Державний устрій і політична система Кореї
За Конституцією КНДР – “суверенна соціалістична держава, що представляє інтереси всього корейського народу”. КНДР є також “революційним державою”. Реальна влада в країні перебуває в руках військових. Вищим органом влади фактично є Державний комітет оборони на чолі з Кім Чен Іром. КНДР – це супертоталітарное держава з притаманною йому системою культу особи Кім Чен Іра.
Діє Конституція 1972 з важливими змінами та доповненнями 1992 і 1998. Зокрема, введена нова глава “Оборона країни”, скасовані посаду президента, Постійна рада Верховного народного зібрання, Центральний народний комітет і Адміністративна рада, заснований Державний комітет оборони, відновлений президія Верховного народного зібрання і кабінет міністрів.
В адміністративному відношенні КНДР ділиться на 9 провінцій: Рянган, Чаган, Північна Хамген, Південна Хамген, Північна Пхенан, Південна Пхенан, Північна Хванхе, Південна Хванхе, Канвон. Три міста центрального підпорядкування: Пхеньян, Кесон, Нампхо.
Найбільш великі міста: Пхеньян (столица), Вонсан, Сінийджу, Хамхін, Хеджу, Чхонджин.
Принципом державного управління є демократичний централізм. Вищий орган законодавчої влади – Верховне народне зібрання (ВНС). Вищий орган виконавчої влади – кабінет міністрів.
Глава держави: за Конституцією – голова президії ВНС, реально голова Державного комітету оборони.
Голова Державного комітету оборони – Кім Чен Ір; голова президії ВНС – Кім Ен Нам, голова кабінету міністрів – Пак Бон Джу.
Конституція декларує, що вибори у ВНЗ і місцеві народні збори (провінцій, міст і повітів) проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. В умовах КНДР вибори носять формальний характер.
Кім Ір Сен (1912-94) – засновник і беззмінний керівник КНДР протягом майже 50 років. У Конституції КНДР Кім Ір Сен охарактеризований “генієм ідей, теорії та практики керівництва, усепереможним, сталевим полководцем, великим революціонером” і оголошений “вічним президентом” Північної К.
Кім Чен Ір (нар. 1942) – син Кім Ір Сена. Отримав вищу владу в країні від батька. У північнокорейської пропаганди називається “великим полководцем”, “улюбленим керівником корейського народу”.
Кім Чен Ір висунув курс на будівництво “могутньої держави”, проводить політику “пріоритету армії” з метою мобілізації суспільства на збереження існуючого режиму.
За Конституцією народні збори провінцій, міст і повітів (законодавчі органи) і відповідні народні комітети (виконавчі органи) виконують господарські функції. Реально ж керівництво господарською діяльністю здійснюють органи Комітету оборони на місцях.
Трудова партія К. (ТПК) майже 60 років є монопольно правлячою партією в КНДР. Чисельність 2,5 млн членів. Всього відбулося 6 з’їздів партії (останній в 1980). Головна функція ТПК – втілення в життя ідеології чучхе (“людина – господар всьому”).
Крім ТПК, в країні діють Соціал-демократична партія та релігійна партія Чондоге-Чхонудан (“партія молодих друзів”). Ці партії повністю підтримують політику ТПК і не відіграють істотної ролі в політичній системі КНДР.
Основні громадські організації: Об’єднані профспілки К. (ОПК), Союз трудящих сільського господарства (СТСХ), Кімірсеновскій соціалістичний союз молоді (КССМ), Союз демократичних жінок (СДЖ). Головне завдання громадських організацій – виконання функції “приводних пасів”, тобто забезпечення зв’язку ТПК з населенням, проведення ідейно-виховної роботи на основі ідеології чучхе.
Всі партії та громадські організації (загалом понад 70) входять до Єдиного демократичний вітчизняний фронт (ЕДОФ). У центрі діяльності ЕДОФ – боротьба за мирне об’єднання К. на основі північнокорейської політичної платформи – освіти конфедерації Корьо.
Внутрішня політика правлячого режиму спрямована на зміцнення “соціалізму корейського зразка”, будівництво “могутньої держави”, перетворення країни в “фортеця”. Здійснюється лінія на мілітаризацію суспільства, посилення індоктринації населення в дусі ідей чучхе (“чучхеізація”).
