Діяльність Руської трійці – Літературний процес 1-ї половини ХІХ століття
На основі інтересу до слов’янського розвитку та ідей слов’янського єднання, що поширювались і в Галичині, у Львові утворилася група “Руська трійця”, організатором та натхненником якої (у 30-40-х роках ХІХ століття) був Маркіян Шашкевич, студент духовної семінарії та слухач університету, до якого згодом приєднались Іван Вагилевич, Яків Головацький та інші студенти. Вони цікавились історією, пам’ятками старовини, вивчали погляди європейських мовознавців і фольклористів – Вацлава Ганки, Яна Коллара, Вука Караджича та інших слов’янських вчених.
Філософські погляди “Руської трійці” полягали в поєднанні ідей просвітництва і романтизму: протест проти рабства, пропагування освіти й науки поєднувались із переконанням, що людина є часткою природи і мусить жити в гармонії з нею; що суспільні ідеали повинні бути вироблені національною історією і літературою.
Новими принципами творчості діячі “Руської трійці” проголосили звернення до народної мови, народної творчості та до історичного минулого; розширення поглядів на завдання мистецтва; єдність розділеного між двома державами українського народу, його духовну неподільність, спільність культури та історії. Такими принципами керувалися М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький і у власних літературних спробах, де на чільному місці стояла проблема сильної, національно свідомої особистості, мотиви національної туги і переваги почуттів над розумом.
Духовне лідерство в “Руській трійці” належало М. Шашкевичу (1811-1843). За тридцять два роки свого життя він став одним із найталановитіших письменників і свого часу, і сьогодення. Він був автором першої “Читанки” (повна назва “Читанка для діточок в народних училах руських” (1836), саме слово “читанка” – його винахід) рідною мовою, одним із організаторів першої в Галичині книги українською мовою (“Русалка Дністровая”), одним із засновників фонетичного правопису (“Пиши, як чуєш, а читай, як видиш”), захисником кириличної азбуки (“стаття “Азбука і абецадло”), першим поетом, який в українській літературі почав писати сонети.
Щоб підкреслити свою ідейну спорідненість із усім слов’янським світом, учасники гуртка називали себе давніми слов’янськими іменами: Шашкевич – Русланом, Вагилевич – Далибором, а Головацький – Ярославом. Переконані, що наблизитися до народу можна шляхом освіти і створенням для нього літератури рідною мовою, вони підготували до друку три рукописні збірки своїх творів, з яких побачила світ лише одна. Ще в 1833 році вони уклали збірку “Син Руси, или собрание стихотворов в русском языку от клеров Семинарии єнєральной в Львє – городє, русского края Метрополии”, в якій була вміщена знаменита поезія М. Шашкевича “Дайте руки, юні други”.
За рукописною збіркою “Син Русі” була укладена друга – “Зоря, писемце, посвященное русскому языку”, але вона була теж заборонена цензурою. І лише в 1837 році з’явилась друком (у Будапешті, тиражем 1 000 примірників) третя збірка “Русалка Дністровая”, майже відразу ж заборонена у Львові. Автори збірки зазнали урядових переслідувань, тому їхня трійця розпалася. М. Шашкевичу була оголошена догана, проте його спробували та приручити: сам митрополит обіцяв йому дуже високі духовні посади з умовою висвятитися без права на одруження. Цю пропозицію М. Шашкевич відхилив і, одружившись з коханою дівчиною Юлією, став священиком у далекому селі, де невдовзі помер від туберкульозу, залишивши по собі маленького сина (саме з нього згодом писали портрет Маркіяна Шашкевича).
Інший діяч групи – І. Вагилевич, який навчався з Шашкевичем у Львівській семінарії, був священиком, а потім – редактором газети “Дневник руський”, дослідником історії української літератури в Галичині за період від “Слова о полку Ігоревім” до сучасної йому.
