Державна економіка: визначення
Державна економіка – це складна система, яка об’єднує в собі науково-технічну, соціальну, господарську, організаційну сферу. Вона відрізняється, що складається в ній різних галузей, які дають сукупний економічний дохід. Можна виділити такі сфери державної економіки, як:
- Виробнича. Природно-ресурсна. Науково-технічна. Трудова.
Завдяки доброму розвитку і налагодженої, стабільної роботи господарської системи держави, відбувається удосконалення її ринку. Державний ринок включає до свого складу:
- 1. Ринок послуг. 2. Ринок капіталів і товарів. 3. Трудовий ринок. 4. Ринок засобів виробництва. 5. Ринок нерухомості. 6. Ринок інтелектуальної власності. 7. Фондовий ринок.
Завдання
Основними завданнями, які стоять перед національною економікою – формування конкурентоспроможної, стабільної та ефективної економічної системи. Для того щоб створити найбільш благополучне середовище для роботи всіх економічних галузей, без урахування форм їх власності, існують спеціальні набори інструментів, якими володіє держава.
Традиційно виділяють три форми впливу держави на економіку:
1. В першу чергу це економічні регулятори, які складають основу в цьому питанні. Тут держава не має прямого втручання в економічний процес. Всі свої поставлені цілі держава сягає не шляхом примусу, а за допомогою створення спеціальної економічної середовища, де підприємці за власним бажанням діють в інтересах держави.
2. Адміністративні регулятори. Їх використання не повинно носити абсолютний характер. Звичайно, вони необхідні, але на відміну від економічних регуляторів, адміністративні носять підлеглий характер.
В такому випадку спостерігається пряме підпорядкування суб’єктів господарювання державного апарату. Тут використовується наказове регулювання цін, заробітних плат і умов праці. Але всі ці інструменти варто використовувати дуже обережно. В іншому випадку ринкова економіка може перерости в адміністративно-командну.
Варто відзначити, що в практичній діяльності економічні та адміністративні методи не тільки протилежні за своєю природою, але можуть і бути взаємопов’язані. Їх застосування залежить від поставлених завдань і сформованої обстановки.
3. Правові регулятори працюють на створення законодавчої бази. Особливу роль відіграє правова основа підприємництва. Саме вона виступає рушійною силою щодо розвитку економіки.
При цьому всім можуть використовуватися прямі або непрямі методи.
При прямому втручанні існує державний сектор економіки. Таке втручання включає в себе прийняття законодавчих актів, які спрямовані на упорядкування відносин між ринковими суб’єктами. У тому числі сюди можна віднести всілякі закони, кодекси. Пряме втручання представлено у вигляді системи державних закупівель, які гарантують певним фірмам збут продукції за вигідними цінами.
При непрямому втручанні держава проводить певну економічну політику. Тут на особливому рахунку йде економічне програмування і планування. Це все передбачає, що держава орієнтує розвиток суспільного виробництва методом регулярного впливу на його структуру, враховуючи передбачені види соціально-економічного розвитку. Але воно повинно носити характер рекомендації.
Державна економіка повинна будуватися на методах і способах, які відповідають вимогам сучасної ринкової системи, а саме:
- Не застосовувати дій, які тягнуть за собою розрив ринкових зв’язків; Вплив на ринок можливо, але робити це краще за все економічними методами; Заборонено ослаблення або підміна ринкових стимулів економічними регуляторами; Потрібно постійно вести контроль за ефективністю застосування державних методів (враховувати їх позитивний або негативний ефект).
Крім того, економіка держави повинна вирішувати і такі завдання:
1. Стабільні ціни. Слід пам’ятати, що довгий час утримуються стабільні ціни, знижують рівень зайнятості населення та зменшують зростання ВНП. Це пов’язано з тим, що маленька вартість товарів, знижують стимул виробника, хоча вони і гарні для споживачів. Висока вартість, навпаки, погіршує купівельну спроможність населення, але стимулює виробника. З цієї причини для стабільності цін характерна планове їх зміна і регулювання, а не довготривала “заморозка”.
Стабільні ціни
2. Високі показники зростання національного виробництва. Має відбуватися стійкий і стабільний ріст виробництва послуг і продуктів, без будь-яких криз, спадів і різких стрибків.
3. Стійкий баланс зовнішній торгівлі. Для цього необхідно досягти стану рівноваги між частками державного імпорту та експорту. Крім того, повинен бути встановлений постійний, стабільний курс національної валюти по відношенню до інших, іноземних валют. У тому випадку, якщо ввезення в державу товарів, значно перевищує їх вивезення, то це формує негативний торговий баланс. Якщо ж навпаки, вивезення продукції, перевищує їх ввезення, то значить торговий баланс позитивний. Чи не малий вплив на наявний торговельний баланс надає і валютний курс.
4. Висока зайнятість населення. Цей факт характерний тим, що будь-який бажаючий влаштуватися на роботу, може зробити це без особливих проблем. Але це зовсім не означає що все працездатне населення держави – працевлаштовано. Завжди існує маса людей, яка до якийсь певний період не працює через зміну місця проживання або роботи. Крім того, є і певний відсоток безробітних, які не в змозі знайти собі гідне місце роботи з будь-яких причин.