Державний банк: визначення
Державний банк – це банк, який є власністю держави, а так само знаходиться під управлінням держави. Структура державних банків ділитися на два типи – це центральні банки і державні комерційні банки.
Завдання і цілі організації Центрального банку
Поява ЦБ, в першу чергу, пов’язане із зосередженням паперогрошової емісії в небагатьох, які користувалися загальним довірою різних банків, чиї банкноти грали роль єдиного кредитного інструменту звернення. Ці банки отримали назву емісійних.
Держава, випускаючи відповідні укази, розпорядження і закони, активно сприяло цьому процесу, тому що випускалися для надання позичок величезним числом невеликих банків банкноти не могли використовуватися в зверненні через банкрутство емітентів. Для регулювання паперогрошової емісії держава почала застосовувати жорстке врегулювання діючих на той час процесів; будь-якому комерційному банку було заборонено виробляти емісію будь-яких банкнот. Це право було встановлено лише за емісійними банками.
Даним чином, була створена дворівнева банківська система, в яку входить велика кількість різних комерційних банків і один основний центральний емісійний банк.
Емісійні банки відіграють специфічну роль у кредитній системі будь-якої держави, яка проводить ринкові перетворення. У назві центрального банку, відображається значення банку в кредитній системі держави. ЦБ є стрижнем, основою всієї кредитної системи, він є одним з головних знарядь регулювання економіки.
Характерні риси і форми організації ЦБ
З давніх-давен сформувалися два типи створення центральних банків. Деякі з банків стали центральними через довгої історичної еволюції. Це відбулося в основному в державах, в яких капіталістичні відносини з’явилися набагато раніше за інших.
За часів державно-монополістичного капіталізму став стрімко розвиватися процес націоналізації ЦБ, які до цього були акціонерними. На прискорення процесу націоналізації істотно вплинули економічна криза, що стався у 1929 – 1933 рр. і друга світова війна, яка істотно посилила тенденції державно-монополістичної регулювання економіки.
Інші банки з самого початку були створені як емісійні центри.
Після завершення Другої світової війни були утворені державний емісійні інститути в Австрії – (Österreichische Nationalbank) і в ФРН – Deutsche Bundesbank (Бундесбанк).
Нині в більшості країн ЦБ є по своїй суті державними, навіть тоді, коли формально вони не належать державі.
За типом власності банки бувають таких типів:
- Державні. Абсолютно весь капітал банку є власністю держави. Наприклад, весь капітал ЦБ є власністю держави в Данії, Російської Федерації; Акціонерні: в Італії абсолютно весь капітал ЦБ належить певним страховим компаніям і банкам; Змішані: капітал ЦБ певною мірою належить як державі (кантонів), так і приватним особам. Яскравий приклад – це Швейцарія чи Японія.
Деякі ЦБ були створені в якості державних (у Німеччині, РФ); інші були створені як акціонерні, а пізніше націоналізувалися.
Відсоток власності держави в капіталі ЦБ вважається ключовим критерієм, що встановлює його місце в економіці держави, яке в певній мірі залежить від специфіки розвитку банківської системи та національних традицій.
Але самими незалежними від держави вважаються Deutsche Bundesbank і ФРС Сполучених Штатів Америки, хоч в США капітал федеральних резервних банків це власність банків – членів ФРС, а в Німеччині – держави. А, значить, абсолютне повне участь держави в капіталі ЦБ це швидше питання авторитету і статусу. Зокрема, ЦБ Італії, нехай і перебуває у власності страхових компаній і банківських установ, але він більш залежний від державних органів.
Другим критерієм, що встановлює незалежність ЦБ від держави, вважається метод обрання або призначення вищого керівництва банку. ЦБ можна поділити по країнам, якщо відштовхуватися від цього параметра.
Перша група – держави, де керівні органи ЦБ встановлюються урядом або вибираються із запропонованих парламентом або Президентом претендентів. До цієї категорії відносяться, Російська Федерація, Франція.
До другої категорії відноситься Італія, де Президент ЦБ визначається радою керуючих Банку, а потім має бути затверджений і схвалений як Радою Міністрів, так і Президентом Італії.
До третьої групи мають відношення Нідерланди, там призначенням керівника займається безпосередньо Рада міністрів на базі претендентів, які йому запропонував центральний банк.
Третім критерієм, який показує незалежність ЦБ, є рівень старанності закріплення в Конституції, чинних законах, нормативних актах завдань і цілей діяльності ЦБ. За допомогою них регулюють, по-перше, межі свободи функціонування ЦБ, по-друге, встановлюють його повноваження. Зокрема, в Австрії та Японії ключові цілі та сфера діяльності відображені в Основному законі держави або більш детально визначені в різних законах про банківську діяльність і центральному банку.
Четвертим критеріям незалежності ЦБ вважається право державних органів втручатися в грошово-кредитну політику закріплене на законодавчому рівні.
Мінімальним ступенем свободи в даному плані мають ЦБ Італії і Франції. Встановлення характеру грошово-кредитної політики в цих країнах на законодавчому рівні передано уряду. Отже, ЦБ – це тільки консультант, який зобов’язаний виконувати постанови уряду.
У таких державах, як Японія і Швеція, є певна на законодавчому рівні можливість державних органів впливати на політику ЦБ.
ЦБ Швейцарії і Німеччини за цією ознакою вважаються незалежними, тому що закони цих країн не дають будь-яке право державі втручатися в грошову політику ЦБ.
П’ятий критерій незалежності ЦБ – існування лімітів надання кредитів уряду на законодавчому рівні.
За даним показником незалежними вважаються центральні банки Deutsche Bundesbank і Österreichische Nationalbank.
Істотно менший рівень незалежності у Японії і Франції, де кордону кредитування уряду встановлюються парламентом держави і передбачені діючими законами і різними правовими актами.
Третю категорію держав складають Італія і Швеція, які не мають будь-яких обмежень обсягів кредитування уряду. Це говорить про величезну залежності ЦБ за цим показником від держави.
У Сполучених Штатах Америки надання кредитів державі відбувається за участю ЦБ на відкритому ринку.
Тобто, всі ці п’ять критеріїв незалежності ЦБ говорять про його специфічному і особливому місці в економіці держав, впливу на різні економічні процеси за допомогою даних йому законодавством інструментів регулювання, про рівень залежності від уряду і про специфічному значенні в грошово-кредитній системі держави.
Але незалежно від того, капітал ЦБ державний або не є таким, історично між урядом і банком утворилася міцна взаємозв’язок, яка особливо посилилася в нинішній час.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)