Цукровий діабет – конспект
Цукровий діабет (Diabetes mellitus) – широко поширене захворювання, яке спостерігається при абсолютному або відносному дефіциті інсуліну. Брак цього пептидного гормону (див. Сс. 78, 82) відображається головним чином на обміні вуглеводів і ліпідів. Цукровий діабет зустрічається в двох формах. При діабеті I типу (інсулінозалежний цукровий діабет) вже в ранньому віці відбувається загибель інсулінсінтезірующіх клітин в результаті аутоімунної реакції. Менш важкий діабет II типу (інсуліннезалежний форма) зазвичай проявляється в більш літньому віці. Він може бути викликаний різними причинами, наприклад зниженою секрецією інсуліну або порушенням рецепторних функцій.
А. Біосинтез інсуліну
Інсулін синтезується в β-клітинах острівців Лангерганса підшлункової залози. Як і багато секреторні білки, попередник гормону (препроинсулин) містить сигнальний пептид, який направляє пептидний ланцюг всередину ЕПР (див. С. 226), де після відщеплення сигнального пептиду і замикання дисульфідних містків утворюється проінсулін. Останній надходить в апарат Гольджі і депонується в клітинних везикулах, β-гранулах. У цих гранулах шляхом відщеплення С-пептиду утворюється зрілий інсулін, який зберігається у формі цінксодержащіх гексамерів (див. С. 82) аж до секреції.
Б. Наслідки дефіциту інсуліну
Вплив інсуліну на обмін вуглеводів розглянуто на с. 160. Його механізм зводиться до посилення утилізації глюкози і придушення її синтезу de novo. До цього слід додати, що транспорт глюкози з крові в більшість тканин також є інсулінозалежним процесом (виключення складають печінка, центральна нервова система і еритроцити).
Інсулін впливає також на ліпідний обмін в жировій тканині: він стимулює синтез жирних кислот із глюкози, що пов’язано з активацією ацетил-коа-карбоксілази (див. С. 164), і підсилює генерацію НАДФН + Н + в ГМП (див. С. 154 ). Інша функція інсуліну – гальмування розщеплення жирів і деградації білків в м’язах. Таким чином, недостатність інсуліну веде до глибоких порушень проміжного метаболізму, що і спостерігається у хворих на цукровий діабет.
Характерний симптом захворювання – підвищення концентрації глюкози в крові з 5мМ (90 мг / дл) до 9 мМ (160 мг / дл) і вище (гіперглікемія, підвищений рівень глюкози в крові). У м’язах і жировій тканині, двох найбільш важливих споживачах глюкози, порушуються засвоєння та утилізація глюкози. Печінка також втрачає здатність використовувати глюкозу крові. Одночасно підвищується глюконеогенез і разом з тим посилюється протеоліз в м’язах. Це ще більше збільшує рівень глюкози в крові. Порушення реабсорбції глюкози в нирках (при концентрації в плазмі 9 мМ і вище), призводить до її виведенню з сечею (глюкозурія).
Особливо серйозні наслідки має підвищена деградація жирів. Накопичуються в великих кількостях жирні кислоти частково використовуються в печінці в синтезі ліпопротеїнів (гіперліпідемія), решта розпадаються до ацетил-КоА. Надлишкові кількості ацетил-КоА, що виникають в результаті нездатності цитратного циклу повністю його утилізувати, перетворюються на кетонові тіла (див. С. 304). Кетонові тіла – ацетоуксусная і 3-гидроксимасляная кислоти – підвищують концентрацію протонів і впливають на фізіологічну величину рН. Внаслідок цього може виникати важкий метаболічний ацидоз (діабетична кома, див. С. 280). Утворений ацетон надає диханню хворих характерний запах. Крім того, в сечі збільшується вміст аніонів кетонових тіл (кетонурія).
При неадекватному лікуванні цукровий діабет може призводити до довгострокових ускладнень: зміни стану кровоносних судин (діабетичні ангіопатії), пошкодження нирок (нефропатії), нервової системи та очей, наприклад кришталика (катаракта).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)