Державний устрій і політична система Афганістану

Афганістан – унітарна держава з республіканською формою правління, яке перебуває на перехідному етапі політичного розвитку. Після ліквідації Ісламського Емірату А. в грудні 2001 розпочався процес нового державного будівництва. У країні тимчасово, до прийняття нової Конституції в січні 2004, діяла ліберальна Конституція 1964, за винятком розділів, що стосуються монархії.

У квітні 2003 був складений проект нової Конституції. У грудні 2003 він вступив на обговорення та затвердження Конституційної Лоя джиргі і після підписання президентом країни став Основним законом держави.
Текст Конституції складається з 12 розділів і 162 статей. За її основу взято основні положення Конституції 1964 У Конституції А. проголошується “ісламською республікою”, в якій “національний суверенітет належить народу” (ст. 1). Релігією А., йдеться в Конституції, є “священна релігія іслам” (ст. 2). Представникам релігійних меншин надається свобода віросповідання (ст. 2). Згідно з Конституцією, вищий орган законодавчої влади – двопалатний парламент, вищий орган виконавчої влади – кабінет міністрів. Верховна виконавча і законодавча влада належить президенту країни.

А. складається з 32 провінцій (велаятів): Кабул, Парван, Баглан, Кундуз, Тахар, Бадахшан, Саманган, Балх, Джаузджан, Сарі-Пуль, Фарьяб, Бадгис, Герат, Гур, Урузган, Заболь, Фарах, Гільменд, Німруз, Баміан, Кандагар, Газні, Пактія, Пактіка, Хост, Капіса, Логар, Вардак, Нангархар, Лагман, Кунар, Нурістан. Кожна провінція поділяється на округи (ву-лусвалі), які відповідно складаються з волостей (алакадарі).

Найбільш великі міста: Кабул, Кандагар, Герат, Мазарі-Шаріф, Кундуз, Газні, Пулі-Хумрі, Джала-Лабадія, Файзабад.

А. управляється на принципах формального розділення трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової. До нових виборів у червні 2004 вища законодавча і виконавча влада зосереджені в руках президента Хаміда Карзая і його уряду. В рамках структури державного управління функціонує інституційний (з 1964) традиційний надпарла-ментських орган – Лоя джирга (загальнонаціональна асамблея представників народів, народностей і племен), яка скликається епізодично для вирішення найважливіших державних питань (прийняття Конституції, оголошення війни і миру, зміни в Конституції і т. д.).

Вищий орган законодавчої влади – парламент (маджлесе Меллі). Вищий орган виконавчої влади – кабінет міністрів. Глава держави, глава найвищого органу державної влади, глава вищого органу виконавчої влади – Хамід Карзай.

Серед видатних державних діячів А.: Ахмад-шах (1747-73) – засновник незалежного Афганської держави – імперії Дуррани; емір Дост Мухаммад (1826-40, 1843-63) – здійснив спроби об’єднання розрізнених афганських феодальних володінь; емір Абдуррахман (1880-1901) – створив централізоване афганська держава, здійснив серію реформ; Махмуд-бек Тарзі (1868-1933) – “батько” афганського просвітництва, журналіст, міністр закордонних справ; емір Аманулла-хан (1919- 29) – домігся відновлення повної незалежності А., вивів країну на міжнародну арену, ввів першу Конституцію, здійснив серію реформ; король Мухаммад Захір Шах (1933-73) – ввів Конституцію 1964, що стала основою політичної модернізації країни; прем’єр-міністр Мухаммад Дауд (1953-63) – створив державний сектор економіки, ініціював планове соціально-економічний розвиток А., 1973-78 – президент Республіки А., провів ряд буржуазних перетворень в соціально-економічному і політичному житті країни.

Місцеві органи влади в А. зберегли традиційний характер. Законодавча влада в провінціях належить консультативних рад, що обирається населенням.

Виконавча влада в провінціях належить губернаторам, що призначається президентом країни (формально за поданням Міністерства внутрішніх справ), в округах – окружним начальникам, в волостях – волосним начальникам, села управляються обирається населенням Маліком (у зоні племен найчастіше з місцевих ханів).

При губернаторі функціонує провінційний адміністративний рада, що складається з відділів (або директоратів) відповідних міністерств та інших центральних відомств: фінансів, поліції, освіти, охорони здоров’я, інформації та культури, зв’язку, сільського господарства, промисловості, торгівлі. Виконавча влада в місті належить муніципалітету на чолі з мером. Представницька влада здійснюється міським консультативною радою. У зоні племен паралельно з офіційними органами влади функціонують племінні традиційні владні структури – поради (джирга або шура) на чолі з обраним ханом.

