ДАНИЛО ПАЛОМНИК
ДАНИЛО ПАЛОМНИК (рр. нар. і см. невід.) – письменник XII ст.
Ігумен, можливо, Чернігівською монастиря, автор паломницького твору “Житье и хожденье Данила, Русьскыя земли игумена”, написаного під враженням мандрівки до Святих місць у 1106 – 1108 рр. Значне місце у творі обіймає легендарно-апокрифічний матеріал та опис християнських святинь Єрусалима, Назарєта, Віфлеєма, Єрихона та інших міст, пов’язаних з біблійною історією. Водночас у ньому чимало цікавих географічних, економічних та етнографічних нотаток про Константинополь, Ефес, острови Кіпр, Лерос, Патмос, Кос та ін., де побував мандрівник. “Хожденье” пройняте патріотичними настроями й позначене допитливістю автора. Поклало початок паломницькому жанру на Русі, було досить популярним. До нашого часу дійшло близько 100 його списків. Твір перекладено англійською, французькою і німецькою мовами.
Літ.: Веневитинов М. Заметки к истории Хождения игумена Даниила // Журн. мин. нар. просвещ. 1883. Май; Данилов В. В. К характеристико “Хождения” игумена Даниила // ТОДРЛ. 1954. Т. 10; Прокофьев Н. И. Русские хождения XII – XV вв. // Литература древней Руси и XVIII в. М., 1970; Білоус П. В. “Хожденье” ігумена Даниїла і паломницька література на Україні у XVI – XVIII ст. // Писемність Київської Русі і становлення української літератури. К., 1988.
П. Білоус
Related posts:
- ДАНИЛО КОРСУНСЬКИЙ ДАНИЛО КОРСУНСЬКИЙ (рр. нар. і см. невід.) – архімандрит Корсунського монастиря, паломник-письменник XVI ст. Автор “Книги беседы о пуги Іерусалимском…” Побував у Єрусалимі між 1590 і 1594 р., проте його твір – це переробка “Житья и хожденья” Данила Паломника. Порівняння описів мандрівки до Святої землі дають змогу зробити висновок: Данило Корсунський лише стилістично опрацював текст, […]...
- ВИШЕНСЬКИЙ ІПОЛИТ ВИШЕНСЬКИЙ ІПОЛИТ (рр. нар. і см. невід.) – ієромонах з Ніжина, письменник і мандрівник. Автор опису подорожі в Єрусалим, на Синай та Афон у 1707 – 1709 рр. Виконаний за визначеним планом твір охоплює не тільки розповідь про Святу землю, відому з Біблії, а й про життя та побут багатьох народів, зокрема балканських. В описах […]...
- ДАНИЛО ЗАТОЧНИК ДАНИЛО ЗАТОЧНИК (XII або XIII ст.) – давньоукраїнський письменник. Ймовірний автор двох творів – послання до князя Ярослава Володимировича (на думку дослідників, мова йде про Юрія Долгорукого), відомого в літературі як “Слово” Данила Заточника, й текстуально подібного до нього “Моління” (“Послання”) Данила Заточника. У “Молінні” автор звертається до Ярослава Всеволодовича, який був князем Переяславським і […]...
- МОРДОВЕЦЬ (МОРДОВЦЕВ) ДАНИЛО МОРДОВЕЦЬ (МОРДОВЦЕВ) ДАНИЛО (19.12.1830, слобода Данилівка, тепер смт. Волгоградської обл., Росія – 23.06.1905, м. Кисловодськ, похов. у Ростові-на-Дону) – український і російський письменник, історик, етнограф, публіцист. Походив з давнього козацького роду. Дід – сотник Запорозької Січі, батько – колишній кріпак, який завдяки працелюбству й наполегливості зміг викупитися на волю. Ще в дитячі роки майбутньому письменникові […]...
- СЕЛУНСЬКИЙ АРСЕНІЙ СЕЛУНСЬКИЙ АРСЕНІЙ (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський письменник XV ст. Автор паломницького твору “Слово о бытие Іерусалимском”. Біографічних відомостей немає, крім його власного свідчення: “Се аз, раб божій Арсеней, смиренний діакон Селуня града, был есмь в Іерусалиме 17 літ” Невідомо також, хто він був за національністю: білорус (О. Марков), болгарин (С. Обнорський), українець […]...
