Біологічне і соціальне в філогенезі і онтогенезі людини
Homo sapiens (людина розумна) – дитя природи і суспільства, нерозривну єдність природного, біологічного і соціального, які не тільки тісно пов’язані між собою, взаємодіють, а й у певному відношенні взаємообумовлені один одним.
Людина розумна як біологічний вид належить до тіпухордових, підтипу хребетних, класу ссавців, ряду приматів, сімейству гомінідів, роду чоловік. Людський організм – біологічна матеріальна основа, на якій в процесі соціалізації будується, споруджується людська особистість, особистість соціальної істоти, організованого в співтовариства, здатного створювати, систематично використовувати і вдосконалювати знаряддя праці в процесі предметно-практичної діяльності, що володіє промовою, свідомістю і самосвідомістю. Під впливом факторів біологічної еволюції організм людини придбав унікальні системно-функціонуючі властивості, якості.
З моменту формування Homo sapiens пройшло 30-40 тис. Років, деякі автори вважають, що 200 тис. Років. Як же здійснювався філогенез людини в цей період? Як соціальне життя, матеріальне виробництво і культура вплинули на біологічну еволюцію людини? Дані науки свідчать про те, що біологічна еволюція перестала відігравати вирішальну роль. Сила природного відбору слабшає і значною мірою проявляє себе тільки в ембріональному періоді розвитку людського організму.
Розвиток медицини, соціальні інститути послаблюють вплив біологічної мінливості індивідів. Так, в Європі за період з 1840 по кінець XX в. рівень смертності від туберкульозу знизився з 4000 до 13 осіб на 1 млн. жителів.
Для сучасної епохи характерний дуже повільний темп генетичних змін в результаті відбору і велика генетична схожість людей, що належать до різних соціальних груп, націй, рас. З іншого боку, спостерігається різноманіття культур і способів життя, т. Е. Здійснюється культурна еволюція, яка відіграє все більш значну роль в еволюції Homo sapiens. На відміну від тварин, у яких природний відбір є головним чинником еволюції, у людини відбір сприяє збереженню генофонду та стримування негативних мутацій.
З’ясовуючи сутність філогенезу людини, простежимо, як змінюється фізичний вигляд, розумові здібності і життєздатність людського організму. Комплексним показником його біологічної життєздатності є тривалість життя, яка з 22 років в первісному суспільстві збільшилася на початку XX ст. в Європі до 56 років, а до кінця XX ст. – До 75-78 років, т. Е. Її рівень наближається до середньої нормі 80-90-100 років.
Розглянемо питання про розумові здібності людини, чи є тут зміни. Ф. Гамільтон, один з творців євгеніки (теорії про спадкове здоров’я людини і шляхи його поліпшення), стверджував, що інтелектуальний рівень людства знижується, т. К. Нижчі класи і народи слаборозвинених країн мають більш низький коефіцієнт інтелектуальності – IQ. Але разом з тим ці люди мають більш високий продуктивний рівень. Звідси Ф. Гамільтон та інші вчені стали вважати, що в людстві все більший відсоток складатимуть люди з низьким IQ. Зараз від цієї думки наука відмовилася. Л. П. Татаринов у статті “Дарвінізм сьогодні” [21] писав: “Більш ймовірно, що зростання інтелектуальних дітей – наслідок вдосконалення системи виховання та освіти, прогрес якої… загалом дещо недооцінюється”. Досвід навчання і виховання сліпоглухонімих дітей підтверджує цю думку Л. П. Татаринова. О. І. Скороходова та інші сліпоглухонімі випускники психологічного факультету МГУ досягли високого інтелектуального розвитку.
Наука не має даних про еволюцію мозку після виходу людини зі світу тварин. Розміри мозку людини не змінилися суттєво, хоча у наших предків вони змінювалися протягом всієї еволюції: у австралопітеків – 500-600 см3, у пітекантропів – до 900 см3, у синантропів – до 1000 см3. Середній розмір мозку у сучасної людини становить 1400 см3 у чоловіків і 1270 см3 у жінок. Однак у сучасної людини не спостерігається прямої залежності між розміром мозку та індивідуальної обдарованістю. Так, у відомого французького письменника А. Франса розмір мозку становить 1000 см3, а у І. С. Тургенєва – 2012 см3, однак обидва були талановитими письменниками.
Таким чином, розвиток процесу антропогенезу завершується з припиненням видоутворення людини, закінчується і дія групового відбору як головного чинника біологічного філогенезу людини. І подальший розвиток Homo sapiens пов’язано з розвитком культури, інтелекту і доцільної діяльності. Виняток становить лише ембріональний розвиток. У сучасної людини генетична інформація поступається свою чільну роль соціальної інформації, розвиток якої визначається не стільки природним відбором, скільки соціальними чинниками.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)