Дієреза
Дієреза (грецьк. diairesis – рсзмежованість, роздільність) – в античній версифікації – заміна довгого складу в стопі двома короткими. В силабо-тоніці Д. вживається за вимогами метроструктури (“Убогії ниви, убогії села” – Б. Грінченко), коли додається зайвий голосний у слові; також – коли він опускається (подеколи замість слова “Україна” вживається “Вкраїна” чи “Украйна”):
Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату –
Ачей вам там покажуть
Хоч тінь його розп’яту (П. Тичина).
Д., як і афереза, пов’язана з чергуванням звуків української мови і з розкладанням дифтонгів на їх складники, що майже не спостерігається в сьогоденній поезії, хоч окремі випадки трапляються, як-от у підляського поета Ю. Гаврилюка:
Міесець вбрався в хмару в
Міедну зброю
Свіетло його догасає
Через небо пронюосся
Віетьор хмари перевертає
Розносіт звуон вікуов […].
Подібне спостерігається в поезіях, писаних діалектом.
Related posts:
- Вульгаризм Вульгаризм (лат. vulgaris – брутальний, простий) – у стилістиці художнього мовлення – не прийняте національною літературною мовою, неправильне, грубо побутове або іномовне слово чи вираз. Часто вживається письменниками задля надання творові особливого побутового колориту чи характеристики низького культурного рівня зображених у ньому персонажів (“Енеїда” І. Котляревського, “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького, “Між двох сил” В. Винниченка, […]...
- Анапест Анапест (грецьк. andpaistos – обернений, зворотний щодо дактиля) -” в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори, в якій перші два – короткі, третій – довгий. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на останньому складі (∪ ∪-). Одностопний А. майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній […]...
- Ритурнель Ритурнель (фр. ritournelle, від італ. ritorno – повернення) – строфа провансальської, італійської та французької поезії; вірш на три або чотири строфи. Кожна строфа складається з короткого (часто з одного слова) рядка, котрий римується із третім довгим, витворюючи своєрідне кільце, другий – лишається неримованим холостим. У сучасній поезії не вживається, хоча трапляються поодинокі випадки, як-от вірш […]...
- Ономатопея Ономатопея (грецък. onomatopoeia – звуконаслідування) – імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Прямий вияв 0. як зв’язку звучання і його змісту спостерігається в казках, загадках, скоромовках, наприклад: “Кум-кума, бузька нема, а ми тому раді-раді…” В художньому тексті 0. як евфонічна фігура вживається рідко: Хлип… хлип… Дайте мені на хліб! […]...
- Панторима Панторима (грецьк. pantа – весь та rhythmos – узгодженість) – суголосся, що охоплює не лише окремі слова чи їх закінчення, а якомога повніше віршові рядки: Так важко на жорстокім камені Шляхів вирізьблювати грань. ‘ Невже і справді заважка мені Дорога зустрічей і тиха путь прощань? (М. Бажан). П. засвідчує тонке мовне чуття та вишукане опанування […]...
- Імажинізм Імажинізм – літературна група і напрям у російській поезії (В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Єсенін, А. Маріенгоф, пізніше А. Кусиков та І. Грузинов), які з’явилися на літературному обрії в 1919, заманіфестувавши свою появу в журналі “Сирена” (Вороніж, 1919). Російські імажиністи в основу свого розуміння естетики художньої мови вкладали ключове поняття – образ. Образ як елемент […]...
- Літературні ігри Літературні ігри – термін має подвійне значення. По-перше, художня творчість – це гра мистецькими засобами за законами мистецтва, рівновелика будь-якій соціальній грі (політичній, виховній, спортивній тощо), однак відмінна за змістом – тут панують естетичні критерії. По-друге, Л. і. вживаються як узагальнена назва певних жанрів, які стимулюють інтелектуальну активність та розвивають естетичний смак: анаграма, буриме, головоломка, […]...
- Вірш-діалог Вірш-діалог (грецьк. dialogos – бесіда, розмова між двома особами) – поетичний жанр, у якому зображено спілкування двох осіб, на відміну від полілогу чи монологу. Вживається не лише з метою зіставити різні, подеколи полярні погляди чи розкрити порозуміння між ними, а й задля пошуку істини: Перший голос У часи космічної ракети, Кібернетики та інших див За […]...
