Державні позики та цінні папери
Відповідно до сучасної термінології, державні позики України є основоположною формою державного кредитування.
Державні позики можуть ділитися з правового оформлення. Є два типи: позики, які забезпечуються випуском цінних паперів, а також запозичення, які надаються на підставі угоди уряду і урядових організацій. Зазвичай угоди використовуються для оформлення позик від іноземних кредиторів – урядів і міжнародних фінансових інститутів і організацій.
Цінні папери
Вони дозволяють проводити мобілізацію коштів на фінансових ринках. Державні позики підлягають оформленню тільки двома шляхами – за допомогою облігацій або за допомогою векселів (в значенні – казначейські зобов’язання). Обидва ці способу мають на увазі оформлення з використанням цінних паперів.
Облігація – це документ, що вказують на зобов’язання держави по виплаті боргу, в ньому прописані терміни повернення встановлених відсотків або виграшів. Також в облігації прописаний порядок повернення доходу – цільової або знеособлений. Перший варіант використовується для покриття дефіциту бюджетних коштів, а другий – для інвестиції в конкретні проекти.
Вартість облігації визначається двома параметрами. Перший – номінальна вартість, яка представляє собою конкретну суму боргу. Друга – курсова вартість, вона може варіювати, і облігація продається і купується за курсовою ціною. Курсова ціна залежить від основних фінансових показників цінності паперу: надійності, передбачуваної прибутковості і ліквідності. Курсова різниця – це різниця між номінальною вартістю і поточною курсовою ціною.
Векселі (або, як їх ще називають, казначейські зобов’язання) – це боргове зобов’язання. Воно може бути використано тільки для покриття дефіцитного бюджету. Виплати відбуваються за відсотками. Зазвичай векселі використовуються при оформленні короткострокових запозичень, а облігації використовуються при створенні довгострокових боргових зобов’язань.
Також позики ділять на дві групи за місцем їх розміщення – зовнішні і внутрішні. Іноді ці поняття плутають з такими як зовнішній державний займ і внутрішній, хоча значення у них різні. Внутрішні позики за місцем розміщення надходять від організацій, локалізованих на внутрішньому фінансовому ринку, а зовнішні – надходять від зовнішніх організацій, тобто міжнародних інститутів, іноземних юридичних і фізичних осіб або урядів.
Емісія в державні позики
Ще один спосіб класифікації державних запозичень – по праву емісії. Позики діляться на два типи: місцеві і державні. В державні позики випускають органом виступає центральне управління, а всі надходження за борговими зобов’язаннями використовуються в бюджеті. У місцеві запозичення випускають органами виступають місцеві організації, а кошти надходять до бюджетів місцевих об’єктів.
Ринкові та неринкові позики
Класифікуються позики також за ознакою користування цінними паперами: ринкові позики і неринкові. Ринкові позики забезпечуються облігаціями, які підлягають вільному продажу, купівлі, а також перепродажу. Неринкові позики забороняють обіг цінних паперів на ринку, а значить, власник не має права продавати довгий зобов’язання.
Заставні та беззаставні
Договір державної позики можна класифікувати за наявності заставних зобов’язань. Умови забезпеченості є основним визначальним фактором. Заставний займ – це один зі стандартних типів позики, так як він повністю відображає принцип роботи сучасної фінансової системи – принцип матеріального забезпечення. В якості застави може виступати доход або деяке майно держави. А для беззаставних не потрібно надавати забезпечення. Беззаставні позики зазвичай видаються державам з достатнім авторитетом для впевненості в своєчасних виплат.
Погашення державних позик може відбуватися в різні часові терміни. Бувають короткострокові позики (їх потрібно погасити протягом одного календарного року), середнього терміну (до 5 років), а також довгострокові зобов’язання (не мають верхньої часової межі).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)