Біографія Симонова Костянтина
В один з листопадових днів 1915 року в звичайній петроградської сім’ї з’явився на світло Костянтин Михайлович Симонов. Генерал-майора Михайла Симонова – свого батька – хлопчикові побачити не довелося. Вихованням маленького Кості займався його вітчим, теж військовий за професією. Дитинство Кістки пролетіло в переїздах з військових містечках, великих грошей в сім’ї ніколи не було, тому після закінчення семирічної школи Костянтин пішов на навчання в ФЗУ, а після завершення навчання відразу встав до токарного верстата. Почавши свій трудовий шлях в Саратові, він потім продовжив його в Москві, куди в 1931 році перебралася вся сім’я Симонова.
У столиці життя Симонова К. М. буде протікати в стінах двох навчальних закладів – МИФЛИ ім. Н. Г. Чернишевського і Літературного інституту імені А. М. Горького. Майбутньому письменникові доводилося поєднувати навчання з роботою на авіаційному заводі, щоб якось забезпечити матеріальне благополуччя сім’ї. Після закінчення інституту Симонов вступає до аспірантури, але продовжити навчання йому не вдається, в 1939 році молодого військкора відправляють в Монголію. На той час творчий шлях Костянтина Михайловича Симонова вже було розпочато: в 1936 році з’явилися перші його вірші, а в 1940 році він дебютує ще й як драматург з “Історією одного кохання”.
22 червня 1945 року застало молодого автора в Москві, на наступний день його мобілізували. Біографія Симонова Костянтина Михайловича у важкий для країни час нерозривно пов’язана з фронтом. Пройшовши шлях від батальйонного комісара до полковника і об’їхавши як військовий власкора “Червоної зірки” і “Правди” майже пів-Європи, Симонов побачив своїми очима переможні бої в Берліні. Творчість Симонова К. М. в цей період дуже плідно, закінчення війни він зустрів тридцятирічним письменником з гучним ім’ям, відомим всій країні. У воєнні роки побачили світ його п’єса “Хлопець з нашого міста”, повість “Дні і ночі”, цілий цикл військових нарисів і дві книги віршів. Найяскравіший зразок симоновської фронтовий лірики – “Жди меня”. Автор довго не погоджувався на публікацію вірша, вважаючи цю річ занадто особистої, але після його появи у пресі багато солдатів зізнавалися, що як молитву пронесли ці вірші в своїх душах і серцях через криваве місиво війни.
У повоєнний час біографія Симонова Костянтина пов’язана з редакторською роботою в провідних радянських друкованих виданнях. Величезною його заслугою стало те, що радянський читач зміг, хоч і великими винятками, прочитати “Майстра і Маргариту” Булгакова і зрадіти поверненню романів Ільфа і Петрова. Але турботи мирного часу не змогли згладити в пам’яті Симонова воєнні роки. Війна не відпустила письменника і після його смерті в серпні 1979 року. Величезний камінь з ім’ям Костянтина Симонова стоїть на околиці Буйнічского поля під білоруським містом Могильов, там, де він ледве не загинув, потрапивши в оточення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)