Біоми вологих екваторіальних і тропічних лісів
Ареал вологих екваторіальних і тропічних лісів (рис. 8.10) займає басейн Амазонки до східних схилів Анд в Південній Америці побережжя та острови Гвінейської затоки і басейн р. Конго (в Африці), Південно-східну Азію з Малакським півостровом та зону Уолеса, яка розмежовує Азію з Австралією, східне побережжя Австралії. Крім цих найбільших масивів, вологі тропічні ліси поширені на схилах Анд, в Центральній Америці та на островах Карибського моря, на схилах високих вулканів Східної Африки, зокрема Кіліманджаро, на острові Шрі-Ланка і північно-східній частині півострова Тндостан, а також на багатьох тихоокеанських островах.
Клімат вологих екваторіальних і тропічних лісів характеризується рівним річним ходом температур із середньомісячними коливаннями протягом року в межах 1-2°С, рідко більше. Добова амплітуда має більші коливання – 9-10°С, а середньомісячна 7-12°С. Абсолютні значення температурного максимуму в лісах басейну Конго сягають 36, мінімуму – 18°С. Під покривом лісу, зокрема на поверхні грунту, добові амплітуди суттєво зменшуються.
У вологих екваторіальних і тропічних лісах протягом року випадає велика кількість опадів, яку іноді вимірюють не в міліметрах, а в метрах (до 12,5 м – місцевість Черапунджа на схилах Гімалаїв). Однак бувають роки, коли в певні сезони опадів випадає значно менше. Відносна вологість повітря коливається в межах від 100 до 40%, але найчастіше цей показник становить 90-80%.
У першій половині дня небо в тропіках зазвичай ясне. Посилене випаровування й транспірація вологи рослинами зумовлює нагромадження пари в повітрі, тож у другій половині дня здебільшого випадають дощі. Тут часто бувають урагани, іноді дуже значної сили, які завдають великої шкоди природі й людям. Сонячні промені на поверхню грунту чи рослинності потрапляють під прямим кутом, але сумарна радіація є меншою, ніж в помірній кліматичній зоні, оскільки її знижує підвищена вологість повітря. З висотою лісу вологість знижується, а верхні гілки дерев, на котрі падає сонячне проміння, нерідко ксероморфні.
Вологий екваторіальний і тропічний ліс, як ніякий інший фітоценоз, створює власний мікро – і мезоклімат, який суттєво відрізняється від тих показників, які фіксують метеостанції. Адже для функціонування метеостанції потрібні відкриті ділянки, які фіксують метеопа-раметри, цілком відмінні від заліснених. У затінених лісом ділянках на поверхню грунту потрапляють лише сонячні “зайчики” (бліки), якими в середньому покривається менше одного відсотка поверхні.
Грунти під вологими екваторіальними і тропічними лісами є червоні, червоно-жовті й жовті фералітні з тривалим періодом формування, високим ступенем звітрювання материнських порід. Лісова підстилка малопотужна (всього 1-2 см), а на більшості поверхні її немає. Надмірні опади сприяють вимиванню основ і кремнекислоти, внаслідок чого відбувається відносне збагачення грунту оксидами заліза й алюмінію. Цей процес має назву фералізації й охоплює більшість грунтів територій біому. Завдяки інтенсивному промивному режимові поживні речовини або вимиваються в глибину грунтового профілю, або їх відразу засвоює коренева система рослин. Культурна рослинність плантацій вичерпує запаси поживних речовин протягом одного-двох років. Надалі потрібно або вносити добрива, або готувати під посіви нові ділянки. Гострий дефіцит азоту, калію і особливо фосфору та багатьох мікроелементів є суттєвим бар’єром в отриманні високого врожаю культурних рослин за умови, коли ділянка експлуатується тривалий період.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)