Після повалення режиму талібів в листопаді 2001 в А. стали де-факто легально функціонувати створені раніше політичні партії, не зареєстровані, однак, офіційною владою: Ісламська партія А. на чолі з Юнусом Халес; Ісламське суспільство А. на чолі з Бурхануддіну Раббані; Національний ісламський фронт А. на чолі з Сайедом Ахмадом Гілані; Рух ісламської революції А. під керівництвом Мухаммада Набі Мухаммад (помер в 2002); Національний фронт порятунку А. на чолі з Себгатулла Моджаддіді; Ісламський союз за звільнення А. під керівництвом Абдурраба Расула Саяф; Національне ісламський рух А. під керівництвом Абдурра-шида Дустома; Партія ісламського єдності на чолі з Карімом Халілі; Ісламський рух А. на чолі з аятолою Мохсені. Ісламська партія А. на чолі з Гульбеддіном Хекматьяром, ведуча разом з талібами збройну боротьбу проти уряду Х. Карзая, в 2002 оголошена поза законом.

Провідна організація ділових кіл А. – Торгова палата. Громадські організації – Союз журналістів А., Спілка письменників А., Союз жінок А., рух “Справедливість”.

Внутрішня політика перехідного уряду А. визначається умовами та вимогами процесу переходу країни від тоталітарного теократичного режиму до демократичного правління. Головними завданнями уряду на цьому етапі є створення нових державних і громадських структур, розробка і введення нового законодавства, відновлення економіки, досягнення національної єдності.

Пріоритетним напрямком внутрішньої політики залишається забезпечення національної безпеки, через відсутність якої в даний час гальмується процес постконфліктного реабілітації країни. Серед інших найважливіших напрямків: ліквідація залишків військових формувань талібів, відновлення зруйнованих економічних об’єктів, повернення біженців, розмінування території, гуманітарна допомога населенню, створення національної армії і поліції, боротьба з виробництвом та незаконним обігом наркотиків, вирішення соціальних питань (розширення системи освіти, в першу чергу жіночого, забезпечення рівноправності чоловіків і жінок, боротьба з безробіттям), розробка нового законодавства.

В основу зовнішньої політики покладено незалежність, національний суверенітет і територіальна цілісність А. Залишається в силі й традиційний принцип зовнішньополітичної діяльності – активний і позитивний нейтралітет.

У нинішніх умовах перехідного періоду незалежність і територіальна цілісність А. підтримуються зусиллями не тільки перехідного уряду країни, ще не створив повноцінну структуру органів державного управління і стійку політичну систему, а й міжнародними учасниками політичного процесу в А.

Після повалення режиму талібів міжнародне співтовариство погодилося надати допомогу у відновленні економіки А. і в інших питаннях (ліквідація залишків тероризму, забезпечення безпеки, створення збройних сил, боротьба за емансипацію жінок, боротьба проти наркобізнесу, безробіття і т. д.). Такого роду широкомасштабне участь в афганських подіях не могло не позначитися на внутрішньо – і зовнішньополітичний положенні А.

У грудні 2002 перехідний уряд підписав з представниками Китаю, Пакистану, Ірану, Туркменістану та Узбекистану кабульського декларацію про невтручання у внутрішні справи країни, повазі національного суверенітету і територіальної цілісності один одного. На цій зустрічі як спостерігачів були присутні представники РФ, Індії і Саудівської Аравії, Європейського союзу і ОВК.

Проте в умовах масштабного міжнародного присутності в країні її внутрішня і зовнішня політика відчуває певний вплив з боку зарубіжних учасників, багато з яких, в першу чергу його сусіди, прагнуть отримати тут свою зону впливу, часто виступаючи в якості суперників, тим самим підриваючи зусилля по стабілізації внутрішньо-і зовнішньополітичного становища А. Це, а також найсильніша економічна залежність від країн-донорів у певній мері обмежують можливості А. повноцінно грати роль самостійного суб’єкта міжнародної політики.

А. в умовах перехідного періоду не має єдиної структури Збройних сил. У країні існує безліч збройних формувань загальною чисельністю 200 тис. Чол. на чолі з впливовими польовими командирами, які використовують ці формування для утримання своєї влади на місцях.

Функції управління створюваними Збройними силами А. здійснюють Міністерство оборони, а також Міністерство внутрішніх справ і радник прем’єр-міністра з національної безпеки. Допомога у створенні Афганських національних Збройних сил надають США, Франція, Німеччина, Голландія і РФ. На січень 2004 за сприяння цих країн були підготовлені близько 6 тис. Солдатів і офіцерів Національної армії.

А. має дипломатичні відносини з РФ (встановлені з Радянською Росією в 1919).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Державний устрій і політична система Афганістану