Демографічні проблеми Китаю

Зазвичай роботи, присвячені населенню Китаю, починаються з фрази про те, що КНР – сама багатонаселена країна Азії і всього світу. І дійсно, проблеми народонаселення накладають відбиток на всі сторони життя китайського суспільства. Особливо великий вплив має власне демографічний фактор. І це відноситься не тільки до нашої епохи, але фактично до всієї багатотисячолітньої китайської цивілізації.

Історія реєстрації населення в Китаї сходить до часу глибокої давнини. Перші обліки населення проводилися ще за династій Чжоу і Хань в першому тисячолітті до нашої ери. Демографи вважають, що до початку цієї ери населення Китаю становило 60-70 млн чоловік. Протягом середніх століть населення країни зростало у відповідності з традиційним типом його відтворення (висока народжуваність і висока смертність). Негативно впливали на цей ріст війни, завоювання, епідемії. Так що до початку XVIII в. загальна чисельність населення піднялася тільки до 100-120 млн осіб. У наступні півтора століття вона росла набагато швидше і в 1850 р. склала 430 млн чоловік. Але потім це зростання знову різко сповільнилося, і в першу чергу через Тайпінського повстання, під час якого загинули близько 50 млн осіб. У 1949 р. населення країни обчислювалося 540 млн чоловік.

З часу утворення КНР в 1949 р. в країні були проведені п’ять всекитайських переписів населення. Перша з них (1953 р.) показала, що воно вже виросло до 583 млн осіб, другий (1964 р.), що вона збільшилася до 695 млн осіб. Відповідно до третьої перепису, проведеного в 1982 р., населення Китаю становило 1008 млн чоловік. Четверта перепис в липні 1990 р. дала вже результат 1134 млн чоловік, а п’ята перепис населення в листопаді 2000 р. – 1261 млн чоловік, а в 2008 р. Китай мав уже 1330 млн жителів. Це означає, що за час існування КНР населення країни збільшилося в 2,4 рази. Нині на Китай припадає 19,9% всіх жителів нашої планети.

Треба мати на увазі, що населення Китаю зростала б ще швидше, якби не державна демографічна політика, спрямована на “погашення” високої народжуваності. У перші роки після утворення КНР така політика ще була відсутня, оскільки збільшення чисельності населення тоді розглядалося як одне з джерел зростання добробуту країни. Проте вже в другій половині 1950-х рр.. в результаті помітного зниження показника смертності при збереженні високої народжуваності стали виникати все великі труднощі в забезпеченні швидко зростаючого населення життєвими ресурсами, основними видами продовольства і предметами народного споживання. Чимале враження на все китайське суспільство справили і результати перепису 1953 Вони допомогли усвідомленню того, що вирішення соціально-економічних проблем країни неможливе без організації планування сім’ї та заходів з контролю над народжуваністю.

Заходи демографічної політики, яка була законодавчо затверджена конституцією 1978 р. і законом про планування сім’ї 1980 р., спочатку полягали у веденні масової пропаганди, поширення засобів обмеження народжуваності, офіційному дозволі абортів і стерилізації та ін Потім вони були доповнені набагато жорсткішими адміністративними, економічними і правовими укладеннями. Так, був підвищений вік вступу в шлюб (для жінок до 20 і для чоловіків до 22 років), [40] встановлено різного роду заохочувальні пільги і, навпаки, заходи “покарання”. З 1981 р. в країні існує Державний комітет планування народжуваності.

Головна мета демографічної політики в Китаї – перехід від багатодітної до однодетной або, принаймні, дводітної родині. Тому її проводять під девізами: “Одна дитина в сім’ї”, “Одна подружня пара – одна дитина”, “Народ без братів і сестер” і т. п. Іноді девіз формулюється в більш м’якій формі: “Двоє дітей – добре, троє – занадто багато, мати чотирьох дітей – помилка “. Ще один девіз демографічної політики звучить так: “Пізніше, рідше, менше”. Він означає стимулювання більш пізніх шлюбів, проміжків між двома дітородіннями не менше трьох-чотирьох років – з тим, щоб кожна подружня пара мала не більше двох дітей.

