Діагностика емоцій в музичній діяльності
Вивчення та діагностика емоцій характеризується рядом труднощів, які викликані наступними причинами. По-перше, емоційні процеси складно виділити з усього різноманіття психічних процесів, так як емоції супроводжують їх перебіг, а не існують ізольовано в чистому вигляді. По-друге, емоційні процеси мають властивість легко переходити з одного стану в інше: короткочасне переживання може перерости в стійке відчуття, настрій змінитися станом афекту і т. Д. Тому складно відповісти на запитання, що саме діагностика фіксує.
Джерелами спостереження за емоційними процесами є:
1) вербальні висловлювання людини про власних емоційних станах, почуттях, переживаннях;
2) невербальна активність, що виявляється в міміці, жестах, пантомимике людини.
Вербальні висловлювання передають суб’єктивне ставлення людини до музичного твору або характер музичних переживань. У діагностиці словесних висловлювань відзначається прояви наступних показників [11].
1. Наявність емоційної виразності висловлювання, тембрального різноманітності голосу підкреслює усвідомленість емоційного переживання; велика кількість пауз, повторів у промові характеризує нерозуміння музичного образу чи невміння перевести його на утримання в словесну форму, але за умови, що сприйняття музичного образу супроводжувалося невербальної активністю (мімікою, жестами, пантоміма).
2. Переважання іменників у мовленні говорить про актуалізацію життєвого досвіду; переважання дієслів – про сприйняття внутрішньої драматургії твору, його динамічного розвитку; переважання прикметників – про наявність образного сприйняття світу. Наявність особових займенників (я, ми) говорить про елементи особистісного сенсу; наявність займенників другої особи (ти, вони) – про рефлексії, спогляданні, міркуванні.
3. Використання узагальнених понять в мові вказує на схильність до абстрактного мислення.
4. Вживання символічних понять (вогонь, сонце, душа) характеризується опорою на несвідомі архетипічні образи.
У тому випадку, якщо учень відчуває труднощі з мовним перекладом емоційного змісту твору, використовується словник естетичних емоцій В. Г. Ражнікова [12]. Можливий інший варіант для початківців учнів: з декількох прикметників (частіше п’ять), вибрати найбільш підходяще до музичного образу [1]. Більш складними є письмові завдання: написати міні-твір або рецензію.
Невербальна активність може виявлятися паралельно з вербальними висловлюваннями у вигляді міміки, жестів, поглядів, супроводжуючих будь-яку діяльність, у тому числі і музичну. Невербальна активність фіксується в ході спостережень або відеозапису. Важливо враховувати її довільний або мимовільний характер. Зовнішні прояви невербальної активності несуть погляд, міміка, поза, руки людини.
Погляд може бути зосередженим (“в одну точку”) або рухомим, живим (“вогник в очах”).
Міміка зазвичай буває мінливою: від фіксації напруженої уваги (насуплені брови, зосереджений погляд, стиснуті губи) – до вільного і розслабленого стану (усмішка).
Поза може бути як напруженою, скутою, так і вільної зі зміною положень корпусу.
Руки включають рухи пальців (“барабанити” по столу), пензлем, аж до розгонистих рухів двома руками.
Аналогом невербальної активності в психології служать графічні схеми емоцій: радості, смутку, страху, гніву. Варіанти графічного аналога діагностичного ключа емоцій в музичній психології представлені В. П. Анісімовим [1]. Учні працюють з цими аналогами самостійно в процесі музичної діяльності: вибирають схему, відповідну для передачі їх суб’єктивного ставлення до музики. Далі схему можна, за бажанням, домалювати (наприклад, перетворити на гномиків) і розфарбувати кольоровими олівцями.
Щодо використання кольору в музичній діагностиці відзначимо, що будь-яка емоція асоціюється у людини з певним кольором і його насиченістю. Особливо це відноситься до естетичних емоціям. У кожної людини є власне ставлення до кольору, перевага одного кольору і відкидання іншого, є улюблені і нелюбимі кольори. Колірна перевага людини розглядається в психології як емоційне ставлення до образу. Тому будь-яка методика, що використовує колір, характеризує емоції людини. В даний час широко застосовується символіка тесту психологічних станів М. Люшера, Г. Флірінга та їх модифікації вітчизняними авторами.
Для проведення музичної діагностики з колірною методикою потрібні чисті аркуші паперу і кольорові олівці: синій, зелений, червоний, жовтий, коричневий, чорний. Символіка колірних виборів припускає, що колір виражає певні емоційно-психічні потреби.
Синій колір характеризує емоційну потребу в задоволенні і прихильності, прагнення до довіри і співчуття. Зелений колір означає потреба в самоствердженні, впевненості, незалежності, повазі, прагнення до влади. Червоний колір – символ прагнення до дії, переживання успіху, прояву ініціативи. Жовтий колір асоціюється з оптимізмом і надією, униканням проблем, потребою у свободі і розслабленні. Коричневий колір – прагнення до комфорту і безпеки, відпочинку, символ втоми. Чорний колір пов’язаний з негативними емоціями, запереченням яскравих фарб, неприйняттям, протестом.
Відзначимо, що, незважаючи на неоднозначне ставлення до колірних тестам наукової громадськості, їх використовують в практичній роботі з учнями для визначення емоційних станів, стресів, емоційної спрямованості особистості [1, 9, 11].
На закінчення наведемо приклад більш складною музичної діагностики, описаний Д. К. Кірнарской [5]. Мета пропонованої діагностики полягає у виявленні інтонаційного слуху – ядра емоційної чуйності на музику. Характеристика музичного образу, виходячи з базових емоцій (радість, смуток, гнів, страх), зазвичай не викликає труднощів ні у дітей, ні у дорослих. Але якщо завдання ускладнити, наприклад, проханням охарактеризувати подібні інтонації в музиці різних жанрів і видів, то виконати таке завдання стає складніше. Тільки за наявності розвиненого інтонаційного слуху людина здатна виявити загальну інтонацію в музичній мові різних епох, стилів, жанрів. Наприклад, схожість ігрових інтонацій російської народної пісні, що виконується хором, і ігрових інтонацій в клавесинною сонаті Скарлатті, почує далеко не кожна людина. Заважають стереотипи: людина схильна об’єднувати вокальну музику з вокальною, а інструментальну музику – з інструментальної. І тільки наявність хорошого інтонаційного слуху дасть можливість почути подібні ігрові інтонації в класичному музичному творі і у фольклорному.
Діагностичні завдання для виявлення інтонаційного слуху підбираються за подібністю інтонацій (призову, скорботи, радості, смутку і ін.). Твори також слід вибирати з різних видів і жанрів музики: класика – сучасність, вокальна музика – інструментальна музика, соло – оркестр, фольклор – естрада.
Отже, музичне переживання є емоційним та інтелектуальним одночасно, при цьому емоційне пізнання передує інтелектуальному. Осягнення емоційної програми музичного твору вимагає постійної роботи: від цього залежать артистизм і переконливість втілення виконавської задуму. Емоції можуть виражатися вербально у вигляді висловлювань про почуття, емоційних переживаннях. Невербально емоції проявляються в рухах виконавця, зовнішньої пластиці, міміці, жестах.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)