Блукаючі та зникаючі озера
Жителів невеликого селища біля озера Сухого, в Новгородській області, вночі розбудив страшний шум. На озері ламався лід. І шуміла, немов біля водоспаду, вода.
Вранці люди з подивом виявили: озеро зникло, лише на оголитися дні лежали шматки льоду. Так чорніла велика дірка, схожа на вхід в нору звіра. Вся вода пішла через неї під землю.
Така ж історія повторилася через кілька років в Витегорском районі на Вологодчине. За три доби зникло Куштозеро, що займало площу в двадцять квадратних кілометрів. Очевидцями стали любителі підлідного лову. “У північно-західній частині озера, – розповіли вони, – несподівано з’явилася ополонка. Лід навколо почав осідати. Було видно, що озеро немов би провалюється в яму. Разом з рибою”.
Коли вони спробували виміряти глибину воронки, куди пішла вода, то виявилося, що навіть жердини, опущені на вісімнадцять метрів, не дістали її дна. Буває й інакше: озеро не зникає, а з’являється. Так, на Уралі, в басейні річки Бабки, в околицях Кунгура, такі водойми виникають на місці луків і заболочених западин. Ще до війни тут, неподалік від села Шестаки, несподівано з’явилася велика вода. Нове озеро розлилося, затопило всю низину і підійшло до лінії залізниці. А потім вода зникла. Виявляється, берега річки Бабки складені з легкорозчинних у воді порід; йдучи під землю і опускаючись все нижче, вода досягає таких шарів, які не пропускають її далі (глина, сланці, граніт та ін.) Вона накопичується тут і, коли її стає багато, знову спрямовується вгору.
У такому режимі “живуть” іноді і великі озера. Наприклад, Алахуа, в штаті Флорида (США). Спершу це був луг, по якому протікав струмок, ішов під землю. Але одного разу, після сильних дощів, підземний хід виявився закритим, і вода почала цей луг заповнювати. Через кілька років утворилося солідне озеро, по якому більше десяти років навіть ходили пароплави. А в 1889 році рівень води почав знижуватися, і через два роки озеро зникло зовсім.
В інших подібних озерах вода з’являється і зникає в певні періоди року. Про один з таких водойм – Шімозере, що знаходиться недалеко від Онезького озера, писав географ А. Нечаєв: “На початку літа воно повно водою, а в червні поступово міліє, і з вод його тут і там виступають острова. До осені озеро абсолютно висихає: вода його йде під землю. На південно-східному кінці Шімозера розташована абсолютно правильна кругла улоговина – воронка, відома під назвою Чорна яма. Вода, що наповнює її на початку літа, знаходиться в постійному обертальному русі. Якщо закинути тут рибальську мережу, то її потягне донизу і скрутить в грудку”. Коли вода в Шімозере спадає, Чорна яма перетворюється на брудний зіяющій провал. Втім, на дні його залишається вода, яка то опускається, то піднімається.
Озеро сьомги в Архангельській області неодноразово йшло в землю – за два-три дні рівень його знижувався на чотирнадцять метрів. Потім воно знову швидко наповнювалося. На одному з озер в Ленінградській області рівень води підвищувався протягом восьми років, а потім у наступні три роки знижувався. Раз на кілька років з’являється – завжди несподівано – високогірне озеро в Дагестані Ракдал-хол. Проходить місяць-півтора, і воно знову зникає.
Всі такі явища – результат взаємодії з підземними водами. Зміниться шлях цих вод, відбудеться обвал верхнього склепіння печери або різко збільшиться приплив підземних вод – все це може викликати коливання рівня водойм на поверхні землі, якщо вони мають будь-який зв’язок з підземеллям. Іноді озера-примари викликають повені. Їх води затоплює навколишні луки, ліси… У 1953-1958 роках сильна повінь сталося на озері Городно в Новгородській області. Щоб захистити сіножаті від стихії, до річки Сугліще довелося прорити спеціальний канал.
ТАЄМНИЦЯ Светлояру
Светлояр, невелике лісове озеро в Нижегородської області, давно привертає до себе людей, одержимих відкриттями… Легенда оповідає: було це в ті лихі роки, коли на Русь вторглися орди хана Батия. Залишаючи за собою спустошену землю, вони дійшли до Володимиро-Суздальського князівства. Тут їх зустріли російські воїни.