- БРАТКОВСБКИЙ ДАНИЛО БРАТКОВСБКИЙ ДАНИЛО (30-ті – 40-ві роки XVII ст., Волинь – 26.11.1702, м. Луцьк) – письменник, поборник прав українського народу в Правобережній Україні. Походив із давнього роду українських шляхтичів. Виховувався в патріотичному дусі. Здобув добру освіту, ймовірно, навчався й за кордоном. Обіймав посаду спочатку брацлавського підстолія, а потім венденського підчашого. Близько переймався підневільним становищем українського селянства […]...
- КІШ, Данило (1935 – 1989) КІШ, Данило (Kis Danilo), – 22.02.1935, м. Суботиця,- 15.10.1989, Париж – югославський (сербський) письменник. Народився у невеличкому воєводинському місті Суботиці в родині угорського єврея Едуарда Кіша та чорногорки Міліци Драгівевич. З 1936 по 1942 рік жив з родиною у Новому Салі, де розпочав навчання у школі. Продовжив його і вступив до гімназії […]...
- ДАНИЛО ОДНОРУКИЙ – АНДРІЙ МАЛИШКО Хата стоїть у селi при долинi, Сонце бiжить за веселу дорiжку, Бачу тi очi синiї-синi, Рiдну, далеку, привiтну усмiшку. Знав ти i доброго, i ворожого, Все за людей турбувався, нiвроку, Батькiвська хата – вiд лiта божого, Так би сказать, з дев’яностого року, Може посвiдчить за ночi осiннi, I за мотори у доброму дiлi, I за […]...
- СЕРАШОН СЕРАШОН (рр. нар. і см. невід.) – письменник і мандрівник. Інок Мотронинського монастиря, який здійснив та описав своє паломництво до гробу Господнього у 1749 р. Автор записок вказує власний маршрут: Бориспіль – Золотоноша – Чигирин – Січ, звідки на човнах добрався до Очакова, а потім до Константинополя. Описав турецькі й грецькі міста, а також ті, […]...
- ЛІНИЦЬКИЙ ВАРЛААМ ЛІНИЦЬКИЙ ВАРЛААМ (р. нар. невід. – 1742) – освітній діяч. Священик при посольстві в Константинополі, пізніше – єпископ. У1712- 1714 рр. здійснив паломництво до Єрусалима, після чого написав твір про християнські святині Близького Сходу “Перегринація”. Загалом дотримуючись схеми жанру ходінь до Святих місць, він іноді відхилявся від неї, вносячи до щоденника подорожі розповіді про все, […]...
- Теми наукових робіт – Додатки 1. Міфопоетична парадигма образності у “Повісті минулих літ”. 2. Літературна творчість в осмисленні давніх українських авторів. 3. Самоусвідомлення творчої особистості у літературних пам’ятках доби Київської Русі. 4. Повчальна проза в українській літературі доби Київської Русі. 5. Апокрифічний компонент у літературних пам’ятках доби Київської Русі. 6. Художній хронотоп “Повісті минулих літ”. 7. Художній хронотоп Київського літопису. […]...
- АНИСІЯ ПАРФЕНІВНА С АНИСІЯ ПАРФЕНІВНА С. – поетеса. Її ім’я збереглося в кількох варіантах вірша “Із болестію серца вопію до Бога” через акровірш. Перший варіант надрукував В. Гнатюк, тут читається частина акровірша: “Інокиня Анисія”, в другому варіанті, надрукованому М. Возняком, читається: “Парфюновна С.”, у третьому, надрукованому В. Перетцом, – “Інокиня Анисія Павфуновпа”. Жила, ймовірно, на зламі XVII-XVIII чи […]...
- Псевдонім Псевдонім (грецьк. pseudonymos, від pseudos – вигадка та опута – ім’я) – вигадане ім’я та прізвище митця; інші різновиди – астронім, геонім, криптонім тощо. Майже всі вони зібрані у “Словнику псевдонімів” (К., 1969) О. Дея. Поява П. зумовлена різними причинами. Так, П. Рудченко підписувався П. “Панас Мирний”, оскільки в царській Росії з її антиукраїнською політикою […]...
