Боротьба з інакомисленням в СРСР
В основу офіційної пропаганди 1960-1970-х рр. ліг тезу про те, що в СРСР побудовано найпрогресивніше в світі суспільство розвиненого соціалізму. У 1977 р була прийнята нова Конституція СРСР. У ній знайшли відображення міжнародні зобов’язання країни, пов’язані з гарантіями прав і свобод громадян. У той же час стаття 6-та Конституції закріпила керівну роль КПРС в радянському суспільстві. Це передбачало, що на ділі правом на свободу слова, зібрань та іншими могли користуватися тільки ті, хто поділяв ідеологію правлячої партії.
За часів Брежнєва багато громадян країни почали замислюватися над тим, наскільки ефективна політична система, яка склалася в країні після 1917 р, чи є гарантії, що не повторяться масові репресії і прорахунки в економічній політиці. Широке поширення, особливо у частині інтелігенції великих міст, отримав так званий самвидав. Машинописні праці письменників і опозиційно налаштованих вчених, офіційно не прийняті до видання або вийшли обмеженими тиражами, розмножувалися кустарними засобами і через знайомих передавалися з рук в руки.
У 1960-і рр. дуже багато представників інтелектуальної еліти суспільства, діячі науки і культури зберігали віру в переваги соціалізму як ладу, але були переконані, що їх повного виявлення перешкоджає верхівка партійно-бюрократичної еліти. Особливий вплив на зміну духовного клімату суспільства справила правозахисна діяльність.
Владі вже не вдавалося забезпечити одностайного схвалення суспільством силових заходів проти інакодумців. Навпаки, ці заходи викликали осуд.
У 1966 р письменників А. Д. Синявського і Ю. М. Даніеля, чиї праці виявилися опубліковані за кордоном, засудили за агітацію і пропаганду проти радянської влади. На захист їх виступили відомі діячі вітчизняної культури – К. І. Чуковський, І. Г. Еренбург, П. Г. Антокольський, В. А. Каверін та ін. Вони звернулися з листом на адресу XXIII з’їзду КПРС, відстоюючи право автора на свободу творчості. Це колективний лист було розмножено “самвидавом”, але, знаючи популярність підписали його людей, влада не зважилися відповісти на нього репресіями.
У 1968 р група молодих людей організувала на Червоній площі демонстрацію на знак протесту проти введення радянських військ до Чехословаччини. Всі вони були репресовані. У відповідь на це 95 осіб – учених, артистів, письменників – звернулися з листом до Верховної Ради СРСР. Вони виступили проти порушення конституційного права громадян на свободу слова і демонстрацій.
У 1970 р було створено Комітет захисту прав людини, в який увійшли вчений-фізик академік А. Д. Сахаров, відомий математик І. Р. Шафаревич та інші представники інтелігенції.
Влада особливо стривожило, що невдоволення існуючим ладом торкнулося армію. У 1969 р був розгромлений створений офіцерами Балтійського флоту підпільну “Спілку боротьби за демократичні права”. У 1975 р відбулося повстання на кораблі “Вартовий” Балтійського флоту, команда якого звернулася до народу із закликом піднятися на повстання проти існуючого режиму. Корабель був атакований з повітря, призвідники безладів розстріляні.
Влада вели боротьбу з інакодумцями. Одні притягувалися до кримінальної відповідальності за політичними статтями. За 1967-1974 рр. число таких осіб склало трохи більше семисот чоловік. Інших (більше 120 тис. Чол. За той же період) КДБ піддавало різним формам “профілактичних дій” (примусовому психіатричному лікуванню, затримання і проведення відповідних бесід, “опрацюванні” на зборах громадськості і т. д.). Академіка А. Д. Сахарова відправили на заслання в місто Горький. Ряд діячів мистецтва, не витримавши атмосфери гонінь, емігрували. Деякі були позбавлені радянського громадянства і видворено з країни.
Але лідерам правлячої партії не вдалося представити дисидентів – людей, які не поділяють пануючу в суспільстві ідеологію, – агентурою зовнішніх ворогів СРСР. Занадто великий був критичний настрій в суспільстві.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)