Церква святих Джованні і Паоло
Церква святих Джованні і Паоло (венеціанці називають її Дзаніполо) присвячена не святим апостолам Івану і Павлу, як можна б подумати, а однойменною мученикам IV століття. Ділянка землі, на якому розташована церква, 1230 року купила Венеціанська республіка і подарувала його монахам – домініканцям. Через чотири роки вони почали влаштовувати свій монастир і зводити церкву, що відрізняється простими, але монументальними формами. Як припускають дослідники, вона створювалася за проектом Нікколо Пізано. Завершилося будівництво тільки через два століття, але навіть і до середини XIX століття будівлю церкви ще не скрізь було вкрите мармуром. Храм являє собою величезну споруду (290х108х125 м), яке є характерним прикладом венеціанської готики – спокійною, привітною і позбавленої будь-якої містики.
Над входом до церкви зяє величезна кругле вікно, по боках від нього по одному розташувалися ще два вікна (меншого діаметра). Цю могутню стіну вінчають витончений карниз і примхливі ажурні башточки з загостреним завершенням.
Своїм головним фасадом церква Дзаніполо виходить на площу Джованні-е – Паоло, на якій нічого не змінилося з XVIII століття. Здається, що на розі набережної та кампо завжди існувала маленька крамничка, господар якої горговал старими речами, творами мистецтва і підробками картин старих майстрів. Напевно і кабачок був поруч, але тепер він перетворився на затишний сучасний бар, зберігши колишню назву – “Al cavallo” (“У коня”).
Фасад церкви збував в основному в XIV столітті, але через сторіччя, коли переможниця – Венеціанська республіка прагнула особливо прикрасити місто, почалися роботи з більш пишному оформленню будівлі. Так, в середині XV століття був влаштований чудовий портал з елементами готики і Ренесансу.
Під склепінням церкви – обширне, захоплююче дух простір, в самому верху занурене в темряву. Хрестові склепіння і стрілчасті арки, що спочивають на десяти круглих стовпах, товсті стіни – все говорить про непорушність і вічності. Тут перед відвідувачами як би проходять століття венеціанської історії, тому що Сан – Дзаніполо є ще й пантеоном Венеціанської республіки, який зберігає прах благородних її громадян. У цій церкві упокоїлися багато дожі, хоча слід зазначити, що у Венеції немає жодної церкви, де б не було могил дожа або іншого історичного обличчя.
Скульптурне оздоблення гробниць з часом змінювалося. Спочатку монументи і надгробки робили дуже простими і навіть грубими. Нерідко це були звичайнісінькі ящики, майже без прикрас, лише іноді на кришці поміщали статую померлого або святих.
Коли до Венеції проникли готичні форми, на надгробних пам’ятниках стали з’являтися гілки, башточки та інші прикраси. В епоху Ренесансу готика перемежовувалася з наслідуваннями античності, і на надгробках з’явилися ніші і колони, окремі статуї змінилися безліччю декоративних статуеток. Так, аркада гробниці Мікеле Морозіні (з колонами, башточками і численними фігурками) увінчана ще й квітами.
Від епохи до епохи образ дожа все більш героїзувати, і це видно по надгробку над могилою Марко Корнера, яке прикрашають фігури чеснот під стрілчастими арками, декорованими трилисниками і башточками. Більш величної і монументального є гробниця Томмазо мочені, що представляє собою альков з пологом над тілом покійного дожа, який спочиває в парадному вбранні. Це вже пам’ятник перехідного стилю, в якому поєднуються елементи готики і Ренесансу, і поставлений він людині, яка на смертному одрі заклинав венеціанців не гнатися за землями на суші на шкоду пануванню на морі.
Цілком у гармонійних формах Відродження влаштовано надгробок над могилою Ніколо Марчелло (робота П. Ломбардіні); строгим і витриманим виглядає надгробок Альвизе мочені I, виконане в другій половині вже XVI століття. На надгробку видатного адмірала П’єтро мочені, наприкінці життя обраного дожем, всі скульптурні персонажі (дож і лицарі, що втілюють три людських віку) урочисто і мужньо стоять в очікуванні Страшного суду. Цей шедевр виконаний скульптором П. Ломбардо.
У Сан – Дзаніпало встановлено пам’ятник Маркантоніо Брагадін – коменданту гарнізону в Фамагусте, який в 1571 році майже рік пручався обложили фортецю туркам, хоча у нього залишалося тільки 700 чоловік. Вимушений просити миру, він увійшов в турецький табір з білим прапором, але його схопили і стратили страшною смертю – спочатку йому відрізали ніс і вуха, потім з живого повільно здирали шкіру, яку набили соломою і возили по вулицях, а потім прив’язали до носа, що вирушав в Стамбул корабля. Сім’я Бра – I. Шині вмовила одного веронца викрасти для них шкіру героя, і тепер та покоїться в саркофазі. Згодом цей веронець був схоплений, але сім’я Брагадін зуміла викупити і його.
Кращою не тільки в цій церкві, а й у всій Венеції вважається гробниця дожа Вандеромін (помер в 1478 р.), яка являє собою грандіозну і витончену піраміду, прикрашену статуями Адама і Єви та іншими фігурами. Почавши свою кар’єру з улаштування цієї гробниці, Алессандро Леопарди відразу ж досяг краси ліній, благородства всього стилю і витонченості форм – як би живих фігур, які охороняють тлінні останки знаменитого дожа.
Крім гробниць дожів у цій церкві є пам’ятники і різним державним і військовим діячам: Ніколо Орсіні, генералу Д. Брізігелла та ін Так, у другій апсиді праворуч відвідувачі можуть бачити реконструкцію пам’ятника адміралу Вітторе Пізані, що врятував Венецію під час облоги 1380, коли генуезці блокували лагуну в Кьодже і місто мало не впав. До початку цієї кампанії Вітторе Пізані був капітаном невисокого рангу, до того ж перебував у в’язниці. Але він користувався такою популярністю, що йому повернули свободу і призначили командувачем флотом. Він вибив генуезців з Кьоджі, але сам був смертельно поранений.
Венеціанці вшанували і пам’ять героїв Рісорджіменто – братів А. та І. Бандьєра і Б. Моро, розстріляних австрійцями в 1844 році.
У цій же церкви над могилою полководця Вітторіо Капелло поставлена прекрасна мармурова група, виконана Дж. кампанії. Генерал Капелло зображений стоїть перед св. Оленою, яка вручає йому знаки Командорський гідності. На частку Капелло випало командувати венеціанським флотом в 1460 – і роки, коли Республіка св. Марка почала втрачати свої позиції на море. Це було початком кінця Венеціанської республіки і завершенням життя адмірала, який помер від важкої депресії.
Церква Сан – Дзаніполо є не тільки пантеоном, але і музеєм, в якому зібрані прекрасні твори мистецтва. Серед знаходяться тут шедеврів живопису перше місце займає копія одного з кращих полотен великого Тиціана – картини “Смерть св. Петра – мученика”. Змістом її стала подія 1227, коли повертався з Мілана Петро – домініканець разом зі своїм супутником був зрадницьки зарізаний в лісі. На Петра і його супутника, що розташувалися під великим деревом, пізно увечері напав розбійник.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)