Основні принципи зовнішньої політики – “самостійність, мир і дружба”. КНДР підтримує дружні відносини з КНР, має з нею союзний договір. Розвиває добросусідські зв’язки з РФ. У 2000 між КНДР і РФ підписано Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво. Президент РФ В. В. Путін в 2000 завдав візит до Пхеньяну. Керівник КНДР Кім Чен Ір відвідав РФ в 2001 і 2002.
КНДР прагне до нормалізації відносин з США, виступає за двосторонній діалог з Вашингтоном з метою розв’язання північнокорейської ядерної проблеми. У 2003 КНДР оголосила про вихід з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та поновлення військової ядерної програми.
Пхеньян наполягає на отриманні з боку Вашингтона твердих гарантій власної безпеки в обмін на припинення військової ядерної діяльності.
В останні роки КНДР помітно розширила зовнішньополітичні зв’язки, встановивши дипломатичні відносини практично з усіма західноєвропейськими державами і в цілому з ЄС. КНДР підтримує дипломатичні відносини більш ніж з 150 державами світу.
Збройні сили КНДР налічують 1,2 млн чол. На озброєнні перебуває близько 4 тис. Танків, понад 600 літаків, 11 тис. Гармат, 800 ракет типу СКАД і 200 балістичних ракет класу “Нодон” (дальність польоту св. 1000 км). Щорічні витрати на утримання величезної армії складають більше 50% державного бюджету.
У зв’язку з вибухнула в 2003 ядерним кризою КНДР офіційно оголосила про те, що має намір “зміцнювати самостійні сили ядерного стримування як міру самозахисту”.
КНДР має дипломатичні відносини з РФ (встановлені з СРСР 12 жовтня 1948).
Міжкорейські відносини
Майже 60 років Корейський півострів розчленований на дві держави – КНДР і РК, що створили протилежні суспільно-політичні та економічні системи. Весь період існування двох корейських держав відзначений гострим військово-політичним та ідеологічним протиборством, трирічної кровопролитною війною 1950-53.
В поч. 1970-х рр. Північ і Південь приступили до діалогу, завершившемуся прийняттям Спільної заяви (4 липня 1972), яке визначило основні підходи Пхеньяну і Сеула до об’єднання К., яке повинно бути досягнуто, по-перше, самостійно, без втручання зовнішніх сил, по-друге, мирним шляхом і, по-третє, на основі національної консолідації.
В поч. 1990-х рр. КНДР і РК підписали два важливих міждержавних документа – Угода про примирення, ненапад, співпрацю і обміни (13 грудня 1991) і Декларацію про без’ядерний статус Корейського півострова (31 грудня 1991). Ці документи де-юре зафіксували наявність двох держав на Корейському півострові та принципи їх взаємовідносин як самостійних держав.
Історичними подіями в міжкорейських відносинах стали зустріч керівників КНДР і РК Кім Чен Іра і Кім Де Чжуна в червні 2000 в Пхеньяні та підписана ними Спільна декларація (15 червня 2000), в якій знайшли відображення загальні підходи до об’єднання країни, розвитку політичних, економічних і культурних зв’язків між Північчю і Півднем. На вищому рівні було підтверджено, що об’єднання К. буде здійснено самими корейцями, мирним шляхом і на основі зближення північнокорейської ідеї конфедерації і південнокорейської концепції спільноти.
Важливе значення для міжкорейського зближення мала політика “сонячного тепла”, що проводилася президентом Кім Де Чжун щодо КНДР (залучення Північної К. в широке міжнародне співробітництво, розвиток багатосторонніх зв’язків з нею).
У 1998-2002 між Північчю і Півднем встановилися політичні контакти, розширилися економічне співробітництво, торгівля, гуманітарні зв’язки. КНДР і РК здійснюють взаємовигідні проекти: з’єднання залізниць Півночі і Півдня з виходом на Транссиб, створення технопарку в районі Кесона, туристичний проект “Кімгансан” та ін. Проте міжкорейський діалог не можна назвати стабільним. Періодично між сторонами виникають серйозні конфлікти (бойові зіткнення військових судів в Жовтому морі в 1999 і 2002). Негативно впливає на діалог і ядерна проблема КНДР. Уряд президента Но Му Хена виступає за продовження політики діалогу з КНДР, за мирне політичне врегулювання північнокорейської ядерної проблеми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)