ДАВНЯ КАЗКА – ЛЕСЯ УКРАЇНКА Лариса Петрівна Косач 1871-1913 – Сила в любові – на віки – Світло української поезії

Скорочено

І

Десь, колись, в якійсь країні,

Де захочете, там буде,

Бо у казці, та ще в віршах,

Все можливо, добрі люде.

Десь, колись, в якійсь країні

Проживав поет нещасний,

Тільки мав талант до віршів,

Не позичений, а власний.

На обличчі у поета

Не цвіла урода гожа,

Хоч не був він теж поганий, –

От собі – людина Божа!

Той співець – та що робити!

Видно, правди не сховати,

Що не був співцем поет наш,

Бо зовсім не вмів співати

Та була у нього пісня

І дзвінкою, і гучною,

Бо розходилась по світу

Стоголосою луною.

І не був поет самотнім:

До його малої хати

Раз у раз ходила молодь

Пісні-слова вислухати.

Теє слово всім давало

То розвагу, то пораду;

Слухачі співцю за теє

Ділом скрізь давали раду.

Що могли, то те й давали,

Він зо всього був догодний.

Досить з нього, що не був він

Ні голодний, ні холодний.

Як навесні шум зелений

Оживляв сумну діброву,

То щодня поет приходив

До діброви на розмову.

Так одного разу ранком

Наш поет лежав у гаю,

Чи він слухав шум діброви,

Чи пісні складав, – не знаю!

Тільки чує – гомін, гуки,

Десь мисливські сурми грають,

Чутно разом, як собачі

Й людські крики десь лунають.

Тупотять прудкії коні,

Гомін ближче все лунає,

З-за кущів юрба мисливська

На долинку вибігає.

Як на те ж, лежав поет наш

На самісінькій стежині.

“Гей! – кричить він, – обережно!

Віку збавите людині!”

Ще, на щастя, не за звіром

Гналася юрба, – спинилась,

А то б, може, на поета

Не конечне подивилась.

Попереду їхав лицар,

Та лихий такий, крий Боже!

“Бачте, – крикнув, – що за птиця!

Чи не встав би ти, небоже?”

“Не біда, – поет відмовив, –

Як ти й сам з дороги звернеш,

Бо як рими повтікають,

Ти мені їх не завернеш!”

“Се ще также полювання! –

Мовить лицар з гучним сміхом. –

Слухай, ти, втікай лиш краще.

Бо пізнаєшся ти з лихом!”

“Ей, я лиха не боюся,

З ним ночую, з ним і днюю;

Ти втікай, бо я, мосьпане,

На таких, як ти, полюю!

При всьому сьому багатстві

Я щасливий завжди й вільний”.

Тут покликнув лицар: “Боже!

Чоловік сей божевільний!”

“Може буть, – поет відмовив, –

Певне, всі ми в Божій волі.

Та я справді маю щастя,

І з мене його доволі.

Так, я вільний, маю бистрі

Вільні думи-чарівниці,

Що для них нема на світі

Ні застави, ні границі.

Все, чого душа запрагне,

Я створю в одну хвилину,

В таємні світи надхмарні

Я на крилах думки лину.

Скрізь гуляю, скрізь буяю,

Мов той вітер дзвінкий в полі;

Сам я вільний і ніколи

Не зламав чужої волі!”

Засміявсь на теє лицар:

“Давню байку правиш, друже!

Я ж тобі скажу на теє:

Ти щасливий, та не дуже.

Я б віддав отой химерний

Твій таємний світ надхмарний

За наземне справжнє графство,

За підхмарний замок гарний”.

II

Літнім вечором пізненько

Сам поет сидів в хатині,

Так од ранку цілу днину

Він просидів в самотині.

“Добрий вечір!” – “Добрий вечір”

Став тут лицар і – ні слова.

Щось ніяк не починалась

Тая пильная розмова.

В мене рими-соколята,

Як злетять до мене з неба,

То вони мені вполюють,

Вже кого мені там треба!”

“Та який ти з біса мудрий! –

Мовить лицар – Ще ні разу

Я таких, як ти, не бачив.

Я тепер не маю часу,

А то ми б ще подивились,

Хто кого скорій вполює.

