Буковинська царівна (Петро Хропко про Ольгу Кобилянську)

Захоплені глибиною змісту, художньою красою прози О. Кобилянської, і перші читачі її книжок, і дослідники, що впродовж сторіччя вивчають її творчість, давали і дають їй найвищі оцінки. Письменницю називали пишною трояндою в саду української літератури, гірською орлицею, правдивим талантом, карпатською красою, борцем за розкріпачення жінки. Кожне з цих поетичних визначень характеризує певну грань її прози. Кобилянська справді, після Ю. Федьковича, вдруге відкрила світові Буковину, залишившись у свідомості поколінь ясною, осяйною царівною цього пишного краю української землі.

Нахил до літературної праці виявився у Кобилянської дуже рано. Вразлива душа дівчини прагнула виявити себе у щоденнику, передати роздуми про життя в оповіданнях, які спочатку писалися німецькою мовою. А далі почали з’являтися й українські твори, де на повний голос залунала тема жіночої емансипації. Повісті привернули увагу не тільки новизною теми, а й психологізмом у її розкритті, “правдивими вибухами чуття” (О. Маковей).

З 90-х рр. і до кінця життя Кобилянська як митець інтенсивно досліджувала проблеми інтелігенції і народу, становлення і розвитку духовної особистості. Вона прагнула осягнути сутність буття людини – вільної, одухотвореної, щасливої можливістю творчо працювати.

Натомість славнозвісна повість “Земля”, присвячена художньому дослідженню селянської душі, за висловом І. Франка, “зберігатиме довготривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього важкого лихоліття”. Сам процес мислення українського хлібороба подано в творі у триєдиному вимірі – соціальному, національному та психологічному.

Кобилянська називала свої твори краплями власної крові. Вони поставали з особистих почуттів і переживань. Її творчість, наснажена любов’ю і добром, продовжує й сьогодні не тільки хвилювати, а й навчати, виховувати кожного з нас.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Буковинська царівна (Петро Хропко про Ольгу Кобилянську)