Цистерна
Водопостачання міста, унаслідок відсутності питної води всередині візантійських кріпосних стін, століттями забезпечувалося джерелами, які розташовуються в 25 км на північ від Стамбула. Особлива небезпека отруєння і руйнування водних каналів, що забезпечують місто водою, існувала у воєнні роки і була вельми велика. Для вирішення цієї проблеми ще в мирний час, в місті починається спорудження водосховищ.
Водопровід був побудований за імператора Юстиніана і доставляв воду в підземні водосховища – цистерни. Найзнаменитіша і більша з них – це цистерна Йеребатан або Yerebatan Sarancisi. Її ще називають базиліка-цистерна, і датується вона VI століттям. Цистерну Йеребатан вважають одним з найбільших, добре збережених до нашого часу, древніх водосховищ. Це місце є одним з найбільш дивних і дивовижних у світі, і являє собою гігантський підземний резервуар для зберігання води. Знаходиться ця цистерна навпроти Святої Софії – практично в історичному центрі Стамбула.
Будівельники водосховища обнесли його стіною з вогнетривкої цегли. Товщина її становить 4 метри і покрита вона спеціальним водоізоляціонним розчином. Тут зберігався резерв питної води на випадок засухи або облоги міста. Турки, які віддають перевагу текучі води стоячим, майже не використовували за призначенням зберігалися в цистерні запаси води, а тільки поливали їй сади палацу Топкапи.
Будувати цю цистерну почали ще під час правління Костянтина I в 306-337 р. р., а закінчили в 532 році, при правлінні імператора Юстиніана. Це було якраз в період слави Східного Риму, іменованого Візантійської Імперією. Водосховище активно використовувалося до XVI сторіччя. Згодом воно було закинуто і сильно забруднене, і тільки в 1987 році очищена і відреставрована Цистерна Йеребатан відкрилася для широкої публіки як музей.
Водосховище в ширину досягає 70 м., А в довжину – 140 м. Вміщує воно 80000 кубометрів води. Велика кількість колон розміщено з інтервалами по 4 м. У загальній складності їх кількість становить 336 – вони являють собою цілий ліс. Багато з колон колись перебували в античних храмах і були привезені в Константинополь з віддалених куточків. Через різницю в походженні, колони помітно відрізняються один від одного, наприклад, сортом використаного для їх створення мармуру, способом обробки поверхні, кількістю деталей.
Функції підстави колон виконують два мармурових блоку з нанесеним рельєфним зображенням чудовиська античних легенд – змееволосой Медузи, яка, за переказами, могла поглядом звертати на камінь будь-якого смертного. Колони розташовувалися в дальньому кінці підземелля. Візантійські зодчі особливо з ними не церемонилися: одна медуза повалена набік, а друга перевернута догори дном. Це умисне приниження античного ідола, а не дивна недбалість. Недалеко від медуз розташована мармурова колона з рельєфним візерунком, який називається “павине око”. Ця колона була взята з руїн Феодосійського форуму, де нині розташована площа Беязіт. Пам’ятники Константинополя, в свою чергу, як і руїни античності, перетворилися просто на купи будівельного матеріалу.
Джеймс Бонд у фільмі “З Росії з любов’ю” пропливав тут на човні, а кінорежисер Андрон Кончаловський тут знімав епізоди свого фільму “Одіссея” (це якраз ті моменти, коли відбуваються всякі жахи при світлі відбиваються в воді смолоскипів). Склепіння цього величезного підземелля і ліс колон з капаючої звідусіль водою, проте, і так справляє сильне страхітливе враження і без всякого Кончаловського на тих, хто хоч раз бував у цих місцях. У місті всього знайдено близько сорока підземних цистерн, але не виключено, що не знайдуть ще.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)