Хлопці! Геть його з дороги!

Хай так дуже не мудрує!”

Геть одбившися від гурту,

Їде лицар в самотині.

Зирк! – поет лежить, як перше,

На самісінькій стежині.

“Ах, гостинця ти чекаєш! –

Мовив лицар і лапнувся

По кишенях. – Ой небоже,

Вдома гроші я забувся!”

Усміхнувсь поет на теє:

“Не турбуйсь за мене, пане,

Маю я багатства стільки,

Що його й на тебе стане!”

Спалахнув від гніву лицар,

Був він гордий та завзятий,

Але ж тільки на упертість

Та на гордощі багатий.

“Годі жартів! – крикнув згорда.

Бо задам тобі я гарту!”

А поет йому: “Та й сам я

Не люблю з панами жарту…

Бачиш ти – оця діброва,

Поле, небо, синє море –

То моє багатство-панство

І розкішне, і просторе.

“Де ж твоя, мій гостю, справа?”

Далі вже поет озвався.

Лицар стиха одмовляє:

“Я, мій друже, закохався…”

Тут поет йому говорить:

“Що ж на се тобі пораджу?

А проте доказуй далі,

Може, чим тебе розважу”.

“Закохався я і гину, –

Каже лицар, – вдень і вночі

Бачу я перед собою

Ясні оченьки дівочі”.

“На мою журбу й зітхання

Я відповіді не маю,

Чим я маю привернути

Серце милої, – не знаю!

Може б, краще їй припали

До сподоби серенади?..”

Тут поет на те: “Запевне,

Треба пташечці принади!”

“Правду кажеш, – мовив лицар.

Але ж я тебе благаю,

Щоб поміг мені в сій справі.

Пам’ятаю, яку гаю

Ти своїм віршем чудовим

Чарував усю громаду, –

Тільки ти один тепера

Можеш дать мені пораду!

За пораду все, що хочеш,

Дам тобі я в надгороду”.

“Ну, на се, – поет відмовив, –

Не надіюся я зроду.

Можу я знайти й без плати

Для приятеля пораду

Ось пожди лиш трохи, зараз

Будеш мати серенаду”.

Отже, ледве серенада

Залунала у просторі,

Вийшла з хати Ізідора

Подивитися на зорі.

А як стихли під балконом

Любі гуки мандоліни,

До Бертольда полетіла

Квітка з рожі від дівчини.

В ту ж хвилину Ізідора

Зникла хутко, наче мрія,

Та зосталася в Бертольда

Квітка з рожі і – надія!

III

Час летів, немов на крилах,

І, мов сон, життя минало.

Та незчувсь Бертольд, як лихо

Несподівано настало.

Забажалось королеві

Звоювать чужеє царство,

Розіслав він скрізь герольдів

На війну скликать лицарство.

І Бертольдові спочатку

Справді щастя панувало,

Довелося звоювати

Городів чужих чимало.

От вже він на стольне місто

Погляда одважним оком,

Але тут-то саме щастя

Обернулось іншим боком.

Чи то врешті у Бертольда

Притомилося лицарство,

Чи то владар бусурменський

Міцно так тримавсь за царство,

Тільки твердо так трималось

Місто гордеє, уперте,

Раз одбилось, потім вдруге,

Потім втретє, ще й вчетверте.

Тут прийшлось Бертольду з лихом:

Край чужий, ворожі люде,

Голод, злидні, військо гине…

Що то буде, що то буде?!

Місяць, другий вже ведеться

Тая прикрая облога.

Серед війська почалися

Нарікання і тривога.

Вийшли тут наперед війська

Військові співці славутні,

Всі вони були при зброї,

А в руках тримали лютні.

Тут один із них тихенько

Струни срібнії торкає,

Усміхається лукаво

І такої починає:

“Був собі одважний лицар,

Нам його згадать до речі,

Він робив походи довгі –

Від порога та до печі.

Він своїм язиком довгим

Руйнував ворожі міста…

Чули ви його розповідь:

“Я один, а їх аж триста!”

Ну, та сей одважний лицар

Якось вибрався до бою.

І вернув живий, здоровий:

Талісман він мав з собою.

