Чим відрізняється нарис від оповідання?
Літературні жанри, незважаючи на велику кількість характеризують рис, не мають строго і чітко зазначених меж. Творчий процес навіть ці пунктирні лінії то ігнорує, а то і самовпевнено стирає. Інший раз визначити, чим відрізняється нарис від розповіді або есе, практично неможливо: Тургенєв свої “Записки мисливця” написав більше століття тому, а літературознавці досі сперечаються про жанр.
Розповідь – жанр малої оповідної прози, що характеризується невеликим об’ємом, обмеженою кількістю персонажів і єдиною сюжетною лінією. Має, як правило, сувору композицію.
Літературний нарис вважається підвидом розповіді і часто протиставляється новелі. Характеризується відсутністю гострого конфлікту і масштабної описовістю, а також широким спектром використовуваних образотворчих художніх засобів.
З розвитком періодичної преси з’явився нарис, званий газетним. Коли журнали стали трибуною для обговорення соціально-політичних питань, саме в цій точці змішалися художні і публіцистичні жанри. Відмінність нарису від розповіді в такому контексті проявляється особливо яскраво.
Нарис завжди характеризується наявністю чіткого, вираженого авторського ставлення до порушеної проблеми або героям. В оповіданні ж автор підкреслено нейтральний, а його особиста думка відбито в деталях за допомогою вибраних художніх засобів.
Розповідь як жанр залишає за автором право на художній вимисел, навіть якщо в основу сюжету лягає реальна історія. Літературний нарис більш документальний, його персонажі взаємодіють з письменником в життя. Нарис публіцистичний увазі мінімум відступів від фактичного матеріалу. Новеліст може переказувати події зі слів третьої особи, нарисовець ж говорить тільки про те (або про тих), чому був свідком особисто.
Композиція і художнього, і публіцистичного нарисів може бути вільною у тій мірі, в якій дозволяє це ідея автора. Розповідь же має чітку структуру відповідно до одним з типів. Так, О. Генрі в новелах надавав перевагу шарнірну (за класифікацією Веллера), коли визначальне кульмінацію подія з тексту вилучається і розкривається лише в фіналі. Будь-нарис носить більше оповідно-описовий характер, тоді як в оповіданні обов’язково наявність динамічного сюжету. Художній нарис може такого взагалі не мати: подібним чином, наприклад, шикуються побутописання і нравопісанія.
Розповідь може охоплювати значний часовий період, довільно переривати його, включати опису минулих подій. Для нарису характерно зосередження уваги на невеликому часовому відрізку. Місце дії в оповіданні може бути умовним або постійно змінюватися, слідуючи сюжету, нарис же локально обмежений.
Деякі дослідники в процесі визначення, в чому різниця між нарисом і розповіддю, помилково наділяють образи першого конкретикою, другого – типизацией. Ця думка грунтується на відносинах жанру з документальною базою. Насправді типові саме образи художнього нарису – в іншому випадку розповідь було б зовсім не цікавих читачеві.
В оповіданні авторська ставка робиться на виражений конфлікт і психологізм, а перевантажувати сюжет деталями, довідками, роздумами і відступами неприпустимо. Нарис дозволяє письменникові в цьому відношенні розгулятися; публіцистичний (в залежності від заявленої теми) містить елементи масштабного дослідження, вміщує універсальну довідкову та статистичну інформацію, відповідає на питання.
Градація літературних жанрів досить умовна, і тому розбиратися у відмінностях нарису і розповіді набагато приємніше, їх читаючи. Візьміть “Вечір був…” Галини Щербакової і “Долг” Інни Руденко, “одноповерхову Америку” Ільфа і Петрова і “Голос великого міста” О. Генрі – і ніяких потемок теорії.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)