У міру здійснення демографічної політики була розроблена складна система як заохочувальних, так і заборонних заходів, спрямованих на зниження рівнів народжуваності та природного приросту населення. Ті подружні пари, які приймають зобов’язання обмежитися однією дитиною, отримують спеціальне посвідчення членів однодетной сім’ї. Воно дає право на дуже багато пільги – надбавки до зарплати, виплату щомісячних допомог, безкоштовне медичне обслуговування, переваги при влаштуванні дитини в ясла і дитячий сад, при вступі до вузу і навіть на роботу і при нарахуванні пенсії. Двухдетная сім’я не тільки позбавляється всіх цих пільг, але зобов’язана також заплатити досить великий штраф; крім цього батьків можуть понизити в посаді. А для сімей з великою кількістю дітей встановлена??ще шкала прогресивно зростаючих відрахувань з зарплати. Потрібно мати на увазі й те, що для укладення шлюбу необхідно отримати дозвіл за місцем роботи, пройти співбесіду і медичну комісію. А дозвіл на народження дитини видає місцевий комітет з планування сім’ї, причому з зазначенням певного терміну.

В цілому демографічна політика в Китаї виявилася досить ефективною. Досить сказати, що за час з 1950 по 2005 р. коефіцієнт народжуваності в країні знизився в 2,8 рази, а коефіцієнт природного приросту – в 2,7 рази. В результаті Китай фактично перейшов від другого типу відтворення населення до першого, вступивши в третю фазу демографічного переходу. Як відомо, ця фаза характеризується порівняно низькою народжуваністю і низькою смертністю, що призводить до відносно невеликого приросту населення. У Китаї він становив: у 1950-х рр.. – 2,18%, в??1960-х – 1,84, в 1970-х – 1,94, в 1980-х – 1,3, в 1990-х – 1,1% (або 11b, тобто 11 осіб на 1000 жителів). До того ж на початку XX1 в. він знизився до 1% і менше. Відповідно знижувався і показник кількості дітей, народжених у середньому однією жінкою – з 6,2 дитини в 1950 р. до 1,7 дитини в 2005 р. Середній розмір сім’ї також зменшився до 3,5 людини. Нині вже майже 9/10 жінок, одружених, застосовують контрацептивні препарати.

Фахівці вважають, що якби в Китаї не застосовували такі жорсткі (С. Н. Раковський називає їх жорстокими) заходи демографічної політики, то населення країни могло б перевищити нинішній рівень на 200 млн осіб. Природно, що це призвело б і до того, що п’яти-Шестимільярдний рубежі чисельності світового населення були б теж досягнуті раніше.

При поглибленому вивченні демографічних проблем Китаю певний інтерес представляє розгляд декількох послідовних етапів відтворення населення в цій країні. Познайомитися з ними можна за допомогою таблиці 35 і малюнка 92.

Перший етап охопив другу половину 1950-х рр.., Коли демографічна політика ще не проводилася і скорочення смертності при збереженні високої народжуваності призвело до вельми значного природному приросту населення. У соціально-економічного життя країни він відповідав часу першого п’ятирічного плану, який заклав основи індустріалізації Китаю. Другий етап припав на початок 1960-х рр.. – Період соціальних потрясінь, викликаних “великим стрибком” і пов’язаної з ним політичною нестабільністю, а також неврожаєм і голодом. У цей час смертність різко зросла, перевищивши народжуваність, і швидкий абсолютне зростання населення в окремі роки змінився навіть його спадом. Після провалу “великого стрибка” настав третій етап, який характеризується демографічним бумом. У 1970 р. абсолютний приріст населення досяг максимуму, перевищивши 23 млн чоловік.
Далі настав четвертий етап, що характеризувався помітним зниженням показників народжуваності і природного приросту. Спочатку таке зниження значною мірою пояснювалося перипетіями “культурної революції”, що викликала падіння життєвого рівня людей, масовими переміщеннями молоді в сільських і віддалених районів країни. Потім стала все більш позначатися демографічна політика. Найнижчий рівень природного приросту населення (10,8 особи на 1000 жителів) був відзначений в 1984 р. Абсолютний приріст в тому ж році склав всього 9,8 млн чоловік.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Демографічні проблеми Китаю