Біологічні та функціональні системи
У 50-60-х роках канадський біолог Людвіг Берталанфі, використовуючи математичні та кібернетичні підходи, розробив основні принципи діяльності біологічних систем. Вони включають:
1. Цілісність, тобто Що не зводиться властивостей системи до простої суми властивостей її частин. Тобто неможливо описати властивості біологічної системи через функції її окремих елементів.
2. Структурність. Можливість пояснення функцій системи через її структуру.
3. Ієрархічність, підпорядкованість елементів системи один одному зверху вниз. Тобто вищерозміщені компоненти системи управляють нижележащими.
4. Взаємозв’язок системи і Середовища.
Однак Берталанфі не виявив найголовнішого – системоутворюючого фактора. Тому основна роль у виявленні системних закономірностей, властивих живим організмам належить академіку П. К. Анохину. У фізіології давно існувало поняття фізіологічних систем. Це комплекс морфологічно і функціонально об’єднаних органів, що мають спільні механізми регуляції і виконують однорідні функції (приклад). Однак П. К. Анохін встановив, що в організмі є й інші системи, Наприклад забезпечують підтримку життєвоважливих параметрів організму. Він назвав їх функціональними системами (ФУС). За П. К. Анохину ФУС – це сукупність органів і тканин, які забезпечують досягнення мети в певному виді життєдіяльності. Ця мета називається корисним пристосувальним результатом (ППР). Ним може бути який-небудь параметр внутрішнього середовища, наприклад температура тіла, нормальний вміст кисню в крові і т. д., результат поведінки, що задовольняє біологічну, наприклад харчову потреба, результат соціальної діяльності людини. Для лікаря важливо розуміння ФУС, що забезпечують гомеостаз.
Саме ППР є тим чинником, який об’єднує різні органи і системи організму в єдине ціле – ФУС. Об’єднання органів в ФУС відбувається не за морфологічним, а за функціональною ознакою. Тому в ФУС можуть входити органи і тканини з самих різних фізіологічних систем. Причому одні й ті ж органи можуть входити відразу в кілька ФУС. Крім того, на відміну від фізіологічних систем, ФУС можуть бути як успадкованими, так і формуватися в процесі індивідуального життя. Загальна схема ФУС для підтримки параметрів гомеостазу включає наступні елементи:
1.ППР
2. Рецептори ППР
3. Афферентний шлях
4. Нервовий центр
5. Вегетативна регуляція
6. Геморальна регуляція
7. Поведінкова регуляція
8. Метаболізм
Якщо під впливом будь-яких причин ППР виходить за межі фізіологічної норми, збуджуються рецептори ППР. Нервові імпульси від них надходять в нервовий центр, що регулює дану функцію. Від нього вони йдуть до виконавчих органів, що забезпечує підтримку відповідного параметра гомеостазу. Одночасно запускаються гуморальні механізми регуляції. Коли, незважаючи на це ППР не приходить до вихідного рівня, нервові імпульси від нервового центру починають надходити в кору великих півкуль. У результаті збудження її нейронів включається зовнішнє ланка саморегуляції організму, тобто поведінкова регуляція. Це цілеспрямована зміна поведінки живої істоти. В результаті цих регулюючих впливів ППР приходить до вихідного рівня, тобто фізіологічній нормі. На ППР безпосередньо впливає метаболізм. З іншого боку, і сам ППР робить прямий вплив на метаболіческіепроцесси.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)