І. Вагилевич написав наукову працю “Замітки о руській літературі” (1848), дослідження “Писателі польські – русини”, вступну статтю до другого розділу “Русалки Дністрової” – “Передговор к народним руським пісням” (огляд опублікованих в альманаху народних пісень) та інші.
Яків Головацький навчався в університетах Львова і Пешта, був знайомий з чеським вченим Яном Колларом, підтримував зв’язки з діячами східної України – М. Максимовичем, І. Срезневським та іншими. Був автором гострої політичної статті “Становище русинів у Галичині”, підписаної псевдонімом “Гаврило Русин”. Її ідея – протест проти національного гноблення, проти нехтування духовним і культурним розвитком українців, які не мали в Галичині шкіл, періодики, літератури. Як захисник української мови Я. Головацький відомий статтею “Язик руський і єго відміни”, де йшлось про високі якості мови та її значення, альманахом “Вінок русинам на обжинки” (Відень, 1846-1847), в одному з випусків якого він умістив статтю “Пам’ять Маркіяну Руслану Шашкевичу”. З часом Я. Головацький відійшов від своїх колишніх позицій, втратив українські симпатії, навіть пробував доводити, що російська мова галичанам ближча за українську. В альманаху “Русалка Дністровая” він надрукував бібліографічну статтю “Коротка ведомость о рукописах славянських і руських, находящихся в книжници монастиря св. Василя Великого у Львове”, яка увійшла до розділу “Старина” та описувала 24 старовинні книги.
Перший український альманах у Галичині “Русалка Дністровая” складався з п’яти частин – “Передслів’я”, “Пісні народні”, “Складання”, “Переводи”, “Старина”. “Передслів’я” написав М. Шашкевич. У ньому він наголосив на необхідності появи книжки, адже більшість слов’янських народів уже мали високорозвинену літературу, а це спонукало й авторів “Русалки Дністрової” докласти рук до справи просвіти свого народу. М. Шашкевич написав, що інші слов’яни вже зійшли на вершини літератури, побратались із ясним сонцем, а українці лишаються й досі в густій мряці. Вони теж мали і мають своїх співців, але через утиски народ надовго заснув. І тепер доля сприяє українцям, появі їхніх збірок народних пісень: “Не журися, Русалочко з-над Дністра, що не прибрана, в наряді, який від природи і простодушного, і добросердного народа твойого приймила, стаєш перед твоїми сестрицями. Вони добрі, вибачать ти, приймуть тя і прикрасять”.
“Пісні народні” – розділ, що складався з народних пісень у записах галицьких фольклористів. Тут були уміщені родинні пісні, пісня про брата, який продав сестру туркові за чудового коня, пісні про Морозенка і Довбуша тощо. І. Вагилевич у передмові до розділу “Передговор к народним руським пісням”) наголошував, що руський народ духовно і морально багатий, шанує звичаї предків, цінує і розуміє красу світу, природи. Зазнав він щастя та горя, і всі свої почуття передав у піснях. Автор передмови охарактеризував пісні, їх походження, жанри, назвав обряди, якими ці пісні супроводжувались, імена богів, яким вони присвячувались.
Розділ “Складання” був представлений оригінальними творами укладачів альманаху. З десяти творів сім належало М. Шашкевичу (поезії “Згадка”, “Розпука”, “Веснівка”, “Сумрак вечерній”, “Туга за милою”, казка “Олена”).
Розділ “Переводи” являв собою переклади сербських народних пісень та уривків із “Краледворського рукопису”, а в розділі “Старина” з передмовою М. Шашкевича були надруковані історичні документи, бібліографічний список старих книг, рецензія Шашкевича на фольклорно-етнографічну збірку Й. Лозинського “Руськое весілє” (1835).
