ЧАРІВНА КРАМНИЦЯ – У ФАНТАСТИЧНИХ БАРВАХ – СВІТОВА НОВЕЛА
(Уривки)
Ще раніше мені доводилося здаля бачити цю крамницю.
Разів зо два я проходив повз її вітрину, де було напрочуд багато різних привабливих товарів; чарівні кульки, дивовижні ковпаки, ляльки для фокусів, кошики з начинням для фокусників, колоди карт і багато інших дрібниць. Чомусь ніколи мені не спадало на думку зайти в цю крамницю. Але одного разу Джип, узявши мене за палець і не кажучи ні слова, повів мене до вітрини; при цьому тримався він так, що не зайти з ним туди було ніяк. (…)
– Коли б я був багатий, – сказав Джип, показуючи пальцем туди, де лежало “Зникаюче яйце”, – я придбав би собі ось цю річ. І цю. – Він показав на “Маля, яке плаче зовсім як живе”. – І цю.
То була таємнича річ, котра звалася “Купи і дивуй друзів!” – саме так зазначалося на акуратному ярличку.
– А під цим ковпаком, – сказав Джип, – зникає все, що туди покладеш. Я читав про це в одній книжці. А ось, тату, “Невловимий гріш”, тільки його так поклали, щоб не було видно, як це робиться.
Джип успадкував чарівні риси своєї матусі: він не кликав мене до крамниці і не набридав, він тільки тягнув мене за палець до дверей. Зовсім позасвідомо, і було зрозуміло, чого йому хочеться. (…)
Ми потрапили в крихітну, темнувату крамничку. Дзвіночок на дверях, коли ми їх зачинили, жалібно дзенькнув. У помешканні нікого не було, і ми могли роздивитися навколо. Ось тигр із пап’є-маше на склі, котре покриває прилавок, спокійний, розсудливий тигр, помірковано хитає головою; ось різноманітні кришталеві кульки; ось мармурова рука із чарівними картами; ось цілий набір чарівних акваріумів, від великих до найменших. Навколо було кілька чарівних дзеркал. Одне витягувало і звужувало вас, друге віднімало у вас ноги і розплющувало вашу голову, а третє взагалі робило з вас якусь круглу, товсту бочку. І поки ми сміялися перед цими дзеркалами, звідкись з’явився чоловік, вочевидь господар.
Він стояв за прилавком, дивний, блідий, з темним волоссям. Одне вухо було в нього довше за друге, а підборіддя – ну чистісінько як ніс черевика.
– Чим можу прислужитися? – запитав він і розчепірив свої довгі чарівні пальці на склі прилавка. (…) Потім він звернувся до Джипа з ласкавого усмішкою:
– А ти, знаєш, непоганий хлопчик…
Я здивувався, не розуміючи, як він міг здогадатися. В інтересах дисципліни ми тримали це в секреті навіть удома. Джип вислухав похвалу мовчки і продовжував дивитися на продавця.
– Тому що тільки хороші хлопчики можуть зайти в ці двері.
І нараз, як на підтвердження, почувся грюкіт у двері й писклявий дитячий голос:
– І-і! Я хочу зайти туди, тату! Тату! Я хочу зайти! І-і-і!
І благання вимученого татуся:
– Але ж зачинено, Едуарде, не можна!
– Зовсім не зачинено! – сказав я.
– Ні, сер, у нас завжди зачинено для таких дітей, – сказав продавець. І при цих словах ми побачили хлопчика: крихітне личко, хворобливо-бліде від великої кількості з’їдених ласощів, скривлене від вічних скиглень, обличчя безсердечного маленького егоїста, що дряпав зачароване скло. (…)
– Ти говорив там, на вулиці, – сказав продавець, звертаючись до Джипа, – що хотів би мати нашу коробку “Купи і дивуй друзів!”.
– Так, – зізнався Джип після героїчної внутрішньої боротьби.
– Вона у тебе в кишені.
І, перехилившись через прилавок (тіло в нього виявилося дуже довгим), незвичайний суб’єкт витяг у Джипа з кишені коробку.
– Папір! – сказав він і дістав великий аркуш з порожнього капелюха. – Мотузок! – І в роті в нього опинився клубок, від якого він відмотав безконечно довгий мотузок, перев’язав ним коробку, а клубок, як мені здалося, проковтнув. Потім об ніс однієї ляльки запалив свічку, сунув у вогонь палець, котрий нараз перетворився на паличку червоного сургучу, і запечатав пакунок.
