Дихальна система тварин
Газообмін між організмом тварини і навколишнім середовищем може відбуватися на всій поверхні тіла (дифузне дихання), якщо його покриви проникні для газів. У дрібних тварин (навіть у деяких дрібних членистоногих) немає спеціальних органів дихання. У більшості випадків дифузне дихання виявляється недостатнім, і посилення газообміну досягається збільшенням поверхні у визначених місцях тіла і пристосуваннями до постійного оновлення середовища в цих місцях. Таким чином, розвивається місцеве дихання, обмежене особливими органами. Дихання як біологічний процес являє собою розщеплення органічних речовин (за допомогою кисню – аеробне; в безкисневому середовищі – анаеробне) з метою отримання енергії, необхідної для життєдіяльності.
Основні принципи, на яких будуються органи дихання, такі:
- Проникність стінок цих органів для газів, чому сприяє їх тонкість і вологість; Якомога більша поверхня; Постійне оновлення зовнішнього середовища. Відповідно середовищя, в якому мешкає тварина, і органи дихання бувають побудовані неоднаково, так, що розрізняють органи водного дихання – зябра – і органи повітряного дихання – легені і трахеї.
В якості зябер у безхребетних функціонують спеціальні придатки, збільшення поверхні яких досягається утворенням складних розгалужень і складок. У хордових для дихання пристосований передній відділ кишечника, пронизаний зябровими щілинами, провідними назовні або в околозяброву порожнину. Дихальний ток води у нижчих хордових (ланцетник) забезпечується роботою миготливого епітелію, а у вищих (риби) – мускульними дихальними рухами.
Органи повітряного дихання безхребетних – легені – представляють собою видозмінені зябра.
Вони занурені вглиб тіла і розташовуються в особливих порожнинах, де їх поверхня підтримується у вологому стані і може бути досягнуто потоншення їх стінок (павукоподібні).
Особливе становище займають трахеї наземних членистоногих. Це складна система повітроносних трубочок, що починаються парними дихальцями з боків сегментів тіла. Трахеї сильно гілкуються, і найтонші їх розгалуження проникають не тільки в усі органи, а й в тканини і клітини. Трахейна система відрізняється від усіх інших типів органів дихання в тому відношенні, що доставляє всім частинам тіла безпосередньо атмосферний кисень, так що дихання зовнішнє майже збігається тут з диханням тканинним.
Легені хребетних являють собою парні мішки, що відкриваються за допомогою довгого каналу на черевній стінці глотки гортанною щілиною, забезпеченою своєю мускулатурою. Дихальні шляхи, на відміну від самих легенів, вистелені миготливим епітелієм. Гортанна щілина веде в гортань, яка переходить у трахею. Починаючи з рептилій, у хребетних трахея розділяється на два бронхи.
У самих легеневих мішках по мірі їх ускладнення відбувається диференціація на центральні частини, що служать продовженням повітряних шляхів (бронхіоли), і власне дихальні частини – вічка або легеневі пухирці (альвеоли). У амфібій легеневе дихання має другорядне значення. Переважну роль відіграє шкірне дихання і дихання через слизову ротової порожнини і глотки. У вищих хребетних у зв’язку із зроговінням покривів легені набувають значення єдиного органу дихання. Особливістю дихання птахів є наявність особливих повітряних мішків, розташованих між органами тіла і навіть в кістках (пневматичность кістки).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)