Божественний вітер – ЮРІЙ КАМАЄВ
Божественний вітер
Історична проза
Двигун літака гудів рівно і впевнено. Пілот постукав пальцем по склу альтиметра. Стрілка намертво прилипла до нуля. Звісно, чого ж хотіти від старенького учбового літачка, якого мабуть гвалтувало не одне покоління невмілих кадетів військового училища? Він криво усміхнувся – доля вміє пожартувати. Саме ця машина запалила колись у серці підлітка непереможну тягу до неба. У небі над заміським пустирем на такому літаку знаний у ті часи військовий летун-ас виконував фігури вищого пілотажу. Допитливому хлопчаку навіть пощастило погладити полірований фюзеляж, як йому тоді здавалось, досконалої небесної машини. І цей хлопчак мріяв, що колись, коли виросте – обов’язково сяде за штурвал цього літака. Та поганий зір закрив йому шлях до неба. Тепер же цей розбовтаний старосвіцький біплан виглядав єхидним і саркастичним кпином долі.
Перед вильотом він оглянув машину. Зауважив під фюзеляжем чорну масну пляму – з двигуна текло мастило. Літній авіаційний технік лише знизав плечима – цьому не зарадиш – машина стара. Та цей політ ще витримає.
Пілот зняв окуляри і вдихнув на повні груди вологе свіже морське повітря. Вони летіли на зустріч сліпучому сонцю, над золотавою доріжкою на дрібних брижах хвиль. Внизу ширяли сніжно-білі альбатроси, зрідка стрімко кидаючись вниз у шумовиння океану. Він глянув догори. Десь там, набагато вище, має йти ланка винищувачів – новітніх швидкісних “Сапсанів”. Так обіцяв той хвацький майор з мужнім вольовим обличчям, що наче зійшов з агітплакату. А може і немає ніяких винищувачів… Адже вони і так у безпеці – дивовижній, парадоксальній безпеці щільної пташиної зграї. Таких як він – кілька сотень.
Одного дня він усвідомив, що повертатися йому нікуди. Місто перетворилося на згарище, чаділо димом і паленою людською плоттю. Дружина згинула під час одного з бомбардувань, від їхнього будиночка лишилося лише урвище. Із безпеки і суєти підземного військового заводу він повертався до постійного виття сирен протиповітряної оборони, до мізерних голодних пайок і набридливої військової пропаганди, до горя та страждань.
Мабуть, він був найстаршим із добровольців, чи не єдиним – не вчаділим від воєнної пропаганди, не жадаючим помсти. Він хотів лише одного – закінчити цю війну.
Смарагдовий океан пропливав під крилом, десь далеко позаду літак марно намагалася наздогнати його тінь, що линула по воді. Безхмарне чисте небо, де ніде сховатися від лихої долі… Ворожі винищувачі з’явилися несподівано. Він лише встиг побачити хижі тіні, що промайнула повз нього. Машина поруч звалилася у безнадійний штопор, волочачи за собою шлейф масного чорного диму. Бездонна океанська каламуть за мить поглинула екзальтованого хлопчика, що так прагнув героїчно загинути, разом з уламками літака.
Десь позаду зчепилися з ворогом у божевільній каруселі повітряного бою винищувачі супроводу.
Басовито гуділи двигуни літаків поруч. Він бачив інших пілотів – схожих, наче брати-близнюки, з обличчями, захованими під банькатими димчастими окулярами, поєднаних одною метою. Пілот тривожно глянув на панель приладів. У системі падає тиск – літак скоро стане некерованим. На обрії він нарешті побачив сірі, чужі цим водам, обриси кораблів ворожої ескадри. У шоломі тривожно задзижчав голос – “приготуватися до атаки”. У небі м’якими ватними кульками розквітли розриви зенітних снарядів, небо розкреслили лінії кулеметних трасерів. Ворожі кораблі здіймали в небо тони металу, прагнучи будь що спинити божевільні літаки, послані божевільними керманичами приреченої країни. Крилаті машини падали, розвалювалися у повітрі на уламки, вибухали, пронизані кулями і осколками снарядів у байдужі і холодні води океану.
Літак вже погано слухався штурвала і він скерував його на найближчий есмінець. У божевільному піке, зціпивши зуби від перевантаження, він вів машину крізь перехрестя кулеметних черг на сіру броню ворожого корабля. Кулі розтрощили захисне скло і панель з приладами, скривавивши гострими скалками обличчя. В останні секунди він бачив оскалене, перекошене ненавистю обличчя чорношкірого матроса, що стріляв по ньому з кулемета.
Та це вже марно, інерція все одно донесе його до мети. Він закінчить війну та страждання. Закінчить для себе і для сотні моряків ворожого есмінця. За мить його літак вибухне вогненним штормом на палубі цього корабля. Адже він – Божественний Вітер…
(2 votes, average: 3.00 out of 5)