Демографічна ситуація в Росії
Росія була однією з перших країн у світі, в яких встановилося співвідношення народжуваності і смертності, що робить неможливим просте відновлення поколінь. Зародження демографічної кризи, який відчуває Росія в даний час, можна віднести до середини 60-х років. Тоді намітилося стійке збільшення загальної смертності населення. Однак, на тлі практично постійного рівня народжуваності та поступового її зростання в період 1975-1983 рр. цей процес не чинив значного впливу на відтворення населення.
Несприятлива демографічна ситуація склалася в кінці 80-х років, коли, починаючи з 1987 року, спочатку спостерігалася відносна або “прихована” депопуляція (неухильне зниження коефіцієнта народжуваності і зростання коефіцієнта смертності) при збереженні позитивного природного приросту. У 1991 р показник природного приросту був близький до нуля. Момент істини – переходу від природного приросту до природного спаду населення – настав у 1992 році (рис. 5.2). А так як природний приріст населення був основним джерелом його загального зростання, то відразу ж почалося і скорочення населення Росії.
Причому нинішнє скорочення населення Росії сильно відрізняється від трьох попередніх, що спостерігалися в ХХ столітті. Вони були викликані найгострішими соціальними потрясіннями – Першої світової та громадянської війнами, голодом і репресіями 30-х років, Другою світовою війною – і припинялися з закінченням кожного з цих криз. Зараз спад населення обумовлена??стійкими змінами в масовій демографічній поведінці росіян. Тому розраховувати на те, що вона виявиться тимчасовою і в недалекому майбутньому відновиться позитивний природний приріст населення, а разом з тим і зростання числа жителів країни, не доводиться. Спад населення Росії, швидше за все, прийме затяжний характер. На цьому сходяться всі автори демографічних прогнозів для Росії. Зокрема, за “середньому” варіанту самого останнього прогнозу ООН, до 2050 року чисельність населення Росії скоротиться порівняно з 2000 роком приблизно на 17% і складе 119 мільйонів чоловік.
У ході демографічної модернізації ХХ століття процес вимирання поколінь в Росії, як і скрізь, докорінно змінився. До середини 1960-х років смертність в порівнянні з початком століття різко знизилася, очікувана тривалість життя і у чоловіків, і у жінок зросла більш ніж удвічі.
Ці досягнення стали результатом розгорнувся у всіх промислово розвинених країнах, у тому числі і в Росії, “епідеміологічного переходу”. При цьому переході служили головними причинами смерті хвороби гострої дії, що мали переважно екзогенну природу (в першу чергу інфекційні хвороби), замести хронічними хворобами переважно ендогенної етіології, насамперед хворобами серцево-судинної системи або онкологічними захворюваннями. Саме в цей період в роботах зарубіжних гігієністів з’явився термін “хвороби цивілізації”, які розглядали як плату за прогрес економіки, промислову революцію і викликані ними забруднення навколишнього середовища, зростання стресових навантажень в результаті швидких змін у способі життя і характер трудової діяльності значних мас населення. У нових умовах саме “хвороби цивілізації” виступають в якості провідних причин смерті, табл. 5.2.
Світовий досвід показує, що епідеміологічний перехід здійснюється в два етапи. На першому з них успіхи досягаються завдяки певної стратегії боротьби за здоров’я і життя людини, заснованої на масових профілактичних заходах, які не вимагають великої активності з боку самого населення. Саме завдяки такій стратегії домігся своїх успіхів і СРСР, який увійшов до початку 1960-х років в число трьох десятків країн з найбільш низькою смертністю. Однак до середини 1960-х років можливості цієї стратегії в розвинених країнах опинилися вичерпаними. Вони підійшли до другого етапу переходу, коли знадобилося виробити нову стратегію дій, новий тип профілактики, спрямованої на зменшення ризику смерті від захворювань неінфекційного походження, особливо серцево-судинних захворювань і раку, а також від нещасних випадків, насильства та інших подібних причин, безпосередньо не пов’язаних з хворобами. Тривожні зміни у смертності в західних країнах викликали адекватну суспільну реакцію – вимоги посилити охорону навколишнього середовища, захист від нещасних випадків, посилити індивідуальну профілактику хвороб і пропаганду здорового способу життя. Ця стратегія вимагала як більш активного і свідомого ставлення до свого здоров’я з боку кожної людини, так і набагато більших матеріальних витрат на охорону і відновлення здоров’я, що, в свою чергу, сприяло підвищенню його суспільної цінності. Західним країнам після не надто довгого тупцювання на місці вдалося і виробити, і реалізувати таку стратегію. В СРСР же відповідь на нові вимоги часу не був знайдений, модернізація процесу вимирання поколінь різко сповільнилася і залишилася незавершеною. В результаті наше відставання знову стало наростати.
Зараз по динаміці смертності Росія вельми відрізняється від більшості розвинених країн. Безперервне зниження смертності, характерне для цих країн, в Росії призупинилося близько 40 років тому. Більш того, згідно російським офіційним даними, тривалість життя чоловіків в 2001 році була на 5,4 року, а жінок – на 1,1 року нижче, ніж в 1965-1966. За найоптимістичнішим прогнозом експертів ООН (перегляд 2002) відставання Росії від Західної Європи за тривалістю життя до кінця першої половини XXI століття складе більше 7 років, а рівень цих показників буде на 4 роки нижче, ніж у країнах ЄС наприкінці ХХ століття.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)