твоєї Знесилено падав Я сліпнув од радості Квітучого простору І важко було мені Перелітати з квітки на квітку Та ще важче було мені Знати Що ти неосяжна Відкрита для мене Для інших бджіл А також для ос […]...
8. Не раз мені здається – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Не раз мені здається, Що я прожив тисячу років. Заглядаючи в криницю свого життя, Я не бачу маленького дзеркальця води, Так далеко воно від моїх очей. Та коли я, закривши очі, хочу згадати, Що найглибше запало в душу мою,- Бачу твій образ, моя дівчинко, Моя любове тиха. Навіть моє дитинство погасне в […]...
9. МІЖ ГОРАМИ В ДОЛИНАХ – БІЛІ ЮРТИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО “Моголи! моголи!” Золотого Тамерлана онучата голі. Т. Шевченко Між горами в долинах – білі юрти, Червоних коней ходять табуни. Монголи там живуть, а не манкурти, І рідне слово бережуть вони. Якби сказав їм бог: – беріть півсвіту, Я вам Європу й Азію даю, А ви мені віддайте дзвонковиту, Пісенну мову прадідну свою. Вони сказали б: […]...
10. ДВА КОЛЬОРИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, […]...
11. Моя гріховнице пречиста – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Моя гріховнице пречиста, Моя лілеє на багні, Чужі обійми, як намиста, Ти познімала при мені. І знов, як у дитини, очі, Нічим не відвернути їх. І на твоєму непороччі Лечу я в безконечний гріх. Невже ти хочеш одпокути На душу стомлену свою? Невже ти хочеш одягнути Моєї вірності шлею? Скрипучі хомути і […]...
12. РУБАЇ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО РУБАЇ 1 В Хайяма взяв я форму рубаї, Вподобавши за лаконізм її. Чи замалу, чи, може, завелику Одежу матимуть думки мої? 2 Безсмертні всі: цей виховав дитину, Той пісню написав, хоч і єдину, А той, що не зумів цього зробить, Коло дороги посадив ялину. 3 Є люди, як дуби, і є дуби, як люди: Безстрашно […]...
13. За вивіркою золотою – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * За вивіркою золотою Я біг вершинами смерік, Провалювавсь у темну хвою, Як у вогонь, що серце пік. Я обдирався об ялиці, Та знову біг через груні, Мов краплі чорної живиці, Кров запікалась на мені. Я біг, і падав з високості, І піднімався нашвидку, Не відав, чи ламались кості, Чи хмиз тріщав у […]...
14. Погляд у криницю – ДМИТРО ПАВЛИЧКО – скорочено Я розумію світло. Це – душа. Любові й космосу глибини. Жертва. Блиск розуму. Благословення миру. Палання рук. Веселощі трави. А що таке темноти? Можливо, це – печаль самотності. Дух каменя. Жало злоби. Липкі Пов’язки мумій. Заздрість ненаситна. Але без темряви свою снагу Не може сяйво людям об’явити; Потрібна ніч знесиленим очам. Тьма смерті очищає джерело […]...
15. Іду по рідному селу… – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Іду по рідному селу… Яке то щастя – хто збагне… Дивитись, як вечірню млу Пронизує тепер ясне, Могутнє світло з хат, домів, Де каганець колись димів! Яке то щастя – свій народ У світлі бачити! Мені Оце найбільша з нагород За всі страждання і пісні, За все, чим жив і що творив, […]...
16. Не знаю, хто мене зробив орлом – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Не знаю, хто мене зробив орлом, Хто кігті дав і дзьоб тяжкий, мов лом, Хто наказав летіти в темну хлань, В безодню, повну стогону й волань… Як Прометей, прикута до скали, Біліла жінка в кублищах імли. І загуділо в дебрі кам’яній: “Лети до неї й вирви серце їй!” Я зрозумів, що обрано […]...
17. О РІДНЕ СЛОВО, ХТО БЕЗ ТЕБЕ Я? – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * О рідне слово, хто без тебе я? Німий жебрак, старцюючий бродяга, Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, Прах, купа жалюгідного рам’я. Моя ти – пісня, сила і відвага, Моє вселюдське й мамине ім’я. Тобою палахтить душа моя, Втишається тобою серця спрага. Тебе у спадок віддали мені Мої батьки і предки невідомі, Що гинули за […]...