Автори “Русалки Дністрової” відомі і як поети – романтики, зокрема М. Шашкевич, цікавлячись історією, написав розвідку “О запорожцьох і їх Січі”, статтю про Б. Хмельницького, збирав матеріали з історії козаччини. В його оригінальній поезії наявні такі мотиви:
– історичні мотиви (“О Наливайку”, “Хмельницького обступленіє Львова”, “Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139” тощо);
– мотиви кохання і передчуття біди (“Сумрак вечерній”, “Лиха доля”, “Вірна”, “Туга за милою” та ін.);
– інтимна лірика з мотивами особистого горя (“Син любимому отцю”);
– просвітительські мотиви, патріотичні настрої (“Слово до чтителей руського язика”);
– мотиви загальнонаціональної єдності (“Споминайте, браття милі” тощо).
Історичні мотиви в поезії М. Шашкевича свідчили про розуміння ним спільної долі всього українського народу, бо він цікавився й діяльністю Наливайка, Хмельницького, використовував образи Дніпра-Славути, Дону, козаків.
Брав участь М. Шашкевич і в так званій “азбучній війні”. У 1836 році анонімною брошурою була надрукована польською мовою його стаття “Азбука і абецадло”, яка стала відповіддю на проект філолога – священика Й. Лозинського “Про впровадження абецадла польського до письменства руського”. Автор проекту
Пропонував змінити кирилицю на польський алфавіт, щоб наблизити рідне письменство до європейських літератур. Це викликало гостру полеміку, бо такий захід асимілював би українську мову до польської і привів би до повного спольщення Галичини. М. Шашкевич аргументовано довів шкідливість і неспроможність запропонованої реформи, а в “Русалці Дністровій” запровадив замість кирилиці “гражданку”, яка вже зайняла на той час належне місце в літературі східної України.
Автор статті “Азбука і абецадло” рішуче заперечив твердження Й. Лозинського про те, що кирилиця “стає головним чином на перешкоді приєднання слов’янської літератури до загальноєвропейської”. Він з’ясував, що ж саме необхідно розуміти під приєднанням слов’янської літератури до загальноєвропейської: “Чи впровадження чужих зворотів і способів висловлювання”, чи можливість західних європейців читати слов’янські твори? На думку М. Шашкевича, запровадження чужих зворотів до рідної мови вплине на духовність, свідомість народу, на спосіб його мислення, викличе деформації в його ментальності. Якщо орієнтуватися на західні мови, то на які саме? Адже мова кожного народу (польська, чеська, сербська, хорватська та інші) має власний окремий правопис і читатиме “українське письмо відповідно до свого правопису і буде творити з українських слів незрозумілі нісенітниці, страшні для вуха слов’янина”.
Перевагою кирилиці М. Шашкевич вважає те, що в ній, на відміну від інших мов, є титли для скорочення письма і знаки на позначення всіх вживаних у мові звуків: “Адже всі слов’янські народи, що користуються латинським алфавітом, ще й досі шукають знаки для деяких звуків, які вживає тільки слов’янин… і про які римлянин навіть не здогадувався (ж, ч, щ, ц)”. Довівши свою думку численними прикладами, зіставленнями, М. Шашкевич прийшов до висновку: “Чи можливо, щоб польське абецадло послужило для вираження всіх українських звуків, коли воно недосконале для передачі навіть своїх польських?”.
Висновки. Отже, літературний процес 1-ї половини ХІХ століття і в Україні, і в Галичині був представлений періодичними виданнями й альманахами, що містили і наукові розвідки, і літературознавчі та мовознавчі праці, й історичні дослідження найвідоміших діячів свого часу. На тлі сентиментальної та класицистичної літературних течій бурхливо розвивався такий літературний напрямок, як романтизм, який охопив своїм впливом майже усе століття і дав кращі зразки національної поезії, що грунтувалася на фольклорних та історичних мотивах національно – визвольної доби. Головними тенденціями літератури і східної України, і Галичини було уведення народної мови в літературний обіг, творення зразків літератури розмовною українською мовою та активний захист і свого права на неї, і високих виражальних якостей української мови як європейської.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)