Цитогенетичний метод генетичного аналізу людини
В основі цитогенетичного методу лежить вивчення за допомогою мікроскопа хромосом клітин людини. Його стали широко застосовувати в дослідженнях з генетики людини (включаючи медичну генетику) з 1956 р, коли шведські вчені Дж. Тійо і А. Леван (див. П. 4.2), запропонувавши оригінальну методику вивчення метафазних хромосом, довели, що в каріотипі людини 46 хромосом, а не 48, як вважали раніше. Сучасний етап у застосуванні цитогенетичного методу пов’язаний з розробкою і введенням в практику роботи цитогенетиків диференціальної або виборчої забарвлення хромосом (Т. Ка-сперсон, Швеція, 1969), що дало можливість точно ідентифікувати кожну хромосому за характером розподілу офарблюваних сегментів (див. П. 4.3 .4, рис. 5.11). При відсутності методів диференціальної забарвлення ідентифікацію хромосом проводили за їх розмірами, положенню центромери (первинна перетяжка) і співвідношенню довжин плечей (центромерного індекс), наявності вторинних перетяжок і супутників (рис. 5.12). В таких умовах не вдавалося досягти абсолютної персоніфікації хромосом. Кожну хромосому відносили до однієї з 9 груп (А – 1, 2 і 3, В – 4 і 5, С-6, 7 і Х, С “- 8 і 9, С” “” – 10, 11 і 12, D – 13, 14 і 15, Е – 16, 17 і 18, F – 19 і 20, G – 21, 22 і Y) у порядку убування розмірів. Розмежування між хромосомами в межах груп проводили, використовуючи додаткові критерії, наприклад присутність супутників.
Цитогенетичний метод дозволяє вивчати нормальну морфологію хромосом (у тому числі з урахуванням їх поліморфізму) і каріотипу в цілому, встановлювати генетичний (хромосомний) стать особини, а також діагностувати хромосомні хвороби, пов’язані зі зміною числа окремих хромосом і хромосомних наборів (анеуплоідіі, Гаплоїдія і полиплоидия, див. п. 4.3.3.3) або з порушенням їх структури (хромосомні аберації, див. п. 4.3.2.2). Цитогенетичний метод широко застосовується в МГК в цілях пренатальної (у тому числі предимпланта-ної) діагностики хромосомних хвороб, що дає можливість шляхом своєчасного переривання вагітності уникнути народження потомства з грубими порушеннями розвитку.
Матеріалом для цитогенетичних досліджень служать клітини з різних тканин і органів людини – лімфоцити периферичної крові, клітини кісткового мозку, фібробласти шкіри, клітини пухлин і ембріональних тканин. Неодмінна умова застосування цитогенной-тичного методу – наявність у матеріалі діляться клітин. Цитогем-нетікі зазвичай використовують відносно легкодоступний матеріал – лімфоцити периферичної крові, які в умовах in vitro шляхом обробки речовиною фітогемагглютініном переводять у стан мітотичного поділу. Безпосередній об’єкт цитогенетичних досліджень – метафазні хромосоми на гістологічних препаратах так званих метафазних пластинок. Знаходяться в стані максимальної спіралізаціі (див. П. 3.1.1.2) метафазні хромосоми добре видно в мікроскоп. Для підвищення кількості мета-фазних клітин перехід з метафази в анафазу мітозу блокують шляхом обробки клітинної культури колхицином або колцемідом, які руйнують веретено поділу.
Мазки, приготовані з культури, збагаченої клітинами в ме-тафазе мітозу, після звичайної або виборчої забарвлення хромосом мікроскопіруют. Окремі метафазні пластинки фотографують. Фотографії використовують для складання каріограмм, в яких гомологічні хромосоми вибудувані парами, розподілені по групах або, при виборчому фарбуванні, розташовуються попарно відповідно до їх порядковим номером у каріотипі (рис. 5.13, див. Також рис. 5.11). В останньому випадку хромосомний ряд каріограмми завершує пара статевих хромосом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)