Держава і економіка: визначення
Жодну фінансову систему, в тому числі і систему незалежної ринкової конкурентної боротьби, неможливо назвати повністю незалежною, так як вона не має можливості діяти у відсутності втручання держави. Так як саме уряд приймає відповідальність за організацію валютного обігу, за задоволення потреб конкретних категорій населення, за компенсацію або ліквідацію негативних результатів поведінки співучасників ринкової гри.
Прогресивний ринок не регулюється лише за допомогою механізму незалежного ціноутворення, так як, діючи стихійно, закони ринку дуже активно не тільки надають корисний ефект, а й породжують погані спрямованості в економіці, такі, як монополізм, безробіття та інші. Крім усього іншого ринкова система не в змозі забезпечити реалізацію такого обов’язкового соціально-економічного права людини, як право на еталон благополуччя, тобто на отримання таких заробітків, які могли б забезпечити індивіду благородне існування без різниці від форм і наслідків його фінансової роботи. Від ринкового пристосування не доводиться чекати і дотримання інших соціально-економічних цивільних прав, а саме, права на працю тим, хто має можливість і бажає діяти. З цілої низки об’єктивних причин в економіці ринкового виду неминучої вважається безробіття в її різних видах: структурна, регіональна, науково-технічна, прихована.
Зараз основні країни світу стають все найбільш інтенсивними співучасниками ринкових взаємин. Вони беруть на себе вирішення тих завдань, які незалежний ринок вирішити не в змозі: перерозподіл суспільних прибутків, регулювання ринку робочої сили, пропозиція матеріальної допомоги тим людям, які не з власної волі втратили робочі місця не змогли відшукати для себе іншу роботу. Дбають країни і про зайнятих, встановлюючи їм малий рівень зарплати, тобто такий рівень, який би дозволив їм вижити.
Іншим напрямком роботи йдуть в ногу з часом країн вважається обеспечивание стратегічних проривів в сфері науки і технології, що особливо важливо в сучасних умовах становлення.
Більш розвинені країни інвестують великі кошти на проведення Базових досліджень, створюють капіталовкладення в ті нові сектори економіки господарства, які стануть ви пускати продукцію з не зовсім зрозумілими поки ж можливостями попиту.
Для вирішення перерахованих вище завдань прогресивні країни використовують конкретні способи державного регулювання фінансового життя.
Всі вживані державою способи дії на економіку можна розділити на кілька груп:
Першу категорію складають правові способи, які полягають у тому, що уряд приймає закони, які прагнуть упорядкувати відносини соучастніковриночного взаємодії. Особливе місце серед цих законів посідає антимонопольне законодавство, з його допомогою уряд заважає виникненню в економіці підприємств-монополістів, які не варто забувати і той факт, що сама монополія за своєю природою виключає конкурентність, веде економіку до ослаблення і руйнування. Крім іншого уряди різних держав приймають закони, спрямовані на закріплення маленького і середнього бізнесу, підтримуючи таким чином різну структуру виробництва.
До 2-ої групи відносяться фінансово-економічні методи – спочатку податки. Податки відіграють інтенсивну роль в перерозподільних відносинах, солідно впливаючи на створення. Піднімаючи або знижуючи обсяг податків, уряд або сприяє його розвитку, або утримує темпи фінансового підйому.
Уряд робить явне вплив на економіку і під час виконання своєї грошово-кредитної політики. Основну відповідальність за проведення останньої, зазвичай, несе муніципальний банк держави, який регулює ставку банківського відсотка. Завдяки їй держбанк або обмежує, або, навпаки, розширює можливість отримання бізнесменами кредиту на становлення виробництва.
Крім того уряд допомагає товаровиробникам, вводячи конкретні митні збори. Митом іменується особливий податок країни на продукти, придбані за кордоном. Він вводиться щоб імпортні продукти були дорожче російських і покупці підбирали останні. Тим самим уряд, з одного боку, утримує імпорт, а з іншого боку – захищає російські сектори економіки.
Черговим важливим інструментом державного регулювання економіки вважається муніципальна власність (іншими словами державний розділ). Державний розділ представляє з себе якесь додавання ринкового механізму, що діє забезпечення великих масштабних завдань і приватних замовлень. Державний розділ створюється в результаті зведення державою різних господарських об’єктів, викупу приватних власників, нерухомості і цілих секторів економіки. Перехід господарських об’єктів з приватної власності в муніципальну і іменується націоналізацією. Націоналізація служить потужним інструментом стабілізації ринкової економіки держави в критичні періоди її становлення. У державах, де частка державної власності в національній економіці значна, вона постійно вживається в цілях вирівнювання фінансового циклу і зміцнення зайнятість населення.
В умовах зміщення в гіршу сторону кон’юнктури, депресії або занепаду, коли приватні капіталовкладення в економіку зменшуються, муніципальні фірми, навпаки, не зменшують виробництво. Не кажучи вже про те, що, конкретно в дані періоди вони прагнуть актуалізувати основні фонди, борючись тим самим різкого спаду виробництва в інших галузях промисловості і підйому безробіття. Структура державного розділу не є постійною: після створення або реорганізації з переоснащенням невигідних потрібних для господарства держави об’єктів, які в наслідку приватизуються, тобто переходять з державної власності в приватну. Уряд адже перемикається на знову вознікшіесфери і інтереси діяльності, де активність приватного капіталу мала.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)