Чим опера відрізняється від оперети
Опера і оперета як жанри музичного театрального мистецтва мають спільні історичні корені. Принцип побудови сценічної дії, заснований на вокальному виконанні і музичному супроводі, використовувався ще в XVI столітті. Прообразом сучасної опери можна вважати італійські пасторалі і містерії: саме вони визначили основні закономірності оперної драматургії, активний розвиток якої до початку XVIII століття привело до виникнення великих серйозних музично-драматичних творів та комічної опери.
Комічна опера, або опера-буф, у другій половині XIX придбала характерні риси самостійного жанру, відомого як оперета. Йому властиві легке зміст, поєднання пісенного виконання, інструментальної музики і танцю, а також використання значних за обсягом фрагментів звичайній мові в діалогах, монологах і репліках.
Дія оперети відрізняється стрімкістю і розвивається навколо комічної або авантюрної ситуації. Йому підпорядковані характери героїв, зіткнення яких посилює комедійний ефект відбувається на сцені.
Оперета сприймається глядачами як розвага, тому в ній не виконуються складні музичні та вокальні партії: арії, дуети, хоровий супровід найчастіше має куплетно-пісенну жанрову забарвлення, а кожна дія обов’язково закінчується танцем. Хореографію танцювальних номерів в опереті розробляють і для акторів, і для кордебалету – групи танцюристів, що забезпечують другий план сцени.
Класикою жанру оперети стали твори Й. Штрауса, І. Кальмана, Ф. Легара, Ж. Оффенбаха, які принесли всесвітню славу кращим театрам Європи: Фолі-Нуво і Буф-Парізьєн. “Летюча миша”, “Баядера”, “Весела вдова”, “Циганський барон”, “Прекрасна Олена” не сходять і з вітчизняної сцени, радуючи глядачів видовищністю сцен і чудовою музикою.
Опера сформувалася наприкінці XVIII століття як синкретичний жанр, об’єднуючий музичне мистецтво, вокал, драматургію, хореографію та акторську майстерність виконавців. Основою сценічної дії в опері є трагедія чи великомасштабна драма історичного, психологічного, соціокультурного плану, тому характери героїв у ній окреслено об’ємно і виразно.
Вони розкриваються в сольних вокальних номерах: аріях, квантінах, баладах і сценічних діалогах: дуетах, тріо, квартетах. В опері важливу роль відіграє музичний супровід, який завдяки симфонічним засобів виразності підкреслює напруженість конфлікту і дозволяє розвинути ідею твору.
Цій же меті служить речитатив – ритмічно організована, музично інтонувати мова в монологах або діалогах героїв.
У порівнянні з оперетою, опера має більш складну композицію. Як правило, вона складається з трьох актів з прологом і епілогом і включає симфонічні форми сценічної драматургії: увертюри, антракти, балетну музику, пантоміму.
Оперні вокальні партії також відрізняються складністю; їх створюють для голосів певного тембру і висоти: наприклад, для колоратурного сопрано, ліричного баритона або лірико-драматичного тенора.
В опері можуть бути використані елементи з балетною хореографією.
Цінителі оперного мистецтва погодяться з думкою, що “Борис Годунов” М. Мусоргського, “Пікова дама” П. Чайковського, “Іван Сусанін” М. Глінки, оперні твори Римського-Корсакова, А. Даргомижського, О. Бородіна стали нашим національним надбанням.
Різниця між оперою і оперетою полягає в наступному:
Оперета є музичним комедійним твором. Опера – це музично-драматичний твір, в якому дія розвивається як трагедія чи драма.
В опереті вокальне виконання поєднується із звичайною промовою. В опері складніший вокал може бути доповнений музичної декламацією – речитативом.
У порівнянні з оперетою, опера має більш складну композицію, що включає симфонічні форми сценічної драматургії.
Обов’язковий елемент оперети – танець, яким закінчується кожна дія. В опері можуть бути використані тільки елементи балетної хореографії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)