Я гадаю, талісман сей

Кожен з вас тут знать готовий,

Се буде речення мудре:

“Утікай, поки здоровий!”

“Утікай, поки здоровий!” –

Всі співці тут заспівали;

Вояки стояли тихо,

Очі в землю поспускали.

Раптом зброя заблищала,

І гукнуло військо хором:

“Ми готові йти до бою!

Краще смерть, ніж вічний сором!”

І метнулися у напад

Так запекло, так завзято,

Що не встигла й ніч настати,

Як було вже місто взято.

IV

Почалися нескінченні

Мита, панщина, податки,

Граф поставив по дорогах

Скрізь застави та рогатки.

Трудно навіть розказати,

Що за лихо стало в краю, –

Люди мучились, як в пеклі,

Пан втішався, як у раю.

Пан гуляв у себе в замку, –

У ярмі стогнали люде,

І здавалось, що довіку

Все така неволя буде.

Розливався людський стогін

Всюди хвилею сумною,

І в серденьку у поета

Озивався він луною…

Ось одного разу чує

Граф лихі, тривожні вісті:

Донесла йому сторожа,

Що не все спокійно в місті;

Що співці по місті ходять

І піснями люд морочать,

Все про рівність і про волю

У піснях своїх торочать.

Вже й по тюрмах їх саджають,

Та ніщо не помагає, –

Їх пісні ідуть по людях,

Всяк пісні ті переймає.

“Ну, – гукнув Бертольд, – то байка!

Я візьму співців тих в руки!”

Раптом чує – десь близенько

Залунали пісні гуки:

“В мужика землянка вогка,

В пана хата на помості;

Що ж, недарма люди кажуть,

Що в панів біліші кості!

У мужички руки чорні,

В пані рученька тендітна;

Що ж, недарма люди кажуть,

Що в панів і кров блакитна!

Мужики цікаві стали,

Чи ті кості білі всюди,

Чи блакитна кров поллється,

Як пробити пану груди?”

“Що се, що? – кричить Бертольдо.

Гей, ловіть співця, в’яжіте!

У тюрму його, в кайдани!

Та скоріш, скоріш біжіте!”

Коли се з-за мурів замку

Обізвався голос долі:

“Гей, біжіте, панські слуги,

Та спіймайте вітра в полі!

Не турбуйся ти даремне,

Все одно, вельможний пане,

Вловиш нас сьогодні десять,

Завтра двадцять знов настане!

Нас таки чимале військо,

Маєм свого отамана,

Він у нас одважний лицар,

Врешті, він знайомий пана…”

Тут він двох щонайвірніших

Слуг до себе прикликає

І до нашого поета

У хатину посилає:

“Ви скажіть йому від мене,

Що я досі пам’ятаю,

Як пісні його втішали

Нас колись в чужому краю.

Власне я тепер бажаю

Дать йому за них заплату:

Я поетові дарую

В себе в замку гарну хату.

Я його талан співацький

Так високо поважаю,

Що співцем своїм придворним

Я зробить його бажаю.

Ви скажіть, що він у мене

Буде жити в шані, в славі,

Тільки, звісно, хай забуде

Різні вигадки лукаві”.

Слуги зараз подалися

До убогої оселі,

Принесли вони поету

Ті запросини веселі.

Усміхаючись, він слухав

Те запрошення знаднеє,

А коли вони скінчили,

Так промовив їм на сеє:

“Ви скажіте свому пану,

Що заплати не бажаю,

Бо коли я що дарую,

То назад не одбираю.

Хай він сам те пригадає,

Що то ж я йому дав злото,

Хоч тепер об тім жалкую,

Краще б кинув у болото!

Ви скажіть, що я не хочу

Слави з рук його приймати,

Бо лихую тільки славу

Тії руки можуть дати.

Золотих не хочу лаврів, –

З ними щастя не здобуду.

Як я ними увінчаюсь,

То поетом вже не буду

Не поет, у кого думки

Не літають вільно в світі,

А заплутались навіки

В золотії тонкі сіті.

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

Тож підіте і скажіте,

Що поки я буду жити,

Не подумаю довіку

Зброї чесної зложити!”

