Цивільне правління Перу в 1980-1990-е роках
У 1978 році пройшли вибори до Установчих зборів, яке прийняло в 1979 році нову конституцію. У 1980 році відбулися президентські і парламентські вибори. На виборах 1980 року перемогу за підтримки більше 45% виборців здобув уже був раніше президентом Белаунде Террі. Він скасував багато реформ військового уряду. Для зниження соціальної напруженості уряд намагався створити нові робочі місця, в тому числі за рахунок будівельних проектів в зоні тропічних лісів. Однак економічний спад наростав через скорочення доходів від рибних промислів. Довелося призупинити обслуговування зовнішнього боргу. В цей же період було вжито заходів щодо скорочення плантацій коки, на чому наполягали США. Подібний захід позбавила індіанців основного джерела їх доходів і призвело до початку повстанського руху в гірських районах при широкій підтримці маоїстської повстанського угрупування “СендероЛуміносо” (Sendero Luminoso) і ліворадикальної угруповання “Революційний рух Тупак Амару” (Movimiento Revolucionario Тйрас Атаги), які встановили контроль над поруч віддалених районів.
На виборах 1985 з 53% голосів переміг кандидат від АПРА Алан Гарсіа Перес (1985-1990 роки), який спробував стимулювати виробництво, скоротити імпорт і обмежити виплату зовнішнього боргу, відвівши на ці цілі не більше 10% загального щорічного доходу від експорту. Його курс викликав масові протести, жорстко придушені владою. У 1987 році інфляція стала рости, іноземні інвестиції майже припинилися. У цих умовах Гарсіа вдався до націоналізації приватних банків і страхових компаній і посилив державне втручання в економіку. Проте інфляція продовжила своє зростання і в 1990 році досягла 3 000%.
На виборах 1990 року замість дискредитували себе звичних партій виступили абсолютно нові сили. Серед них був рух “Свобода” з неоліберальної програмою, націленої на зниження інфляції. Його кандидат – всесвітньо відомий письменник Маріо Варгас Льоса – отримав 33% голосів. Популіст Альберто Фухіморі завдяки програмі його руху “Зміни – 90”, яка обіцяла підвищити добробут населення, розвивати сільські райони і організувати переговори з повстанцями, отримав 29%. Кандидату від АПРА – Альва Кастро – дісталися 23%. Ще 18% розподілилися між кандидатами від лівих партій. У другому турі виборів за підтримки АПРА і лівих переміг Фухіморі, який отримав 62,5% голосів.
Ставши президентом, Фухіморі, нащадок іммігрантів з Японії, приступив до реформ, прямо протилежних тим, які він обіцяв під час передвиборної кампанії (фактично була запозичена програма головного опонента – Варгаса Льоси). При цьому він зіткнувся з опором парламенту, який був розпущений за підтримки збройних сил 5 квітня 1992 року. Дія конституції була припинена. Лідерів опозиції заарештували, а більшість членів Верховного суду були відсторонені від посад. В рамках спеціального плану по боротьбі з корупцією почалося розслідування щодо 700 суддів, звільнено 350 офіцерів поліції. У 1992 році під тиском США і ОАД були проведені вибори в Демократичний установчий Конгрес, на яких 44 місця з 80 зайняли представники правлячого блоку “Зміни – 90” – “Нова більшість”, а 6 – союзну їм “Рух оновлення”. Опозиція бойкотувала вибори. У 1993 році вступила в силу нова конституція, істотно розширила повноваження президента і закріпивши неоліберальну спрямованість економіки, а також спростила процес приватизації стратегічних галузей. За державою залишилася в основному регулююча функція в області охорони здоров’я, освіти і транспортної інфраструктури. Проводилась жорстка демографічна політика: в 1995-1998 роках понад 230 тисяч громадян були стерилізовані, часто насильно, що викликало різкі протести з боку католицької церкви та правозахисників. Уряду Фухіморі, який отримав відповідні повноваження парламенту, вдавалося успішно боротися з повстанськими угрупованнями. У 1992 році спецслужби захопили лідера “СендероЛуміносо” Абімаель Гусмана, і протягом десятиліття основні сили цієї організації були знищені.
В кінці 1996 року послідовники “Революційного руху Тупак Амару” здійснили захоплення японського посольства в Лімі (особливе значення у виборі об’єкта терористичної атаки мало японське походження президента Фухіморі). Бойовики вимагали звільнення політичних ув’язнених, для чого утримували заручників в посольстві протягом 127 днів, до квітня 1997 року (коли будівля посольства було взято штурмом, а загарбники вбиті.
На виборах в 1995 році Фухіморі знову набрав більшість – 64% голосів, а його блок “Зміни – 90” отримав більшість місць в парламенті (67 місць з 120).
1995 рік ознаменувався прикордонним конфліктом з Еквадором, метою якого було остаточне вирішення застарілого прикордонної суперечки в районі Кордильєра-дель-Кондор. Мирна угода, досягнута в 1998 році за допомогою країн-гарантів (США, Бразилія, Аргентина, Чилі), передбачало демаркацію кордону, створення демілітаризованої зони, забезпечення вільного судноплавства еквадорських судів в Амазонії.
У 1996 році підконтрольним Фухіморі парламентом був прийнятий закон, що дозволяв йому балотуватися на третій президентський термін. Три судді Конституційного суду, які виступали проти цього рішення, були звільнені. Однак опозиційний рух набирав обертів. У 1999 році в великих містах Перу пройшов загальний страйк. В кінці того ж року після згоди виборчої комісії на можливість переобрання Фухіморі на третій термін опозиція закликала населення до громадянської непокори і проведення референдуму. У квітні 2000 року були організовані президентські і парламентські вибори. За їх підсумками Фухіморі отримав більшість – 49,8% голосів, а кандидат від опозиції Алехандро Толедо, що представляє блок “Можливе Перу”, – 40,3%. Проурядовий блок “Перу – 2000” отримав і більшість місць в парламенті.
Звинувачення з боку опозиції в фальсифікаціях підсумків виборів були проігноровані, після чого Толедо закликав до масових протестів. Влада з застосуванням сили розігнали демонстрації, після чого Толедо оголосив про свою відмову брати участь у другому турі виборів, і Фухіморі був обраний президентом на третій термін. Результатом стала нова хвиля протестів, на цей раз в ній брали участь вже сотні тисяч людей. У тому ж році почала поширюватися інформація про грандіозні масштаби корупції режиму Фухіморі, таємні служби якого звинувачували в розправі над опозиційними журналістами, а їх керівництво – в спробах підкупу опозиційних депутатів, зв’язках з колумбійської наркомафією і тому подібного.
У цих умовах Толедо закликав прихильників до участі в так званому “Марші чотирьох кінців світу” – масовому народному виступі. В результаті діяльність всіх державних служб була паралізована, проурядова парламентська більшість розвалилося в зв’язку з переходом ряду депутатів в опозицію. Спроба Фухіморі врятувати ситуацію заявою про призначення нових президентських виборів виявилася безуспішною; не набуло дії і рішення уряду про розпуск національної розвідувальної служби, на яку режим намагався покласти відповідальність за репресії проти опозиції. Він перебував з візитом в Японії Фухіморі оголосив про свою відставку; там же він і сховався від судового переслідування. На пост президента парламентом був тимчасово обраний член партії Народна дія Валентин Паніагуа.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)