Демократія як ідеал і політична дійсність
Демократія – політичний режим, який характеризується активною участю суспільства і громадянина в політичному житті, наявністю правової держави і реальним втіленням принципу, згідно з яким єдиним джерелом влади визнається народ, влада здійснюється за волею і в інтересах народу. Історично демократія виникла в давньогрецьких полісах, де була одним з можливих способів державного устрою (іншими були аристократія, тиранія). Її класичним прикладом вважається афінська демократія. Для неї було характерно прийняття рішень голосами всіх громадян, які голосували шляхом підняття руки. При цьому існувало рівність всіх громадян перед законом. Для давньогрецької політичної культури було характерно особлива увага до законодавства, що поширювалося і на демократію.
Однак слід звернути увагу на те, що давньогрецька демократія стосувалася тільки вільних чоловіків, які мали громадянством відповідного поліса, а жінки, раби і негромадяни ніяких політичних прав не мали. Самі древні греки не вважали демократію досягненням своєї цивілізації, вказуючи на те, що громадяни можуть бути схильні до приливів настрою і стороннім впливам. Характерно, що великий афінський філософ Платон (428 / 427-348 / 347 рр. До н. Е.) В знаменитому діалозі “Держава”, перерахувавши демократію серед п’яти можливих форм державного устрою, поставив її на четверте місце (гірше для нього була тільки тиранія).
Сучасна демократія сформувалася в результаті тривалого розвитку. Цей процес почався в XVIII столітті з теоретичної опрацювання питання в працях французьких філософів-просвітителів. Ключовою тезою стала ідея народного суверенітету (суверенітет в державі належить народу, монарх є його частиною), протиставлена середньовічної ідеї монархічного суверенітету (суверенітет належить монарху, чия влада санкціонована на небесах). Першою державою, де принципи демократії були реалізовані на практиці, були Сполучені Штати Америки, які стали суб’єктом міжнародного права в 1783 році. Важливою рисою сучасної демократії, що відрізняє її від античної, було надання права голосу не тільки чоловікам, але і жінкам (реалізовано тільки в XX столітті).
Крім принципу народного суверенітету, який є основоположним, для сучасної демократії характерні і інші принципи. Перш за все, це ідея народного представництва. Так як на відміну від давньогрецьких полісів, малих за чисельністю населення і площі, в сучасних державах рахунок громадян йде на мільйони, одночасне збори їх в одному місці для вираження своєї волі з того чи іншого питання неможливо. Тому середньовічна ідея парламенту, спочатку представляв собою представництво станів перед обличчям монархічної влади, була трансформована в ідею виборних депутатів, що представляють усіх громадян.
Принципово важлива для демократії ідея поділу влади. У середні століття вся повнота влади знаходилася в руках монарха. Демократія залишила у нього (при республіканської форми правління – у виборного президента) тільки виконавчу владу, передавши законодавчу парламенту, а судову – незалежним судам. Три гілки влади покликані врівноважувати один одного, не допускаючи можливості її концентрації на шкоду суспільним інтересам. Реальний контроль за діями влади з боку суспільства досягається завдяки незалежності судової системи, активності засобів масової інформації та дій громадянського суспільства (див. 4.6). Для демократичних держав характерна багатопартійність. Демократія заохочує будь-які політичні сили (за винятком екстремістських), не встановлює ніяких обмежень на дії опозиції. У демократичній державі різних меншин (національних, політичних і т. П.) Легше відстоювати свої права. У ряді випадків для них передбачені особливі умови при реалізації тих чи інших проектів. Демократія передбачає максимум свободи для всіх громадян ( “дозволено все, що не заборонено законом”), в тому числі в економічній сфері. Окремі базові свободи (свобода слова, свобода зібрань і т. П.) Закріплюються в Основному Законі – Конституції.
Будь-яке демократична держава є правовою, тобто в ньому проголошено і реалізовано верховенство закону. Це має на увазі, по-перше, що всі громадяни рівні перед законом, по-друге, що дія закону невідворотно. Це дозволяє, зокрема, припиняти можливі зловживання своїм становищем з боку осіб, які перебувають при владі. Підпорядкування закону обов’язково також для правоохоронних органів.
До негативних сторін демократії можна віднести схильність громадян стороннім впливам і миттєвим емоціям, а також порівняльну неповороткість демократичної держави в зовнішній політиці (викликану різними поглядами на неї з боку різних політичних і громадських сил). Останній фактор може зіграти негативну роль в разі зовнішньої загрози.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)