Біопереробка майбутнього
Розуміння способів повторного використання потоку відходів ставить у центр уваги біопереробку. Концепція біопереробки спочатку була розроблена професором д-ром Карлом-Горан Хеденом, членом Римського клубу та Шведської королівської академії наук. Ідея Хедена щодо біопереробки полягає у здатності виробити більше з того, що вже було зібрано чи оброблено. Передбачаючи каскад з поживних речовин і матеріалів, він придумав демонстрацію об’єкта, на якому всі хімічні речовини та каталізатори були опрацьовані в замкнутому просторі. Лігнін, геміцелюлоза, целюлоза, ліпіди та ефірні олії були видобуті з одного дерева. Прибутки було потроєно тільки завдяки усуненню відходів.
На прикладі помідорів ми могли б вирахувати, скільки робочих місць може бути створено за допомогою концепції біопереробки. Чистий прибуток щодо працевлаштування від цієї ініціативи міг би бути більшим, ніж очікувалося. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO) звітує, що у всьому світі площа, яка використовується господарствами, спеціалізованими на вирощуванні помідорів, становить дев’ять мільйонів акрів. Світове виробництво складає трохи менше 100 мільйон тонн. Тільки США виробляє 10 млн тонн. Якщо розглянути це з підприємницької точки зору, ми б сказали, що світ викидає на смітник близько двох мільйонів тонн потенційних добавок, пігментів і джерел нафти. Ця сума вражає і дозволяє нам зрозуміти, що можна замінити пігменти та засоби для захисту від ультрафіолетового випромінювання на основі металу, не виснажуючи Землю, виробляючи альтернативні продукти, не змагаючись за продовольство, як у випадку з кукурудзою, яку вирощують для виробництва палива та пластмаси. Планета Земля вже виробляє все, що потрібно, нам треба використовувати лише те, що вже доступно.
Зараз одна тонна кольорового пігменту коштує в середньому 2 тисячі доларів. Пігмент, створений на основі продуктів переробки помідорів, можна було б виробляти і продавати приблизно за тисячу доларів за тонну, а матеріали для цього отримувати з відпрацьованих продуктів, котрі нічого не коштують або їхня вартість дорівнює вартості транспортування. Недорога сировина дозволить виробляти пігмент за низькою собівартістю. Це нові можливості для бізнесу, котрі могли б дати близько двох мільярдів доларів. Ці потенційні кошти викидаються сьогодні, скидаються на звалища, з’їдаються худобою, що не може перетравити її і під час цих процесів виділяє метан, забруднюючи навколишнє середовище. У Бразилії (де “Unilever” нині має новітній переробний завод) робітники заводів комфортно живуть на 10 тисяч доларів на рік. Ми можемо з упевненістю сказати, що товарообіг у два мільярди доларів у такій країні, як Бразилія, міг би створити 100 тисяч робочих місць.
Ці цифри спонукають до широкої дискусії. Перш ніж піддатися емоціям, важливо нагадати собі про динаміку ринку. Якщо якась річ бажана, але ціна на неї все ще висока, попит буде залишатися низьким. Коли ціна знизиться, попит буде збільшуватися. Дослідження еластичності цін показують, що зниження цін на популярні продукти породжує більш ніж пропорційне збільшення попиту. Якби ціна біохімічної продукції на основі томатів зменшилася наполовину, то вона підірвала б позиції продуктів, що нині домінують на ринку, і стимулювала б попит. Там, де частина цього збільшення буде заміною нестійким варіантам, доступним сьогодні, загальний попит також буде рости. Вижимки з яблук (залишки соку), виноградні вижимки (шкірки та насіння, що залишаються після відтискання) представляють собою ще один сировинний скарб, який можна було б використати аналогічним чином.
Два мільйони тонн відходів від переробки помідорів по всьому світу дорівнює лише 12 % відсоткам відходів виробництва та споживання кави. Завдяки нашому апетиту до кетчупу, сальси та спагеті цей потік відходів міг би забезпечити усіх виробників помади у світі усіма необхідними кольоровими пігментами. Кольорові пігменти з відходів переробки помідорів забезпечать дешевшим, кращим, природним і доведеним захистом від ультрафіолетових променів, допомагаючи жінкам всього світу вдосконалювати свою красу. Крім того, ця помада не має смаку помідорів! Як бачимо, це основа нової економіки, що тільки з’являється. Поки що це дещо більше, ніж ідея, але уявіть собі, що станеться, якщо всі виробництва дотримуватимуться цієї логіки. Тут знову з’являється наша Синя Економіка, що працює з тим, що є, відповідаючи на задоволення основних потреб, є більш стійкою, ніж ми коли-небудь могли собі уявити, створює робочі місця і накопичує соціальний капітал, успішно конкуруючи на ринку.
Ми можемо припустити, що двом друзям, котрі обідають у “Двох павіанах”, ще багато чого треба обговорити, – напевно, можемо назвати їхню бесіду фруктовою. Якщо “Heinz” та “Unilever” – могутні світові переробники помідорів – зневажать цими можливостями, бізнес – партнери перенесуть науку та потоки готівки на вищий рівень: прибуток, отриманий від задоволення основних потреб, включаючи здорову блакитну планету, на якій ми живемо.
% 1%ні четвертого класу в Йокогамі (Японія) дуже жваві: вони \# одержують банани, які можна з’їсти на уроці, і аромат цих бананів я настільки ж приємний, як і їх смак. Крім того, учитель дає кожному варене яйце і просить дрібно порізати бананову шкірку й розтерти в порошок яєчну шкарлупу. Змішавши ці компоненти з невеликою кількістю води, учні поміщають в отриману суміш датчики вольтметра. Усі вигукують та плещуть в долоні: вольтметр реєструє електричний струм!
Реакція в Японії така ж сама як у Курітібі, Бразилії чи в Стелленбош (Південна Африка): дорослі вражені, а діти схвильовані. Кожен задається питанням, як це можливо. Усі ми знайомі з сучасними джерелами енергії, такими як парогенератори, атомні електростанції, вугільні електростанції, гідрогенератори і сонячні фотоелектричні панелі. Однак ці джерела енергії відомі сучасним людям, а чотири мільярди років тому ніхто не покладався на такі чудеса техніки. І в результаті такої винахідливості ми боремося зі зміною клімату через надмірний рівень С02 та стикаємося з необхідними довгостроковими витратами на зберігання та герметизацію ядерних відходів.
Ми переймаємося отриманням електроенергії з мережі, і не знаємо, що наше серце потребує лише 0,2 вольта, створених комбінацією зарядів потужністю 70 мілівольт для того, щоб регулювати щоденний потік близько 2 000 літрів крові через всі чотири камери серця. Джерело живлення серця – це не більш ніж біохімія калію, натрію та кальцію. Немає ніяких батарей чи електропроводки. Немає необхідності у металі. Насправді, завдячуючи селективному харчуванню, яке розвивалось протягом тисячоліть, ми ковтаємо суміш молекул, яка окрім інших функцій, забезпечує регулярні поставки біохімічних речовин, щоб серце, мозок і нервова система могли працювати без проблем – ми сподіваємось, протягом десятиліть, а то й більше. Жодна електростанція, спроектована людиною, не є такою ж надійною, як прості біохімічні реакції нашого тіла.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)