Біосоціальна сутність людини
Біологічний вид “людина розумна” являє собою унікальну життєву форму, яка об’єднує біологічну і соціальну сутність.
Беззаперечно “людина розумна” належить живій природі і відноситься до царства тварин.
Життєдіяльність людського організму грунтується на фундаментальних біологічних процесах:
- Харчуванні; Диханні; Виділення; Русі; Розмноженні і т. д.
Всі ці біологічні процеси відбуваються з людиною безперервно і їм належить визначальна роль у забезпеченні життєздатності.
Поряд з цим людина – унікальний вид живих організмів.
Людина веде громадський спосіб життя, має розумом, здатність до творчості і творчої праці, володіє мовою, яка дозволяє передавати інформацію (знання, уміння, навички) з покоління в покоління, накопичуючи і примножуючи її.
На відміну від всіх інших видів, які пристосовуються до природних умов в результаті морфофізіологічних змін, людина переробляє навколишнє середовище, користуючись знаряддями праці, виготовляючи одяг, будуючи житло, культивує рослини і одомашнює тварин, розвиваючи науку і виробництво.
Процес індивідуального розвитку людини базується на інформації двох видів.
Перший – біологічна інформація, яка зафіксована як генетична в ДНК (універсальний для всіх живих організмів механізм зберігання, реалізації та передачі з покоління в покоління інформації). Завдяки ДНК в індивідуальному розвитку людини складається специфічний комплекс анатомічних і фізіологічних ознак, властивостей, якостей, які відрізняють її від інших видів живих організмів.
Однак, оскільки існують розум і мова, у людини є і другий вид інформації, представлений сумою знань і умінь. Вони створюються, зберігаються, використовуються та примножуються поколіннями людей у міру розвитку людського суспільства. Освоєння їх індивідуумом відбувається в процесі її виховання, навчання та спілкування у суспільстві.
Дана особливість визначається поняттям соціальної спадковості, яка притаманна виключно людському суспільству.
На соціальній сутності людей засновані закономірності нашого історичного розвитку, що й обумовило послаблення ролі природного відбору. З появою кроманьйонців природний добір втрачає провідне значення у розвитку людини і біологічна еволюція поступається місцем соціальній.
Морфофізіологічні характеристики людини не змінилися з епохи кроманьйонців.
Однак на ранніх етапах розвитку була яскраво виражена внутрішньовидова і міжвидова боротьба за існування і головним фактором еволюції виступав саме природний відбір.
Зміна умов проживання стародавніх предків людини, австралопітеків – перехід від деревного способу життя до життя в степових умовах – призвело до прямоходіння і вивільнення передніх кінцівок. Це, в свою чергу, сприяло розвитку гарматної діяльності за допомогою предметів, які підбиралися. Недолік рослинної їжі стимулював хижацтво і спільні дії на полюванні, що посилювало значення соціальної поведінки.
На цьому етапі починаються процеси прогресивного розвитку верхніх кінцівок і головного мозку під дією природного відбору, спрямованого на підвищення здатності до ручної праці і рівня соціальності у предків Людини.