З тим вернулись вірні слуги

До Бертольда і сказали:

“Так і так поет відмовив,

Ми даремне намовляли…”

Аж скипів Бертольд, почувши

Гордовитую відмову,

До поета посилає

Посланців тих самих знову:

“Ви скажіть сьому зухвальцю,

Що тепер настав день суду,

Що терпів його я довго,

Але більш терпіть не буду.

Коли він складання віршів

Бунтівничих не покине,

То в тюрму його закину,

Там він, клятий, І загине!”

Тут вступили слуги в двері.

Всі метнулись хутко з хати,

І поет один зостався,

Подививсь на слуг спокійно,

Гордовито привітався.

Всі Бертольдові погрози

Слухав мовчки, усміхався.

А коли скінчили слуги,

Так до них він обізвався:

“Ви скажіть свойому пану,

Що готовий я в дорогу,

Тільки хай велить прислати

Слуг ще двох вам на підмогу.

На запросини ласкаві

Я не можу встать з постелі,

Вам нести мене прийдеться

Аж до нової оселі.

Та й в темниці буду вільний, –

Маю думи-чарівниці,

Що для них нема на світі

Ні застави, ні границі.

І мого прудкого слова

Не затримає темниця,

Полетить воно по світі,

Наче тая вільна птиця

З словом зіллються в темниці

Гіркий жаль і тяжка туга,

І тоді потрійна стане

І страшна його потуга.

І поет від свого люду

Не почує слів догани

В день сумний, коли на нього

Накладатимуть кайдани!”

Так довіку у темниці

Довелось поету жити,

За тюремний спів він мусив

Головою наложити.

Та зосталися на світі

Молоді його нащадки,

Що взяли собі у спадок

Всі пісні його, всі гадки.

Здійнялось повстання в краю,

І Бертольда вбили люде,

Та й гадали, що в країні

Більш неволі вже не буде.

Та зостався по Бертольду

Молодий його нащадок,

І пиху його, й маєтки

Він забрав собі у спадок.

І тепер нащадки графські

Тюрми міцнії будують,

А поетові нащадки

Слово гостреє гартують.

Проти діла соромного

Виступає слово праве –

Ох, страшне оте змагання,

Хоч воно і не криваве!

А коли війна скінчиться

Того діла й того слова,

То скінчиться давня казка,

А настане правда нова.

Віктор Панфілов З ілюстрацій до поеми “Давня казка”

ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ

1. Назвіть елементи сюжету в поемі. Відповідаючи, цитуйте уривки з твору.

2. Леся Українка пише, що на обличчі в поета Не цвіла урода гожа, що він нещасний. Яке перше уявлення справляє на вас такий опис? З якою метою автор створює такий портрет позитивного героя? Висловте свої припущення, спираючись на текст.

3. Прокоментуйте, як ви розумієте слова поета та як вони його характеризують:

Усміхнувсь поет на теє:

“Не турбуйсь за мене, пане,

Маю я багатства стільки,

Що його й на тебе стане!”

4. В епізоді першої зустрічі поета з Бертольдо зав’язується конфлікт. Визначте, на чому він побудований. Це конфлікт особистої неприязні героїв чи їхніх принципів? Поясніть, як проявляються в ньому характери героїв. Свою відповідь обгрунтуйте.

5. У першому розділі поеми обидва герої декларують свої цінності. Які вони та як вони характеризують героїв? Відповідаючи, цитуйте уривки.

6. Поясніть, чию поведінку можна назвати гордою, а чию – гордовитою. Наведіть приклади на підтвердження своїх тверджень.

7. Прокоментуйте рядки:

Но поет, у кого думки

Но літають вільно в світі,

А заплутались навіки

В золотії тонкі сіті.

8. У поемі порушено чимало важливих проблем. Назвіть кожну з них і поясніть, як автор розв’язує їх у творі. Відповідаючи, цитуйте уривки.

9. Доведіть, що “Давня казка” – ліро-епічний твір.

Подискутуйте з однокласниками

Розгляньте два графіті1. Чи схвалюєте ви, коли паркани та стіни розмальовують таким чином? Чи варто зображувати на стінах портрети відомих українських письменників? Чи не оскверняють автори графіті в такий спосіб пам’ять національних геніїв? Доведіть свою думку.

