Державний устрій і політична система Ватикану
Ватикан – центр католицького світу, що об’єднує понад 1 млрд чол. Це теократичну державу, побудоване на засадах канонічного права. Діє Апостольська конституція, прийнята в 1967. Адміністративного поділу, як і інших міст, країна не має.
Серпня 2001 було оголошено про майбутній перегляд Конституції, пов’язаної з Латеранські угоди, в напрямку більшого розмежування гілок влади.
Вищим органом законодавчої та виконавчої влади є Комісія, очолювана та призначається татом. Понтифік є главою держави, уособлюючи його суверенітет, і має всю повноту влади. Він обирається довічно колегією (конклавом) кардиналів, які не досягли 80-річного віку, більшістю 2/3 голосів. Главою уряду є державний секретар, який призначається татом. При понтифіка є дорадчі органи: Священна колегія кардиналів, що призначається татом, і Синод єпископів. В останньому представлені патріархи і деякі глави католицьких церков східного обряду, обрані представники національних єпископських конференцій і релігійних орденів, кардинали-керівники римських згромаджень (постійних комітетів) та інші особи, які призначаються татом. Порядок засідань Синоду визначається понтифіком. Поточними справами церковного управління займаються 9 згромаджень, в кожну з яких входять кардинали і єпископи, які призначаються на 5 років, консультанти та державні службовці. Політичних партій, об’єднань, асоціацій ділових кіл у країні немає.
В. має дипломатичні відносини з 173 країнами світу. Неофіційна дипломатія здійснюється через Папську раду “Справедливість і мир”, має відділення в багатьох країнах, а також через католицькі неурядові організації. Традиційно консервативна політика довоєнних і перших повоєнних років змінилася на рубежі 1950-60-х рр. політикою оновлення (“аджорнаменто”), що знайшла вираження в документах II Ватиканського собору (1962- 65). Енцикліка папи Іоанна XXIII “Pacem in terris” (1963) містила заклик до участі католиків у діалозі із зовнішнім світом. Сучасна соціальна доктрина католицької церкви виходить з ідей зміцнення миру як глобальної цінності, діалогу цивілізацій і культур, засудження всіх видів насильства і релігійного фанатизму, закликає до створення всесвітнього “кооперативного уряду” і до розширення діяльності міжнародних урядових і громадських організацій. В енцикліці “Laborem exercens” (1981) папи Іоанна Павла II (К. Войтила, колишній архієпископ Кракова і перший папа-неіталієць з 1522) отримала доктринальне оформлення ідея цінності праці як способу розвитку особистості (“теологія праці”).
У період справжнього понтифікату особливо активізувалася міжнародна діяльність В. Папа здійснив понад 100 зарубіжних поїздок, сприяв встановленню або поновленню дипломатичних відносин з країнами Східної Європи (у 1989 вперше відбувся візит в В. керівника радянської держави М. Горбачова), зміцненню зв’язків з арабським світом, спробам врегулювання близькосхідної кризи. Продовжується і реформа католицької церкви: вперше після 1561 була оновлена??редакція катехізису, збільшено чисельність конклаву єпископів з 120 до 135 чол. (Причому більшість їх склали неєвропейці), розпочато процес “очищення пам’яті” – покаяння за гріхи двотисячолітньої історії (інквізиція, хрестові походи та ін.).
Збройні сили В. складаються з корпусу швейцарських гвардійців (70 чол.), Що несуть вартову службу. Військова захист території країни лежить на обов’язку Італії.
В. має дипломатичні відносини з РФ (встановлені з СРСР в березні 1990).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)