Ілюстрація К. Чолушкіна
– Вам ще сподобалося “Зникаюче яйце”, – сказав вів, витягуючи яйце з внутрішньої кишені мого пальта, і загорнув його в папір разом з “Малям, яке плаче зовсім як живе”. Я передавав кожен готовий пакунок Джипу, а він міцно пригортав його до грудей.
Джип говорив мало, але погляд його був красномовнішим за слова, красномовними були і його руки, які тримали подарунки. Його душею заволоділо хвилювання. Дійсно, це була справжня магія. (…)
– Ай, ай, ай! – сказав продавець, спритно відбираючи в мене капелюх. (…) І він почав трясти мого капелюха і витряс звідти два чи три яйця, мармурову кульку, годинник, з півдесятка скляних кульок, зім’ятий папір, потім ще папір, ще і ще, весь час говорячи про те, що багато хто зовсім даремно чистить свої капелюхи тільки зверху і забуває почистити їх ізсередини, – усе це, звичайно, дуже виховано, але не без особистих натяків.
– Назбирується ціла купа сміття, сер… Звичайно, не у вас одного… Майже чи не в кожного покупця… Чого тільки люди не носять із собою!
Купа зім’ятого паперу росла й росла на прилавку все вище й вище і зовсім затулила його від нас. Тільки голос його звучав, як і раніше:
– Ніхто з вас не знає, що ховається іноді за пристойною зовнішністю людини, сер. Усі ми тільки одна видимість…
Його голос завмер, точнісінько, як у ваших сусідів завмер би грамофон, якби ви вцілили в нього влучно кинутим каменем, – таке ж раптове мовчання. Шелест паперу припинився, стало тихо. (…)
За прилавком нікого не було. Долі валявся мій капелюх, а поряд з ним у глибокій задумі, скоцюрбившись, сидів білий кролик – звичайнісінький, дурнуватенький на вигляд кролик. (…)
Кролик шмигнув у двері, яких раніше я чомусь не помічав, і в ту ж хвилину звідти знову показався чоловік, у котрого одне вухо було довше за друге. Він, як і раніше, усміхався, але, коли наші погляди зустрілися, я помітив, що він дивиться чи то з викликом, чи то з насмішкою. (…)
Я відчув, як він відривав щось від мого рукава, обернувся і побачив, що він тримає за хвіст крихітного червоного чортика, а той звивається, дригається і хоче вкусити його за руки. Продавець спокійно закинув його під прилавок. Звичайно ж, чортик був гумовий, але в якусь мить… І тримав він його в руках так, як тримають якусь кусючу гадину. Я подивився на Джипа, але його погляд був спрямований на чарівну дерев’яну конячку. Мені відлягло від серця.
– Слухайте, – сказав я продавцеві, стишуючи голос і вказуючи очима то на Джипа, то на червоного чортика. – Я маю надію, у вас не дуже багато таких… виробів, чи не так?
– Зовсім не тримаємо! Мабуть, ви занесли його з вулиці, – сказав продавець, також стишуючи голос і сліпучо усміхаючись при цьому. – Чого тільки люди не тягають із собою, самі того не помічаючи! – Потім він звернувся до Джипа: – Подобається тобі тут?
Джипу подобалося багато чого. (…)
Тепер продавець повністю заволодів Джипом. Він відірвав його від мого пальця, заглибився в опис своїх проклятих товарів, і зупинити його було вже неможливо, я з хвилюванням і ревнощами побачив, що Джип ухопився за його палець, точнісінько, як хапався за мій. (…)
Продавець показав Джипу чарівні потяги, котрі починали рухатися без пари і пружини, тільки-но ви відкривали семафор, а також дорогоцінні коробки з олов’яними солдатиками, які оживали, як тільки ви піднімали кришку і промовляли… Як передати цей звук, я не знаю, але Джип – у нього тонкий слух його матері – зразу ж його повторив.
– Браво! – сказав продавець.
Безцеремонно покидавши олов’яних солдатиків у коробку, він передав її Джипові. (…)
Помітивши моє здивування, продавець розсміявся.
– У нас справжні чари, – сказав він. – Підробок не тримаємо.
– Як на мене, то вони аж занадто справжні, – відгукнувся я. (…)
Я обернувся і побачив, що увага хлопчика звернута на продавця. Вони про щось перешіптувалися, дивлячись на мене. Джип став на стільчик, а продавець тримав у руках щось на зразок великого барабана.
– Тату, зіграємо в піжмурки? – крикнув Джип. – Ти жмуришся!
І не встиг я втрутитися, як продавець накрив його великим барабаном.
– Підніміть барабан! – закричав я. – Зараз же! Ви злякаєте дитину! Підніміть!