Твої літературні проекти

1. Лесю Українку в СРСР називали “Донькою Прометея” й шанували на державному рівні. Але народ не знав про трагедію славного й патріотичного роду Косачів. Прочитайте уривок зі статті відомого українського культуролога Вадима Скуратівського. Проведіть дослідження та підготуйте проект, у якому дослідіть сподвижницьку діяльність у царині української культури всіх членів родини Косачів. Матеріали оприлюдніть у соціальних мережах та організуйте обговорення.

“…вражає людську зіницю неймовірна драма всього оточення Лесі Українки не лише по її смерті, а по смерті того світу, до якого вона належала. Досить зауважити, що псі її сестри померли в еміграції…

Належить також сказати, що чи не все оточення Лесі Українки, її родичі, друзі були репресовані впродовж 20-40-х років XX ст. Можна пригадати безконечно драматичну долю вдівця Климентія Квітки2. По смерті Лосі він працює дуже багато, в 1920-ті відбувається розквіт його творчості на теренах музикології. Навіть казали, що в царині науки про музичне мистецтво Климентій Квітка – це то саме, що Леся Українка a літературному контексті. А вслід за тим – репресія, яка падає на його плечі, і життя спочатку на засланні, а через деякий час повернення до своєї фахової діяльності, проте за доволі драматичних обставин. Можна пригадати переслідування Михайла Кривинюка, чоловіка її состри Ольги, який загинув у засланні. І нарешті, треба уявити, як почувалася Лосина мати Олена Пчілка, особливо наприкінці 1920-х років, коли вже на повну силу розгорталися репресії проти української інтелігенції”.

1 Графіті – одна з технік настінного малярства.

2 Квітка Климент Васильович (1880-1953) – український музикознавець-фольклорист. Чоловік Лесі Українки.

2. Дослідіть діяльність членів гуртка “Плеяда”. Про одного з них підготуйте повідомлення й виголосьте його на уроці.

3. Підготуйте дослідження для участі в Малій академії наук на тему “Літературний рід Драгоманових-Косачів: поєднання традицій і новаторства”. Результати наукових пошуків виголосьте на уроці.

ТИ – ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

1. Якщо ви маєте літературний хист, візьміть участь у всеукраїнському конкурсі на вшанування пам’яті Лосі Українки “У пошуках літературних талантів”, який відбувається щороку в м. Новоград-Волинському Житомирської області. Про умови дізнайтесь у мережі Інтернат.

2. Створіть буктрейлер1 про Лосю Українку або її поему “Давня казка” та оприлюдніть його в мережі Інтернат.

3. Намалюйте комікс за мотивами поеми Лесі Українки “Давня казка”. Організуйте виставку робіт у класі чи оприлюдніть їх на сторінці в соціальних мережах. Обміняйтесь думками з однокласниками про роботи

МУЗЕЙНА МАПА УКРАЇНИ

Перебуваючи в меморіальному музеї, завжди маєш змогу безпосередньо доторкнутись до життя письменника Побувавши в музеях Лесі Українки, ви матимете змогу більше дізнатися про неї, побачите її речі та предмети побуту, численні світлини. І, зрештою, емоційна розповідь екскурсовода створить неперевершену атмосферу, яка налаштує вас на хвилю життя письменниці:

– Літературно-меморіальний музей Лесі Українки та музей родини Косачів у Новограді-Волинському Житомирської області;

– Літературно-меморіальний музей у с. Колодяжному Ковельського району Волинської області;

– Музеї Лесі Українки в Луцьку (на території старого міста, де мешкали Косачі, та у Східноукраїнському національному університеті ім. Лесі Українки);

– Київський музей видатних діячів української культури (Лесі Українки, М Лисенка, П. Саксаганського, М. Старицького);

– Музей Лесі Українки в м. Ялті.

1 Буктрейлер (від англ. book – книга, англ trailer – тягач, причіп) – короткий відеоролик за мотивами книги, кліп за книгою. Метою створення буктрейлера є спонукання до прочитання книги. Його особливістю є те, що розповідь про книгу подається в образній, інтригуючій формі.



(1 votes, average: 5.00 out of 5)