Сили, однак, були нерівні. У січі поблизу Малого Кітежа (нинішній Городець) полягло більшість ратників князя Юрія Всеволодовича. Князь з невеликою дружиною втік за Волгою. Там, в дрімучих лісах, він ще до цієї навали побудував на березі озера Светлояр місто – Кітеж Великий. Батий наказав катувати жителів Малого Кітежа, щоб знайти князя. “Не могій мук стерпіти”, один з них, Гришка Гармидер, розповів, куди зникли залишилися в живих російські воїни, і вказав лісові проходи до Великого Кітеж. Через кілька днів загарбники виявилися біля його стін. Знову розгорілася січа. Князь Юрій загинув, але саме місто ворогові не дістався. Бог послухав молитвам його жителів і створив диво: Кітеж з будинками, церквами, з усіма жителями зник під водою. Град Кітеж, стверджує легенда, живе донині. Якщо пощастить, можна навіть побачити в Светлояру відображення чудесного міста, а приклавши вухо до землі, почути “здивований” дзвін дзвонів. Красива легенда. Недарма вона надихала багатьох наших художників, музикантів, письменників на створення творів про “невидимий град”. Але нас цікавить зараз інше: чи немає в основі цієї казкової історії якогось реального події? Цією загадкою займалися вчені, і, хоча ще не можна сказати, що вона розкрита, багато чого прояснилося. Можна припустити, що колись тут в результаті провалу під землю пішла невелика давньоруська фортеця і на її місці утворилося озеро. А народний поголос розцвітили це природне явище своєю фантазією.
По виду озеро Светлояр дуже нагадує озера, що утворилися дванадцять – п’ятнадцять тисяч років тому, в кінці льодовикового періоду, на північному заході Російської рівнини – в Карелії, Прибалтиці, на Валдайській височині. Однак у тих місцях, де знаходиться Светлояр, льоди розтанули значно раніше – двісті – триста тисяч років тому, і всі існуючі тут льодовикові озера давно зникли з лиця землі, перетворилися на болота і поклади торфу. Значить, Светлояр НЕ льодовикове озеро, а скоріше карстове, провальне.
Цю здогадку підтверджує одна забута історія. У 1903 році біля села Кулі, неподалік від тих місць, де перебував казковий град, відбулося те ж саме, що могло погубити Кітеж. Ось газетне повідомлення того часу:
“Нещодавно жителі цього села були страшенно налякані незрозумілим для них тріском і шумом, що виходили ніби з-під землі і схожими на залп з гармат. Обивателі-черемиси кинулися по напрямку подушного їх лісу, звідки, мабуть, пронеслися ці грізні звуки і, на подив їх, побачили наступне: серед лісу утворився величезний провал землі в 200-300 квадратних сажнів, настільки глибокий, що великі дерева, які росли в цьому місці, пішли під землю без сліду; що ще більш дивно, так це те, що на місці провалу утворилося озеро – негайно ж виступила із землі вода, і тепер глибина досягла вже 8 сажнів, над водою піднімаються круті, у кілька сажнів, берега…”Але чи так було з Світлояром? Вчені досліджували його берега і дійшли висновку: карстового провалу тут бути не могло. Легко розчинних і вимиваються підземними водами порід навколо озера немає.
А чи немає тут якихось інших умов, при яких також можливі провали в землі? Виявляється, є. Геологам добре відомо, що центр Російської рівнини лежить на підставі з дуже міцних гірських порід. Цей фундамент розсічений глибинними розломами, які йдуть в різних напрямках, нерідко перетинаючись один з одним. А озеро Светлояр, як з’ясував геолог В. І. Нікішин, лежить саме у вузлі перетину двох глибинних розломів. У такому місці міг утворитися водойму, причому відразу – навіть на очах у людей. Влітку 1968 за ініціативою “Літературної газети” аквалангісти обстежили Светлояр і виявили в ньому підводні тераси – берегової схил йде під воду уступами, круте зниження перемежовується горизонтальними ділянками. З цього можна зробити висновок, що озеро утворилося як би по частинах: спочатку одне опускання, потім – через сотні, тисячі років – другий, нарешті, третє. На одній з теперішніх підводних терас міг колись перебувати містечко або монастир, зниклий потім у водах Светлояра. До того ж аквалангісти виявили на терасі залишки дерев.
Поки все це – припущення, остаточних висновків немає. І це зрозуміло. У науці незмінно вимога: явище має бути досліджено глибоко і всебічно, всі його темні сторони прояснені. Без цього не можна стверджувати, що природа його розкрита. За словами академіка Б. А. Рибакова, “до тих пір, поки не будуть проведені грунтовні дослідження дна озера, відкидати колишнє існування Кітежа, мабуть, не слід”. Не слід стверджувати і зворотне.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)