Чоловік з різними вухами послухався і простягнув мені цей великий циліндр, щоб я краще впевнився, що він порожній. Але на стільчику теж нікого не було! Мій хлопчик зник!.. (…)
Я підійшов до продавця й ударом ноги перекинув стілець.
– Облиште свої жарти, – сказав я. – Де мій хлопчик?
– Ви ж самі бачите, – сказав він, показуючи мені порожній барабан. – У нас ніякого обману…
Я простягнув руку, щоб схопити його, але він спритно вивернувся. Я знову кинувся до нього, але йому вдалося і на цей раз відхилитися. Він відчинив якісь двері.
– Стій! – крикнув я.
Він побіг, сміючись, я кинувся за ним і нараз вилетів… у пітьму.
– Фу ти! Я вас і не помітив, сер!
Я був на Ріджент-стріт і наштовхнувся на якогось солідного робітника. А недалеко від мене, трохи приголомшений, стояв Джип. Я вибачився, і Джип з ясною усмішкою підбіг до мене, начебто тільки-но на секунду загубив мене з виду. У руках у нього було чотири пакунки. Він одразу ж ухопив мене за палець. (…)
Спочатку я не знав, що подумати. Я обернувся, щоб побачити двері чарівної крамниці, але їх ніде не було. Ні крамниці, ні дверей – нічого! Звичайнісінький простінок між магазином і вікном з курчатами. (…)
Тут я вперше задумався, як Джип сприйняв цю пригоду. Він був цілим і неушкодженим. Це головне. Він не був наляканим, не був засмученим. Він просто був страшенно задоволений тим, як провів день, і до того ж у нього в руках – чотири пакунки. (…)
Ілюстрація К. Чолушкіна
У трьох пакунках були коробки зі звичайними, але такими чудовими олов’яними солдатиками, що Джип зовсім забув про тих “справжніх чарівних солдатів”, яких бачив у крамниці. У четвертому пакунку було кошеня, маленьке, біле, жваве кошеня, дуже веселе, із чудовим апетитом.
Це було шість місяців тому.
І тепер я починаю думати, що ніякого лиха не трапилося. У кошеняті виявилося не більше чарів, ніж у всіх інших кошенятах. Солдати виявилися такими стійкими, що ними був би задоволений кожний полковник. Що ж до Джипа…
Батьки, мабуть, погодяться, що з ним я мав бути особливо обережним. Але нещодавно я таки зважився на серйозний крок. Я запитав:
– А що, Джипе, якби раптом твої солдати ожили і пішли б крокувати?
– Мої солдати живі, – сказав Джип. – Мені потрібно тільки промовити одне словечко, коли я відкриваю коробку.
– І вони марширують?
– Аякже! Інакше за що їх і любити!
Я не виказав свого здивування і спробував кілька разів, тільки-но він візьметься за своїх солдатів, раптово зайти в кімнату. Але ніякої чарівної поведінки за ними не помітив. (…)
Переклад С. Іваненка
Запитання і завдання до прочитаного
1. Перекажіть новелу “Чарівна крамниця”. У чому полягає своєрідність її сюжету?
2. Чому оповідачем у творі виступає батько? Схарактеризуйте стосунки між батьком і сином. Яку роль відіграє деталь “палець батька, за який тримається Джип” у характеристиці зв’язку дорослого й дитини.
3. Творча лабораторія. Випишіть з тексту дива, які побачили батько й син. Спираючись на зроблені нотатки, опишіть, якою ви уявляєте чарівну крамницю.
4. Як у новелі поєднано реальне і фантастичне? Яку роль відіграють елементи фантастики у творі?
5. Як сприймають побачене в чарівній крамниці батько і син? Чим різниться їхнє світосприйняття?
6. Чому не кожен може потрапити до чарівної крамниці? Порівняйте Джипа і хлопчика, перед яким зачинилися магічні двері.
7. Поясніть слова продавця чарівної крамниці: “Чого тільки люди не носять із собою!”. Що, на вашу думку, носять із собою (у прямому та переносному значенні) діти і дорослі?
8. Подискутуймо! Навіщо продавець налякав батька фокусом з барабаном? Чи потрібно було це робити? Обгрунтуйте свою позицію.
9. Чому батько ніколи не бачив, як оживають солдатики, подаровані Джипу в чарівній крамниці? Розкрийте зміст епізоду, у якому дорослий побачив живе кошеня.
10. Філологічний майстер-клас. Доведіть, що прочитаний твір є новелою. Визначте основні ознаки фантастичної літератури в новелі “Чарівна крамниця”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)