- ЩЕРБАЦЬКИЙ ГЕОРГІЙ ЩЕРБАЦЬКИЙ ГЕОРГІЙ (світське ім’я Григорій, р. нар. невід. – 18.08.1754, Москва) – письменник і культурно-освітній діяч XVIII ст. Закінчив курс Київської академії, з 1749 р. – її викладач (до того був ченцем Софійського собору у Києві). Викладав риторику (1750 – 1751), філософію і грецьку мову (1751 – 1752), з 1752 р. – префект академії. О. […]...
- Мой классный руководитель. Сочинение 5 класс После окончания младшей школы меня перевели в старшую школу и распределили в класс с углубленным изучением истории, чему я очень рад. Естественно, мой классный руководитель – учитель истории. Не передать словами, как сильно я рад этому событию, ведь я всегда интересовался прошлым, как своей страны, так и остальных народов. Моего классного руководителя зовут Наконечная Лариса […]...
- ПЕТРОВ МИКОЛА ПЕТРОВ МИКОЛА (12.04.1840, с. Вознесенське, тепер Костромської обл., Росія – 20.06.1921, Київ) – літературознавець. За походженням росіянин, син сільського дяка. Навчався в Макар’євській бурсі, Костромській духовній семінарії. По закінченні Київської духовної академії (1865) викладав словесність у Волинській духовній семінарії (м. Кремінець). З 1870 р. – доцент кафедри теорії словесності, російської та зарубіжної літератури Київської духовної […]...
- ОРІХОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ (ОРІХОВСЬКИЙ-РОКСОЛАН) ОРІХОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ (ОРІХОВСЬКИЙ-РОКСОЛАН) (1513, с. Оріховці Перемишльської округи – 1566). З 1526 до 1543 р. навчався в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському та Болонському університетах, де здобув прекрасну гуманітарну освіту, оволодів латинською, давньогрецькою та давньоєврейською мовами. Повернувшись на батьківщину, розпочав активну літературну діяльність, яка мала спрямування, сформоване тогочасною західноєвропейською культурою. Перу С. Оріховського належать ораторські, публіцистичні […]...
- Питання до заліку (XVIII ст.) – Додатки 1. Загальна характеристика літературного процесу XVIII ст. 2. Літературні особливості козацьких літописів. 3. Публіцистичне спрямування “Історії русів”. 4. Зміст і форма “Мандрів до святих місць” Василя Григоровича-Барського. 5. Творчість Феофана Прокоповича. 6. Драма Георгія Кониського “Воскресіння мертвих”. 7. Образ Богдана Хмельницького у драмі “Милість Божа”. 8. Інтермедії XVIII ст. 9. Вертепна драма. 10. Художні засоби […]...
- ДАШКЕВИЧ МИКОЛА ДАШКЕВИЧ МИКОЛА (16.08.1852, с. Бежів, тепер Черняхівського р-ну Житомирської обл. – 02.02.1901, Київ) – літературознавець, історик, фольклорист. Народився в сім’ї сільського священика. По закінченні з золотою медаллю Житомирської гімназії (1868) вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, який закінчив 1873 р. Ще під час навчання виявляв особливий інтерес до історії, надто давньої, що привело його до […]...
- Тематика рефератів – Додатки 1. Обставини виникнення давньої української літератури. 2. Проблема періодизації давньої української літератури. 3. Жанровий склад української літератури періоду Київської Русі. 4. Українські переклади Біблії. 5. Фольклорні елементи у “Повісті минулих літ”. 6. Українські апокрифи: походження, функціонування, образи. 7. “Сказання про Бориса і Гліба”: від фактів – до художності. 8. Образ автора у “Благанні” Данила Заточника. […]...
- ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ ВАСИЛЬ (псєвд. – Плака, Альбов, Василій Київський; 1701, Київ – 07.10.1747, Київ) – мандрівник, вчений – орієнталіст, письменник. Син дрібного крамаря. У 1715 – 1723 рр. навчався в Київській академії. Влітку 1723 р. вирушив до Львова, наступного року помандрував до Італії. Пройшов пішки через Словаччину, Угорщину, Австрію, побував у багатьох містах Італії, описав їх […]...