18. СЕРЦЕ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО СЕРЦЕ Серце – як птаха на вітрі. Вітер хапає віти Прямо з-під ніг… На чому Ти маєш сісти й забути В крилах палаючу втому? Сядь на солом’яну стріху, – Не бійся, тебе не застрілять Хлопчики із катапульки… Сядь, моє серце, послухай, Хто там у хаті плаче. Не знаєш його? Погано. Ти права не маєш не […]...
19. Десь там, далеко, на Вкраїні – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Десь там, далеко, на Вкраїні Знов “чорні ворони” гудуть, А я, неначе голка в сіні, В чужому краї. Не знайдуть… Та не піду я тут просити Притулку, як жебрак гроша. Я тільки там жадаю жити, Де виросла моя душа. Я там – творець, я там – людина, А тут – німотний посмітюх! […]...
20. Твого погляду вітер – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Твого погляду вітер Піднімає з землі моє серце Наче кленовий листок І я вже лечу над світом І лоскітно мені від польоту Та в мереживі ранку Хмари як пір’я крилатого моря Проламуються піді мною І я падаю Падаю На мене летять полотна Колючих стерень Дзеркала ставів Плетениці стежок Отари осіннього лісу Леза […]...
21. Пахне хлібом трава – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Пахне хлібом трава, Що купала мене з дитяти, Пахнуть хлібом слова, Що мене їх навчила мати. Пахне хлібом терпка Пісня батькової стодоли, Пахне хлібом рука, Що водила мене до школи. Пахнуть хлібом гаї, Де кохалися ми до згуби, Пахнуть хлібом твої Груди, очі, долоні, губи. Пахне хлібом маля, Що любов його народила. […]...
22. Ще днів моїх багато за горою – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Ще днів моїх багато за горою, За зорями в небесній глибині. Все, що було, згубилось уві сні, Лиш те, що буде, володіє мною. Опалене жагою вогняною, Чуття будущини живе в мені. В моєму серці, наче в стремені, Нога часу з острогою тугою. Та є на світі лагідна рука, Яка в мої думки […]...
23. Якби я втратив очі, Україно – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Якби я втратив очі, Україно, То зміг би жить, не бачачи ланів, Поліських плес, подільських ясенів, Дніпра, що стелить хвилі, наче сіно. У глибині моїх темнот і снів Твоя б лунала мова солов’їно; Той світ, що ти дала мені у віно, Від сяйва слова знову б заяснів. Я глухоти не зможу перенести, Бо не вкладе […]...
24. Заснути так бодай на волосок – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Заснути так бодай на волосок, Щоб зорі сивини мені не ткали, Щоб сни мої неквапно протікали Між пальцями твоїми, як пісок. Заснути так під золотим крилом Коси твоєї, щоб у сновидінні Хрестатих танків не з’явились тіні, Що йшли крізь наші села напролом. Заснути так, щоб не почути в сні Таємних землетрусів і […]...
25. У хмарах безу, що висять, як грона – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * У хмарах безу, що висять, як грона, Над позолотою старих церков Є затишок один – зелений схов Для крові, що палає, мов корона. Ти там була, знадлива й безборонна, І голову свою з важких заков Я увільнив і в серці поборов Безумство беркута й злобу дракона. До тебе підійшов я без крила; […]...
26. Скорочено – СЕНЬЙОРИТО АКАЦІЄ, ДОБРИЙ ВЕЧІР… – МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ – 11 КЛАС Сеньйорито акаціє, добрий вечір. Я забув, що забув був вас, Але осінь зійшла по плечі, Осінь, ви і осінній час, Коли стало любити важче, І солодше любити знов… Сеньйорито, колюче щастя, Хто воно за таке – любов? Вже б, здавалося, відболіло, Прогоріло у тім вогні, Ступцювало і душу, й тіло, Вже б, здалося, нащо мені? […]...
27. Два кольори – ДМИТРО ПАВЛИЧКО – скорочено Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, […]...
28. ГРАНОСЛОВ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ГРАНОСЛОВ На вічну пам’ять Максиму Рильському 1 Немов тремтіння зляканих осик, Що затуляють листям сиві очі, Коли сокири сплющений язик В щелепах пил прицмокне на обочі, Немов жіночий відчайдушний крик, Що кличе порятунку серед ночі, Немов червоної гадюки сик, Що в серці загніздилась, як у клоччі, Ношу в собі я найтемнющу вість, Що з київських […]...
29. Короткий переказ – Два кольори – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ДМИТРО ПАВЛИЧКО Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов. А чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на […]...
