Чотири покоління підводних човнів
На сьогоднішній день підводний флот Росії один з найсильніших у світі. Починаючи з першої атомної субмарини, американського ” Наутілуса “, довжиною 98,75 м, спущеного на воду в 1954 році, вдосконалення підводних човнів розвивалося стрімкими темпами. І до теперішнього часу творці атомних підводних човнів, як і авіабудівники, налічують вже 4 покоління субмарин. Удосконалення підводних човнів як на Заході, так і у нас йшло від покоління до покоління.
Перше покоління атомних човнів (кінець 40 – початок 60 – х років XX століття) – дитинство атомоходів; в цей час йшло формування уявлень про вигляд, з’ясування їх можливостей. Друге покоління (60 – ті – середина 70 – х років) ознаменувалося масовим будівництвом радянських і американських атомних підводних човнів (АПЧ), розгортанням підводного фронту холодної війни “по всьому Світовому океану. Третє покоління (до початку 90 – х років) – безшумна війна за панування в океані. Зараз, на початку XXI століття, заочне суперництво між собою ведуть атомні субмарини четвертого покоління. Перерахуємо окремі рекордні досягнення деяких підводних човнів.
Перше покоління
Вже навесні 1946 співробітники науково – дослідної лабораторії ВМС США Ганн і Абельсон запропонували оснастити трофейну німецьку ПЛ XXVI серії АЕУ з реактором, охолоджуваним калієво – натрієвих сплавом.
У 1949 році в США почалося будівництво наземного прототипу корабельного реактора. І у вересні,. 1954 року народження, стала до ладу перша в світі АПЛ SSN – 571 (“Наутілус “, пр. ЕВ – 251А), обладнана експериментальною установкою типу S – 2W.
У січні 1959 року була прийнята в експлуатацію ВМФ СРСР перша вітчизняна атомна підводний човен проекту 627.
Підводники протистоять флотів щосили намагалися втерти носа один одному. Перший час перевага була на боці потенційних супротивників СРСР.
Так, 3 серпня 1958 той же ” Наутілус ” під командуванням Вільяма Андерсона досяг під льодом Північного полюса, здійснивши тим самим мрію Жюля Верна. Правда, той у своєму романі змусив капітана Немо спливти на Південному полюсі, але ми тепер-то знаємо, що це неможливо – під материками підводного човна не плавають.
У 1955-1959 роках в США була побудована перша серія атомних торпедних підводних човнів типу ” Скейт ” (проект ЕВ – 253А). Спочатку їх передбачалося оснастити компактними реакторами на швидких нейтронах з гелієвим охолодженням. Однак ” батько” американського атомного флоту X. Ріковер найвище ставив надійність, і “Скейти ” отримали реактори водо – водяного типу.
Видну роль у вирішенні проблем керованості і ходкості атомоходів зіграла побудована в США в 1953 році швидкісна експериментальна субмарина ” Альбакор “, що мала ” китоподібних ” форму корпусу, близьку до оптимальної для підводного ходу. На ній, правда, стояла дизель – електрична силова установка, але й вона дала можливість випробувати нові гребні гвинти, органи управління на високих швидкостях і інші експериментальні розробки. До речі, саме цьому човні, розганяється під водою до 33 вузлів, тривалий час належав і рекорд швидкості.
Рішення, відпрацьовані на ” альбакора “, використовувалися потім при створенні серії швидкісних торпедних АПЛ ВМС США типу ” Скипджек ” (проект ЕВ – 269а), а потім і атомних підводних човнів – носіїв балістичних ракет ” Джордж Вашингтон ” (проект ЕВ – 278а).
” Джордж Вашингтон ” міг у разі гострої необхідності запустити всі ракети з твердопаливними двигунами протягом 15 хв. При цьому на відміну від рідинних ракет для цього не вимагалося попередньо заповнювати забортної водою кільцевої зазор шахт.