- Черниговский листок “Черниговский листок” – щотижнева літературно-громадська газета, що виходила 1861-63 українською і російською мовами в Чернігові. Видавцем-редактором був Л. Глібов, якому належала і значна частина байок, ліричних поезій українською і російською мовами, оповідань, нарисів, фейлетонів, театральних рецензій, передових статей та ін. Серед найдіяльніших авторів були П. Куліш (поезія, проза, наукові розвідки), О. Кониський (поезія, статті, нариси, […]...
- Каламбур Каламбур (фр. calembour – гра слів) – стилістичний прийом, за основу якого правлять омоніми, пароніми, будь-які форми полісемантичності; часто вживається в комічному та сатиричному контекстах. Наприклад, “Прийомний син барона був баран” (Ліна Костенко). Незрідка за принципом К. будується рима, де враховується жартівлива етимологізація слів: З коси бузько летів на балку (Косар косу там брав на […]...
- ЛЯСКОРОНСЬКИЙ СИЛЬВЕСТР ЛЯСКОРОНСЬКИЙ СИЛЬВЕСТР (р. нар. невід. – 19.05.1754, Київ) – культурно-освітній діяч, письменник першої половини XVIII ст. По закінченні курсу навчання в Києво-Могилянській академії залишився в ній учителем. З 1734 р. почергово викладав граматику (два роки), синаксиму (1737- 1738), риторику. З грудня 1740 р. – академічний екзаменатор, з 29 січня 1741 р. – ігумен, а згодом […]...
- Мнемонічні вірші Мнемонічні вірші (грецьк. mneme – пам’ять) – вірші навчально-дидактичного призначення, що створюються для розвитку пам’яті. Віддавен використовувалися в освітній практиці, коли заримовувалися певні граматичні або математичні правила, відомості з різних дисциплін: Є ще люди сонні, наче сови, А глухі до слова – це найгірш. Ти дорідної прислухайсь мови, Прокажи відмінки – це ж як вірш! […]...
- ДОВГОВИЧ ВАСИЛЬ ДОВГОВИЧ ВАСИЛЬ (спр. – Довганич; березень 1783, с. Золотареве, тепер Хустського р-ну Закарпатської обл. – 13.12.1849, Хуст) – письменник, філософ, фольклорист, чл.-кор. Угорської АН (з 1831). Народився в селянській сім’ї. Початкову освіту здобув в елементарній школі Хуста та латинській школі в Сигеті. Продовжував навчання у богословських семінаріях Великого Варадина (нині Арад у Румунії), Трнави (Словаччина) […]...
- ЛІТЕРАТУРА – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ 1. Академические школы в русском литературоведении. Москва, 1975. 2. Античная басня. Москва, 1991. 3. Античные гимны. Москва, 1988. 4. Античные мыслители об искусстве. Москва, 1938. 5. Апушкин Я. Драматическое волшебство. Москва, 1966. 6. Аполлинер Г. Предисловие к пьесе “Груди Тиресия” // Театр. 1988. № 4. 7. Аристотель. Сочинения: В 4 т. Москва, 1984. Т. 4. […]...
- Підсумок за темою Поетична збірка Мета. Перевірити знання, вміння, навички учнів. I. Варіант 1 1. Автором вірша “Діброва смутная…” с… А) Л. Малишко; б) Олена Пчілка; в) Д. Білоус. 2. Слова “Стоїть на пагорбі вітряк, де поле неокрає” відносяться до вірша… А) “На шастя”; б) “Вітряк”; в) “Стежка”. 3. Що отримав хлопчик у подарунок на щастя? А) Підкову; б) ключик; […]...
- Апофегма Апофегма ( грецьк. apoph ma thegma стислий виклад, влучне короткі оповідати про репліку чи витівку мудреця, митця, просто розумної, дотепної людини. Найпопулярніші герої А – діячі античного світу. Естетичним центром А. є кмітливість, мудрість, дотепність, дошкульність, швидка і несподівана реакція. Типова форма реакції – репліка. А. була дуже поширеним жанром у європейській літературі від античності […]...
- ДІАЛОГ ДІАЛОГ (від грецьк. – розмова, бесіда) – жанр давньої української поезії та прози XVI – XVIII ст. Інша назва – “розмова”, “розмисел”. Розрізняють такі типи діалогічних творів: 1) як різновид драми, побудованої на системі монологів (тут діалог наближається до декламації); 2) як жанр суто літературний, із театром і декламаціями не пов’язаний; 3) як диспути у […]...