- Тавтограма Тавтограма – Див.: Алітераційний вірш, Алітерація, Анафора. Тавтологічна рима – римування одного і того самого слова, що не трактується як вада віршованого мовлення: І день іде, і ніч іде. І, голову схопивши в руки. Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки? (Т. Шевченко). Т. р. спостерігається в деяких східних віршових формах (газель). Звертаються до […]...
- Алюзія Алюзія (лат. allusio – жарт, натяк) – художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, покликаного розгадати закодований зміст,. Подеколи вживається як особливий різновид алегорії, пов’язаної з фактами дійсності (“Піррова перемога”). Цікавий приклад А. спостерігається в поезії Юрія Клена “Шляхами Одіссея” (“…де рідна […]...
- Умовчання, або Апосіопеза Умовчання, або Апосіопеза (грецьк. aposioptsis – мовчання) – стилістична фігура, яка фіксує незакінчену, зненацька обірвану думку, підкреслює натяк на особливу ситуацію, що потребує делікатності, неординарного розв’язання. У. вживається у всіх літературних жанрах, найчастіше – в поезії, де витворюється інтимна атмосфера спілкування: Будь мені, як тая біла дама, Що по замку в тиху північ йде, Будь […]...
- Українська муза, Поетична антологія од початку до наших днів “Українська муза”. Поетична антологія од початку до наших днів” – антологія української поезії, що вийшла 1908 у Києві заходами і за редакцією О. Коваленка. Охоплювала надбання української поезії на поч. XX ст., різні художні напрями (романтизм, реалізм, імпресіонізм), школи, містила чимало творів, які раніше на Наддніпрянській Україні через цензурні заборони не могли бути надруковані. Виходила […]...
- Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної у віршознавстві “чоловічої рими” (оскільки нерідко слова жіночого роду – вода, біда, орда і т. п. або середнього – чоло, […]...
- ПУЗИНА КОСТЯНТИН ПУЗИНА КОСТЯНТИН (1790, Полтавщина – 1850, Київ) – поет і освітній діяч. Народився в сім’ї дворянина, початкову освіту здобув удома, а потім навчався в Полтавській духовній семінарії (м. Переяслав) та Петербурзькій духовній академії (1809 – 1814). Викладав у духовних семінаріях Росії та України французьку і давньоєврейську мови, був ректором Кишинівської духовної семінарії. 1822 р. постригся […]...
- Внутрішня рима Внутрішня рима – одна з визначальних форм римування, засіб розкриття можливостей версифікаційної фоніки. Має велику традицію як у світовій поезії (“Євангеліє” Отфріда, досвід романтиків тощо), так і в українській. В. р. досить широко застосована у ліриці Т. Шевченка, де засвідчує всі можливі варіанти та комбінації: римування суміжних слів, піввіршів непарного вірша з піввіршем парного, горизонтальна […]...
- Звуковий повтор Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. До З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо. Неабияке значення мають у З. п. звуконаслідування та інші форми звукопису. З. п. […]...
- Логаеди Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові строфічні структури (Алкеева строфа чи Фалекіїв вірш). Вживаються і в тонічних віршах, […]...
- Озерна школа “Озерна школа” англійських поетів-романтиків – напрям в англійській поезії на межі XVIII-XIX ст.., представники якого (У. Вордсворт, С.-Т. Колрідж, Р. Сауті) мешкали в Озерному краї, спромоглися, заперечуючи раціоналістичний догматизм класицизму та Просвітництва, здійснити оновлення англійської лірики. Для їхньої поезії характерні мрійливість, переживання природи, любов до простої людини, Ідеалізація середньовічної минувшини. Відгомін творчих пошуків “0. ш.” […]...
- Симплока Симплока (грецьк. symphloke – сплетіння), або Сплетіння – складна синтаксична конструкція, в якій граційно поєднується анафора з епіфорою. Широко вживається у фольклорі: Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас? Чи не ті ж мене стрілки яничарки постріляли, що і вас? Властива С. і поезії: Я сьогодні не прийду додому – Де […]...
