Демографічна криза в сучасному світі
Економічно розвинені країни світу, як вже було зазначено, давно минули другу фазу демографічного переходу і вступили в його третю фазу, для якої характерно зниження показників природного приросту населення. До недавнього часу будь-яких дуже істотних відмінностей у цьому відношенні між ними майже не спостерігалося. Проте останнім часом в цій групі країн також стала відбуватися досить сильна диференціація, і нині її теж можна поділити на три підгрупи.
У першу підгрупу входять країни, де ще зберігається досить сприятлива демографічна обстановка, для якої характерні, принаймні, середні показники народжуваності та природного приросту, що забезпечують розширене відтворення населення. Прикладом країни такого роду можуть служити США, де “формула” відтворення (народжуваність – смертність = природний приріст) в 2005 р. зберігалася на рівні 14,1% – 8,2% = 5,2%. Відповідно середньорічний приріст населення становив 1%. До цієї ж підгрупи можна віднести Канаду, Францію, Нідерланди, Норвегію, де середньорічний приріст населення знаходився на рівні хоча б 0,3-0,5%. При такому темпі приросту подвоєння населення в цих країнах можна очікувати через 100-200 років.
До другої підгрупи потрібно віднести країни, в яких фактично вже не забезпечується розширене відтворення населення. До них відносяться в основному країни Європи, для яких сумарний коефіцієнт народжуваності ще в середині 1990-х рр.. знизився до показника 1,5. Деякі з цих країн ще мають мінімальне перевищення народжуваності над смертністю. Інші ж, яких набагато більше, стали країнами з “нульовим” приростом населення. Це, наприклад, Швеція.
Сумарний коефіцієнт народжуваності в цій групі країн також гранично низький. Кількість таких країн з “мінусовим” приростом населення тільки в 1990-2000 рр.. зросла з 3 до 15. У 2005 р. їх залишилося 15, але склад дещо змінився (табл. 40).
Не буде помилкою стверджувати, що країни третього (а фактично і другий) підгрупи вже вступили в смугу демографічної кризи, який був викликаний до життя комплексом взаємопов’язаних причин. У першу чергу до них відноситься швидке, а іноді прямо-таки обвальне, зниження показника народжуваності, що веде до зменшення в населенні частки осіб молодих вікових. Це явище демографи іноді називають старінням знизу. Далі, збільшення середньої тривалості життя людей в умовах підвищується рівня матеріального благополуччя також призвело до більш швидкого, ніж передбачалося, збільшення в населенні частки осіб старших (“невоспроізводящіх”) віків, тобто, як кажуть, до старіння зверху.
Однак намагатися пояснити наступив криза тільки демографічними причинами було б неправильно. На його виникнення вплинули також багато соціально-економічні, психологічні, медико-соціальні, моральні фактори, які викликали, зокрема, таке явище, як криза сім’ї. Середній розмір сім’ї в країнах другої і третьої підгруп останнім часом зменшився до 2,2-3 чоловік. Та й стала вона набагато менш міцною – із збільшенням числа розлучень, широкою практикою співжиття без оформлення шлюбу, різким зростанням числа позашлюбних дітей.
Ще на початку 1960-х рр.. число розлучень на 1000 шлюбів у країнах зарубіжної Європи коливалося в межах від 100 до 200, але вже наприкінці 1990-х рр.. воно зросло до 200-300. Ще більш страхітливо дані про позашлюбних дітей, частка яких за цей же час збільшилася у 5-10 разів. У Великобританії і у Франції, наприклад, частка позашлюбних дітей перевищує 30%. Ще більше вона в Данії – 40%. Але “абсолютними чемпіонами” в цьому відношенні були і залишаються Швеція, Норвегія і Ісландія з показником вище 50%.
Всі ці причини і фактори в країнах, перерахованих у таблиці 40, поєднуються по-різному. Так, у ФРН та Італії, мабуть, дійсно переважає вплив демографічних чинників. У постсоціалістичних країнах Центрально-Східної Європи (Чехія, Угорщина, Румунія, Болгарія та ін) позначилося те, що в 1990-х рр.. їм довелося пройти через досить болісний етап реформування політичного устрою і переходу від командно-планової до ринкової економіки. Те ж відноситься до Литві, Латвії та Естонії. А в Росії, на Україні, в Білорусії природне погіршення демографічної обстановки збіглося з глибокою політичною та соціально-економічною кризою 1990-х рр..
Що ж до Росії, то в XX ст. з демографічною обстановкою їй, можна сказати, не пощастило. Перша фаза демографічного переходу завершилася в ній до початку ХХ в., Але справжнього демографічного вибуху за цим так і не послідувало. Більш того, протягом півстоліття Росія випробувала три демографічних кризи: під час Першої світової і громадянської воєн, в роки колективізації села і жорстокого голоду і, нарешті, в період Великої Вітчизняної війни. У 60 – 80-і рр.. XX в. демографічна обстановка в країні в цілому стабілізувалася, і ще в 1989 р. “формула” природного руху населення виглядала в неї так: 19,6% – 10,6% = 9%. Однак у 1990-х рр.. вибухнув новий, причому особливо сильний, демографічна криза (табл. 41).
З даних таблиці 41 випливає, що в 70-х – початку 80-х рр.. XX в. демографічне становище Росії було відносно сприятливим. Так, в 1983 р. в РРФСР народилося 2,5 млн дітей. Потім на народжуваності і природному прирості населення благотворно позначилися початок перебудови і боротьба зі зловживанням алкоголю. Однак з початком соціально-економічної кризи 1990-х рр.. демографічна ситуація різко погіршилася. Починаючи з 1992 р. в Росії відбувається абсолютна спад населення. Можна додати, що в РРФСР в 1988 р. на одну жінку припадало ще 2 дитини (у СРСР в цілому – 2,2 дитини), а до кінця 1990-х рр.. фертильність жінок в країні знизилася до 1,17 дитини, тоді як для стійкого зростання населення необхідно більше двох. Число шлюбів на 1000 жителів у 2000 р. знизилося до 6,3 (в 1955 р. – 12,1), а число розлучень збільшилася до 4,3 (в 1955 р. – 0,8). Згідно з наявними прогнозами, чисельність населення Росії буде продовжувати зменшуватися і в перші десятиліття XXI в., Коли в зрілий вік вступить нечисленне покоління, народжене в 1990-і рр.., А виходити з робочого віку буде саме численне покоління, народжене в 50-х рр. . XX в. У результаті до 2015 чисельність жителів у Росії може зменшитися (за середнім варіантом) до 134 млн осіб.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)