30. Крізь чорний дим зневаги і брехні – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Крізь чорний дим зневаги і брехні Вона прийшла до мене в самотину. Вона так ніжно принесла мені Своє кохання, як малу дитину. А я боявся руки простягти І пестощами немовля накрити, Питався дозволу у правоти, Що вміє лиш соромити й корити. Я відучився з радості ридать, Я жити звик у темнім домі […]...
31. КОЛИ МИ ЙШЛИ УДВОХ З ТОБОЮ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО *** Коли ми йшли удвох з тобою Вузькою стежкою по полю, Я гладив золоте колосся, Як гладить милому волосся Щаслива, ніжна наречена… А ти ішла поперед мене, Моя струнка, солодка згубо,- І я помітив, як ти грубо Топтала колоски пшениці, Що нахилились до землиці. Немов траву безплідну, дику Топтала і не чула крику Тих колосочків. […]...
32. Скорочено – ДВА КОЛЬОРИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО – 11 КЛАС Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, […]...
33. Ти спиш, і на твоїм обличчі – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Ти спиш, і на твоїм обличчі Малюється печальний вираз… Яку ж біду, яке нещастя Ти бачиш поглядом заснулим? Можливо, знов перед тобою Палають українські ниви, А танки з чорними хрестами Тебе в полях наздоганяють, Малесеньку, як той метелик, Що спалахне ось-ось в племінні Підпалених пшениць? А може, Ти бачиш, як на воловоді […]...
34. Скорочено – ПОГЛЯД У КРИНИЦЮ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО – 11 КЛАС Я розумію світло. Це – душа. Любові й космосу глибини. Жертва. Блиск розуму. Благословіння миру. Палання рук. Веселощі трави. А що таке темноти? Я не знаю. Можливо, це – самотності печаль. Дух каменя. Жало злоби. Липкі Пов’язки мумій. Заздрість ненаситна. Але без темряви свою снагу Не може сяйво людям об’явити; Потрібна ніч знесиленим очам. Тьма […]...
35. Дмитро Павличко – дітям – ЛІТЕРАТУРНЕ КОЛО ЛІітературне читання – конспекти уроків 4 клас – (за підручником М. І. Чумарної) – 2015 рік Матеріал уроку. Дмитро Павличко “Мамине слово”. Мета. Розширити знання дітей про творчий шлях Дмитра Павличка; удосконалювати навички правильного і виразного читання віршів; розвивати уміння формувати оцінні судження, збагачувати мовлення дітей образними словами і висловами; виховувати почуття любові до мами. […]...
36. ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ На сірий камінь – сірий дощ, І вже блищать дзеркала площ, І вже себе в дзеркалах тих Очима вікон золотих Побачили чепуруни – Будинки львівські; вже вони Почули, як бринить озон І грає ринва-саксофон. І кожен з них – неначе зух, Свій дах – неначе капелюх – Насунув до саміських брів, Щоб він […]...
37. ЯБЛУНЯ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Щаслива яблуня! Надовкруги Ті яблука, мов золоті собори,- Живло добра, яке ніхто не зборе, Шаленство материнської снаги. Але від непомірної ваги Галуззя рветься, падають підпори; І вибуха вона, мов серце хворе, Скидаючи плоди, мов ланцюги. Як мати і робітниця стражденна, Вона кладе поламані рамена На землю і без слова помира… Якби дерева й нас також […]...
38. МАНЕКЕНИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО МАНЕКЕНИ Манекени одягаються модно – В закордонні костюми й манішки. Декого в шовки замотано – Видно лиш голову й ніжки. Манекени не люблять праці, Їм би гріться під склом на осонні. Від неробства зрослися в них пальці, І думки в них – як мухи сонні. Манекени готові вдавиться Своїм самолюбством жорстоким, Коли хтось там на […]...
39. ЛИЦЕМІРИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛИЦЕМІРИ Президент США Ліндон Джонсон Окремим листом від 31.ІІІ.1966 року Подякував так званій Українській громаді Клівленда За. підтримку політики агресії у В’єтнамі (З газет). Не славтеся царевою Святою війною, Бо ви й самі не знаєте, Що царики скоять. Т. Шевченко Я пізнаю вас, фарисеї,- Такі ж ви підлі, як були, Дарма що віддали в музеї […]...
40. ГОЛГОФА – ДМИТРО ПАВЛИЧКО Це страшно, як людину розпинають, Не йнявши віри їй, що Бог вона; Плювками прибивають до хреста Невинну душу, генієм пойняту. А ще страшніше, як знімають ката З охрестя справедливої ганьби, Навколішки стоять довкруг мерця І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.. Одна голгофа споконвік була: Розбійник і творець висіли поруч, І в темряві не […]...