- Пауза або Павза Пауза або Павза (грецьк. pausis – припинення) – коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої. Особливого значення надається П. у віршуванні, де поряд із смисловими, логічно-інтонаційними вживається ще й ритмічна, яку називають константною та цезурною. Функціональне навантаження П. підвищується у тонічному віршуванні, сприяючи посиленню інтонаційної самостійності емоційно напруженого мовлення, […]...
- Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...
- Симетрія Симетрія (грецьк. symmetria – гармонія, розмірність) – розміщення частини художнього твору за принципом віддзеркалення. Прикладом С. може бути олександрійський вірш – дванадцятискладник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на шостому та дванадцятому складах. Симетричним вважається суміжне римування, кільце тощо. Вживається С і в складних композиційних формах, як стихолітія. Цікаві зразки С. спостерігаються і серед фігурних віршів, […]...
- Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін “К.” вживається і для […]...
- ПЛЕОНАЗМ Плеоназм (грец. πλεονασμόζ – надмірність) – це стилістична фігура, що грунтується на синонімічному повторі попереднього слова: ждати – чекати, пам’ятай, не забувай, тишком-нишком і т. д. Плеонастичний повтор не мотивований логічно і вживається як засіб стилістичного увиразнення мовлення. Найчастіше вживаний у народнопоетичній творчості: “Під ним кониченько, // Під ним вороненький // Сильно дужий” (народна пісня). […]...
- Тирада Тирада (фр. tirade, від італ. tirare – тягти) – довга фраза, велемовна репліка, монолог пафосного характеру. У французькому віршуванні – строфа, в якій рядки пов’язувалися спочатку одним асонансом, пізніше – моноримою. В українських думах Т. означає мовні періоди обсягом від двох до восьми рядків, об’єднані римою. Трапляється вона і в сучасній поезії у вигляді довгої […]...
- Анациклічний вірш Анациклічний вірш (грецьк. ana – над, проти і kyklos – колесо, круг, цикл) – зворотний вірш, побудований так, що його текст можна читати від початку до кінця і навпаки за словами (а не за літерами, як у паліндромі), не порушуючи віршового ритму. Він здобув особливу популярність у добу бароко, зокрема у творчості Івана Величковського: Високо […]...
- Адонічний вірш Адонічний вірш (лат. versus adonius ) – античний віршовий розмір, дактилічний усічений диметр, де поєднуються дактиль і хорей. Вживався як фінальний рядок, рефрен у сапфічній строфі: -∪ ∪/- ∪. Названий на честь фінікійського божества Адоніса. В українській поезії не вживається, але відомий з грецької, зокрема, за перекладом І. Франка з Юліана Єгиптянина: Вмер-бо Архілох! Тож […]...
- Мотиви громадянської лірики Б. Грінченка Про характер власної поетичної творчості Б. Грінченко писав: “Я ніколи не належав до тих поетів, що ввесь свій час можуть оддавати пісні… Моя пісня – то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва – надія”. У ранніх поетичних творах Б. Грінченка на передньому плані – соціальні мотиви. Він пише про тих, хто живе “…у лютій […]...
- “Кожнеє слово хай буде в нас діло!” (Борис Грінченко) – Борис Грінченко – Українська драматургія і театр 70-90-х років ХІХ століття Поетична спадщина Бориса Грінченка уміщена в шести збірках: “Пісні Василя Чайченка”, “Під сільською стріхою”, “Нові пісні і думи Василя Чайченка”, “Під хмарним небом”, “Пісні та думи”, “Хвилини”. Перші публікації віршів припадають на 1881 рік. У львівському журналі “Світ” надруковано твори, що стали програмовими у діяльності Грінченка, – “Доки”, “До праці”. Юнак, сповнений завзяття і віри, […]...
- Перемишлянин “Перемишлянин” – календар-альманах, який, починаючи з 1850 до кінця 60-х, майже щорічно видавав директор Перемишльської друкарні Я. Досновський за редакцією А. Добрянського, Б. Дідицького та ін.. Перший випуск “П.” містив кілька уривків з “Истории Малороссии” М. Маркевича, статті М. Костомарова та ряду польських і німецьких авторів. Вважаючи, що видання призначене “для высшой классы русинов”, видавець […]...
- Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...
- Секстина Секстина (італ. sextina, від лат. sex – шість) – строфа із шести рядків подовженого (п’ятистопного чи шестистопного) ямба, що складається із чотиривірша (катрена) з перехресним римуванням та двовірша (диптиха) із суміжним римуванням за схемою: абабвв; досить поширена в українській поезії: Щодень гостріші лінії руки, а Темніше – восковіюче обличчя. б І голос твій уже такий […]...
- Метаморфоза Метаморфоза (грецьк. methamorphosis – перетворення) – перетворення однієї форми образу на іншу, видозмінення тропа. В основі М.- придієслівний орудний відмінок, що виконує додаткову семантичну роль при предикаті, коли суб’єкт мовлення зазнає постійних перевтілень: Отак тая чорнобрива Плакала, співала… І на диве серед поля Тополею стала (Т. Шевченко). М. має схильність до образотворення через епізод ліричного […]...
- Ізосинтаксизм Ізосинтаксизм (грецьк. isos – рівний та syntaxis – складання) – суміжне розташування віршових рядків, побудоване за принципом синтагматичного членування аналогічних синтаксичних одиниць поетичного мовлення, вживається у вигляді різних стилістичних прийомів (анафора, епіфора, ізоколон І т. п.). І. спостерігається у вільних віршах, верлібрі, в тонічній системі віршування: Був такий день, Коли не можна нічого тягти з […]...
- Відлунювання Відлунювання – віршова форма, здебільшого двовірш, другий, вкорочений рядок якого складається зі слова (рими), яке повторює ціле прикінцеве слово (або його частину) попереднього рядка, витворюючи нові смислові відтінки. В. відоме у фольклорі, а в поезію запроваджене в барокову добу завдяки Івану Величковському, в рукописній збірці якого “Млеко” (1691) є вірш “Ехо”: – Что плачеши, Адаме? […]...
- Дифірамб Дифірамб (грецьк. dithyrambos – урочиста хорова пісня на честь богів, передовсім Вакха) – один із різновидів давньогрецької лірики, близький до оди чи гімну. Виконувався спочатку на святі збирання винограду, властивий поезії Піндара (VI-V ст. до н. е.). У новоєвропейській літературі – вірш, позначений надмірним звеличенням певної особи або події. Досить часто цей термін вживається в […]...
- Парокситонна рима Парокситонна рима (грецьк. paroxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі) – суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів І – Качуровський на противагу поняттю “жіноча рима”, оскільки воно не відповідає специфіці української мови (так, безпідставно слова чоловічого роду відносилися до категорії “жіночих рим”: півень – дивень тощо). В […]...
- Іпостасе Іпостасе (грецьк. hypostasis – дотримування, ущільнення, заміна) – заміна однієї стопи іншою у квантитативному та силабо-тонічному віршуванні, в якому місце наголосу – стале. Термін введений В. Брюсовим (“Основи віршування”). І. притаманна античному віршуванню, коли два коротких склади замінюються одним довгим і навпаки. Цим поняттям користувалася Галина Сидоренко в тих випадках, коли хорей замінювався пірихієм чи […]...
- Вокалізм Вокалізм (лат. vocalis – “голосний”) – система голосних фонем певної мови з усіма їх рисами, які виявляються у процесі артикуляції в мовленні. При вимові голосних (вокальних) звуків органи вимовляння не утворюють жодних перешкод, тому ці звуки артикулюються за участю одного лише голосу. В. української літературної мови творять шість фонем: /а/, /о/, /у/, /є/, /и/, /і/. […]...
- Мах Петро (1934) Мах Петро Мах Петро – поет, прозаїк, публіцист, член НСПУ з 1963 р. Народився 25 травня 1934 року у с. Корхів Білгорайського повіту Люблінського воєводства (Польща). Закінчив українське відділення філологічного факультету Львівського університету імені Івана Франка. Працював у пресі. Тривалий час очолював Волинську письменницьку організацію. У 1980 р. створив Волинсько-Рівненську організацію Спілки письменників України, […]...