Церковний розкол

У XVII ст. важливі зміни відбулися в положенні церкви. Патріарх Нікон почав спробу підпорядкувати світську владу духовної. Будучи близьким другом Олексія Михайловича, він активно втручався в державні справи. Никон вважав себе одним з всесвітніх патріархів, яким повинен підкорятися государ.
Ідею вселенської церкви Никон використовував для проведення у 1653 р церковної реформи. Її метою було “повернення” російського православ’я до канонів візантійської церкви шляхом встановлення єдиного порядку в богослов’ї та обрядах. Для патріарха проведення церковної реформи означало ще й гарантію тісного союзу церкви і держави. Схваливши реформи, церковний собор 1666, що проходив за участю православних патріархів, засудив претензії Никона на владу і відсторонив його від патріаршества. Це був крок, який підготував підпорядкування церкви державі.
Нововведення Никона і рішення собору викликали опір ряду священиків і мирян, які вважали істинним лише старе московське богослужіння. Грецькі ж обряди були, на їхню думку, зіпсованими, інакше Бог не віддав би Константинополь під владу мусульман. Старообрядці, духовним главою яких був протопоп Аввакум, вважали, що саме на Москву Бог поклав особливу місію – спасіння всіх православних. А якщо грецькі, українські чи сербські богослови візьмуться виправляти на свій лад московські богослужбові книги, Російська держава опиниться під владою іновірців. Такі уявлення були засуджені офіційними церковними властями, і старообрядців стали вважати розкольниками. Преследовавшиеся старообрядці бігли на околиці країни. Рятуючись від настання “Антихриста” (спочатку таким вважали Никона, потім – царя Петра), вони влаштовували масові самоспалення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Церковний розкол