Державний лад: адміністративно-територіальний поділ
Державний лад будь-якої країни характеризується також формою адміністративно-терріторіал’ного пристрої (або адміністративно-територіального поділу – АТД). Зазвичай такий розподіл проводять з урахуванням економічних, історичних, національних, природних та інших факторів. До його головним функцій відносяться: ступеневу розміщення органів влади та державного управління, забезпечення збору податків та інформації, контроль центру над місцями, здійснення гнучкої економічної та соціальної політики, регіональної політики, проведення виборчих компаній та ін
Дослідження політико-географів показують, що сітка адміністративно-територіального поділу країн формується еволюційно під впливом декількох факторів, підходів. При цьому переважають історичний та етнокультурний підходи. Історичне АТД характерно, наприклад, для багатьох країн зарубіжної Європи. В основу його там були покладені історичні провінції, що були у середні віки феодальними державами (Тюрінгія, Баварія, Баден-Вюртемберг та інші у ФРН, Тоскана, Ломбардія, П’ємонт в Італії). Етнічне АТД частіше зустрічається в країнах, що розвиваються, особливо багатонаціональних. Прикладом такого роду може служити Індія, де при визначенні меж штатів в першу чергу враховують етнічні кордони. Цей принцип було покладено також в основу формування адміністративно-територіального поділу колишнього СРСР, до складу якого входили автономні республіки, області та округу. Втім, чітко розділити обидва ці принципи часто не представляється можливим, тому правильніше, очевидно, говорити про історико-етнічному підході. Відповідно і кордони між адміністративними одиницями часто проводяться за історико-етнокультурним рубежів, які, в свою чергу, нерідко пов’язані з природними (річковими, гірськими) рубежами. Не так уже й рідко (наприклад, в США) зустрічаються і геометричні адміністративні кордони.
Країни світу сильно розрізняються і за ступенем дробности адміністративно-територіального поділу. У більшості з них кількість адміністративних одиниць коливається в межах від 10 до 50: це вважають більш-менш оптимальним з точки зору управління. У ФРН, наприклад, 16 земель, в Іспанії 50 провінцій і 17 автономних областей. Існують і країни з меншим числом таких одиниць (в Австрії 8 земель).
Найбільш яскравими прикладами країн з дуже дробовим АТД можуть служити Франція, Росія і США. У Франції декрет про перетворення старих історичних провінцій в невеликі департаменти був прийнятий ще в 1793 р. Нині ця країна в адміністративному відношенні ділиться на 100 департаментів (96 у Франції і 4 “заморських”) і 36,6 тис. комун. Це ставить її на перше місце в зарубіжній Європі за ступенем децентралізації низовий влади. У Росії до 2007 р. було 86 суб’єктів Федерації (21 республіка, 1 автономна область, 7 автономних округів, 48 областей, 7 країв і 2 міста федерального підпорядкування – Москва і Санкт-Петербург). [11] У США низовий адміністративною одиницею слід вважати округ або графство (всього їх понад 30 тис.), які входять до складу 50 штатів. Однак деякі графства підрозділяються ще на Тауншип і муніципалітети, не кажучи вже про багатьох тисячах так званих спеціальних округів, що відають житловим та дорожнім будівництвом, водопостачанням, охороною здоров’я, шкільною освітою та ін
У 60-90-х рр.. XX в. в багатьох країнах Заходу були проведені реформи адміністративно-територіального поділу, спрямовані насамперед на його укрупнення та впорядкування. Як правило, вони носили компромісний характер. У країнах з 50-х рр.. також проводять реорганізацію. Однак, на відміну від країн Заходу, вона спрямована переважно на розукрупнення такого поділу. Що стосується колишнього СРСР і Росії, то сформоване тут АТД давно вже піддається критиці, у тому числі і з боку вчених-географів – насамперед за його розстикування з економічним районуванням. Проте в нинішній ситуації його радикальна реформа навряд чи можлива, хоча деякий укрупнення АТД вже почалося.
Розрізняють дві основні форми адміністративно-територіального устрою – унітарну і федеративну. Перша з них з’явилася значно раніше. Однак і деякі федерації мають вже тривалу історію.
Класичний приклад такого роду – Швейцарія, де зачатки федеративного ладу виникли більше 700 років тому.
Унітарна держава – форма державного устрою, при якій в країні діє єдина конституція, існують єдині законодавчі та виконавчі органи влади, а наявні в її складі адміністративні одиниці не володіють скільки-небудь значним самоврядуванням. Таких держав у світі переважна більшість. Їх прикладами можуть служити Білорусія, Польща, Франція, Швеція, Японія, Туреччина, Єгипет, Чилі, Куба.
Федеративна держава – форма державного устрою, при якій, поряд з єдиними (федеральними) законами та органами влади, існують самоврядні адміністративні одиниці – республіки, штати, провінції, землі, кантони, що володіють власними органами законодавчої та виконавчої влади, хоча й “другого порядку” . Так, в США кожен штат має свій законодавчий (законодавчі збори) і виконавчий (губернатор) органи влади, структура і компетенція яких визначені конституцією даного штату.
У більшості федеративних держав парламенти складаються з двох палат, одна з яких забезпечує представництво республік, штатів, провінцій і т. д. (такі, наприклад, функції сенату в конгресі США). У 2007 р. в світі було 24 федеративних держави (табл. 10). Як неважко помітити, їх офіційні назви в більшості випадків прямо відображають цю особливість державного ладу.
У таблиці 10 звертає на себе увагу Швейцарія, що має офіційну назву Швейцарська Конфедерація. Конфедерацію можна вважати різновидом федеративного державного устрою, при якому утворюють держава одиниці юридично прирівнюються до самостійних державам зі своїми органами влади, а єдині для всієї країни органи державної влади відають тільки зовнішньополітичними і військовими справами. У даному випадку кожен кантон має свої конституцію, парламент і уряд. Але фактично ця форма досить близька до федеративної.
Цікаво, що при федеративному (конфедеративном) державному устрої столицею країни часто стає найбільший її місто. Прикладами можуть служити Вашингтон в США, Оттава в Канаді, Бразиліа в Бразилії, Канберра в Австралії, Ісламабад в Пакистані, Абуджа в Нігерії, Ямусукро в Кот-д’Івуар, Берн у Швейцарії. У деяких випадках столичні функції виявляються розділеними між двома містами. Так, в ПАР резиденція уряду перебуває в Преторії, а парламент засідає в Кейптауні.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)