Особливе місце серед перших американських атомних субмарин займає протичовнова ” Таллібі ” (проект ЕВ – 270А), введена в дію в 1960 році. На підводному човні була реалізована схема повного електродвіженія, вперше для АПЛ були застосовані гідроакустичний комплекс зі сферичною носової антеною збільшених розмірів і нова схема розміщення торпедних апаратів: ближче до середини довжини корпусу підводного човна і під кутом до напрямку її руху.
Нове обладнання дозволяло ефективно використовувати і таку новинку, як ракетоторпед SUBROK, що стартує з-під води і доставляти ядерну глибинну бомбу або противолодочную торпеду на дальність до 55-60 км.
” Таллібі ” залишилася єдиною в своєму роді, але багато із застосованих і відпрацьованих на ній технічних засобів і рішень були використані на серійних АЛЛ типу ” Трешер ” (проект 188).
З’явилася в 60 – ті роки і АПЛ спеціального призначення. Для вирішення розвідувальних завдань переобладнали ” Хелібат “, тоді ж в США була побудована АПЛ радіолокаційного дозору “Тритон” (проект ЕВ – 260А). До речі, остання примітна ще й тим, що з усіх американських АПЛ була єдиною, що мала два реактори.
Перше покоління радянських багатоцільових АПЛ проектів 627, 627А, маючи добрі швидкісні якості, значно поступалися в скритності американським АПЛ того періоду, оскільки їх гвинти ” шуміли на весь океан “. І нашим конструкторам довелося чимало попрацювати над усуненням цього недоліку.
Друге покоління
Друге покоління радянських стратегічних сил прийнято відраховувати з введення в лад ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення (проект 667А).
У 70 – х роках США здійснили програму переозброєння АПЛ типу ” Лафайет ” новим ракетним комплексом “Посейдон” С – 3, головною особливістю якого була поява на балістичних ракетах підводного флоту разделяющихся головних частин.
Радянські фахівці відповіли на це створенням морського міжконтинентального балістичного ракетного комплексу Д – 9, який був поставлений на підводного човна проекту 667Б (” Мурена “) і 667БД (” Мурена – М “). З 1976 року в складі ВМФ СРСР з’явилися і перші підводні ракетоносці проекту 667БДР, теж мали на озброєнні морської ракети з боєголовками.
Крім того, у нас були створені ” човни – винищувачі ” проектів 705, 705К. На початку 80 – х років одна з цих човнів поставила своєрідний рекорд: протягом 22 годин вона переслідувала субмарину потенційного противника, і всі спроби командира тієї човни скинути переслідувача ” з хвоста ” успіху не мали. Переслідування було припинено лише за наказом з берега.
Але головним у протиборстві кораблебудівників двох наддержав стала ” битва за децибели “. Розгорнувши стаціонарні системи підводного спостереження, а також використовуючи ефективні гідроакустичні станції з гнучкими протяжними буксируваними антенами на субмаринах, американці виявляли наші підводні човни задовго до того, як ті виходили на вихідну позицію.
Так тривало до тих пір, поки у нас не були створені підводного човна третього покоління, з малошумними гвинтами. Одночасно обидві країни приступили до створення стратегічних систем нового покоління – ” Трайдент ” (США) і ” Тайфун” (СРСР), завершившемуся введенням до ладу в 1981 році головних ракетоносців типу ” Огайо ” і “Акула “, які претендують на звання найбільш великих підводних кораблів.
Третє покоління
Перша радянська ударна АПЛ третього покоління (проект 949) “Граніт ” увійшла до ладу в 1980 році. Як озброєння на таких підводних човнах використовувалися не тільки торпеди, а й стратегічні крилаті ракети. Причому наші конструктори примудрилися на деяких човнах використовувати для запуску таких ракет… торпедні апарати. Прикладом тому може послужити підводний човен проекту 667АТ “Груша “, на якій в 1985 році замість ракетного відсіку встановили торпедні апарати для запуску дозвукових крилатих ракет ” Гранат “.