- Даниил Галицкий (1201-1264) С объединением Галицкого и Волынского княжеств Даниил, как старший, сел в Галиче, а младшему Василькове отдал Владимир. Братья руководили в согласии и Василько помогал старшему: руководил зарубежными походами и обороной государства при отсутствии Даниила. Главной проблемой Даниила стала Золотая Орда. В 1239 году Даниил посадил в Киеве своего воеводу Дмитрия, которому уже через год пришлось […]...
- Дослідження Альп Альпи почали досліджувати ще в XVIII в. До теперішнього часу збереглося безліч праць вчених різних країн. Одним з перших вивчав гірські масиви геолог Шейхцером. На початку XVIII століття він використовував барометр для визначення їх висоти в Швейцарії. Пізніше вчений досліджував льодовики Швейцарських Альп, з’ясував, що вони знаходяться в русі. У 1758 році швейцарець Соссюр досліджував […]...
- Акты Южном и Западной России “Акты Южном и Западной России” (повна назва “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею”). З’являлися впродовж 1863-92 у Петербурзі в 15-ти томах. Тут були опубліковані грамоти києво-руських та литовських князів, документи про національно-визвольну війну 1648-54, матеріали полемічної літератури (Іван Вишенський та ін.), твори й листи Ісаї Копинського, Мелетія Смотрицького, […]...
- Сочинение “Почему нужно знать историю своего народа” История Украины – лишь один из школьных предметов в учебной программе. Соблазнительно забыть об изучении этого сегмента науки, о совести на уроке. И выкроить себе часок свободного времени. На видеоигры и тому подобное. Но почему этого делать не стоит, а стоит углубиться в изучение прошлого нашего народа? Кто не знает хорошо истории, тот не знает […]...
- Епіграма Епіграма (грецьк. epigramma – напис) – жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). В еллінську добу Е, вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. До Е. зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, […]...
- ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ – термін – поняття – визначення “ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ”– визначна пам’ятка історіографії і літератури Київської Русі, літописне зведення, складене у Києві на початку XII ст. Збереглися лише пізніші списки. Найдавніші з них – Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції “Повісті временних літ”: 1-а […]...
- Київський літопис – ЛІТЕРАТУРА Х-ХІІІ століть Докладно розповідає про безперервні війни з половцями та міжусобні чвари, які призвели до внутрішньодержавного безладдя, “висушили” Русь і зробили її легкою здобиччю для загарбників. З оповідань “Київського літопису”, що здебільшого фіксують факти і події, постає картина життя феодальної Русі напередодні страшної катастрофи – татарської навали XIII століття. У цей складний час літописець вбачає порятунок в […]...
- Хронограф Хронограф (грецьк. chrоnos – час і grаpho – пишу) – жанр історичного повістування в давній літературі, зведений огляд історії. Раніші X. викладали історію країн Сходу, держави Олександра Македонського, Риму, Візантії, Київської Русі. У писемності Київської Русі прижилися три перекладні візантійські X.: хроніки Іоанна Малали (VI ст.), Георгія Синкелна (VIII-IX ст.), Георгія Амартола (IX ст.). Вони […]...
- Бароко: який зміст цього терміну? Бароко: який зміст цього терміну? У XVIII столітті слово “бароко” вживалося для характеристики, часто негативної, літературних творів складної форми. Проте його походження точно не встановлене, незважаючи на побутування в кількох мовах. У португальській вираз регоlа Ьаггоса означає перлина неправильної форми. Латинське слово Ьагосо – це термін логіки, особливо складний вид висновку. У перекладі з італійської […]...
- Давня література – Особливості літературного процесу Становлення нашої літератури пов’язане з прийняттям християнства. Це сталося в 988 році за правління київського князя Володимира Святославича. Церковні потреби пожвавили перекладацьку діяльність. Були перекладені окремі частини Біблії, тексти для церковної відправи, проповіді. Перекладна література вплинула на розвиток оригінального письменства. Почало розвиватися місцеве літописання. Першим літописом стала “Повість временних літ”. Автором творів повчального характеру був […]...