Субмарини проекту 667АТ стали першими у світі спеціалізованими носіями стратегічних КР. Проект переобладнання був зроблений в ЦКБ “Рубін” під керівництвом головного конструктора Е. А. Горігледжана, а саме переобладнання здійснювалося на підприємстві ” Зірочка” в Северодвінську.
Головний підводний човен проекту 667АТ – “К – 423 ” – була здана флоту 27 грудня 1986. В даний час у складі ВМФ Росії є тільки одна АПЛ цього проекту – “К – 395 “.
У американців першими багатоцільовими атомохода 3-го покоління стали АПЛ типу ” Лос – Анджелес “, введення яких в лад був початий в 1976 році. Будівництво велося кількома серіями. Перші 12 АПЛ озброєні чотирма пусковими апаратами для торпед і ракетоторпед. Наступні 19 додатково були озброєні крилатими ракетами ” Томагавк ” і ” Гарпун “, що запускаються знову-таки з торпедних апаратів. Нарешті, наступні 8 човнів оснащені ще й 12 вертикальними пусковими установками для ” Томагавків “.
Нарешті, в 1988 році поліпшені АПЛ отримали назву ” Сан – Хуан “. Вони оснащені новою автоматизованою системою управління бойовими діями, адаптовані для дій в Арктиці, мають комбіноване протівогідролокаціонное і шумозаглушающее покриття.
Їх швидкість зросла до 13 вузлів, а бойова ефективність зросла вдвічі порівняно з базовим проектом.
У відповідь радянські фахівці створили в 1977 році модифікацію проекту 667 – підводний човен серії 671РТМ. До 1992 року було побудовано 26 АПЛ цього типу.
Тоді ж з’явилися і вітчизняні багатоцільові атомні підводні човни – головні кораблі проекту 945 ” Баракуда” і 971 “Барс “. Вони мали корпусу з титанового сплаву. Високі якості ” Барсою ” дозволили їм ефективно нести бойову службу протягом багатьох років.
Четверте покоління
Дослідження вигляду ракетної підводного човна четвертого покоління велися в нашій країні з 1978 року. Безпосередня розробка ракетоносця 955 – го проекту (шифр “Борей”) почалася в ЦКБ “Рубін” під керівництвом головного конструктора В. М. Здорнова наприкінці 80 – х років.
Було вирішено відмовитися від гігантських розмірів і екзотичної компоновки “Акули”, повернувшись до ” класичною” схемою підводного човна з одним міцним корпусом. Відповідно до початкових планів, підводний човен передбачалося озброїти вдосконаленим варіантом ракетного комплексу Д – 11. Однак серія невдалих випробувальних пусків модернізованої твердопаливною ракети змусила переглянути склад ракетного озброєння ” Юрія Долгорукого “.
У 1998 році в Московському інституті теплотехніки, раніше спеціалізувалося на створенні стратегічних твердопаливних ракет наземного базування (“Піонер”, “Тополя”, “Кур’єр”, “Тополя – М”), а також протичовнових ракетних систем (” Капустянка “), почалася розробка нової ракетної системи. Її назвали ” Булава – 30 “, а головним її елементом стала міжконтинентальна твердопаливна балістична ракета нового покоління, оснащена боєголовкою з відокремлюваними частинами.
Зразкові характеристики підводного човна проекту 955 такі: довжина – 170 м; середня осадка – 9 м; водотоннажність повне – 24 000 т; гранична глибина занурення – 450 м; швидкість підводного ходу – 29узлов; надводна швидкість – 15 вузлів; екіпаж – 107 осіб; автономність – 100 діб.
Ракетному підводному крейсеру “Юрій Долгорукий “, уготовано стати флагманом російського підводного флоту. У вітчизняній пресі повідомлялося, що субмарина проекту 955 ” стане самою малошумною атомним підводним човном у світі”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)