Біографія Миколи Некрасова
У 1821 році, глибокої осені, 28 листопада, в сім’ї небагатих дворян, народився син Микола. З містечка Немирова Подільської губернії сім’я скоро переїхала в родовий маєток Некрасових – село Грешнево Ярославській області.
Батько маленького Колі був відставним військовим, людиною жорстоким і, навіть, деспотичним не тільки по відношенню до своїх кріпаків, а й до власної родини. Мама, навпаки, була жінкою доброю і дуже освіченою. Завдяки її старанням, хлопчик полюбив книгу і російську мову. У віці 11 років Миколу віддали вчитися в Ярославську гімназію, але після п’ятого класу батько перестав платити за навчання, і Некрасов був змушений покинути стіни школи.
З 1838 року біографія Миколи Некрасова продовжується в Петербурзі, де, всупереч волі батька стати військовим, він вибирає навчання в університеті. Микола провалює вступні іспити, але стає вільним слухачем філологічного факультету. Розгніваний непослухом сина, батько начисто позбавляє його всілякої матеріальної підтримки. Щоб заробити на життя, Некрасов пише маленькі віршики і розповіді на замовлення численних видавців Петербурга.
Творчий шлях Миколи Олексійовича Некрасова починається з невеликих заміток в театральні журнали. З 1841 року Некрасов співпрацює з популярним виданням “Вітчизняні записки”, де зустрічається з Бєлінським, натрапивши його на ідею реалізму в набирає обертів творчості.
З 1847 по 1866 роки Некрасов, фактично, стає видавцем журналу “Современник”, який був заснований ще Олександром Сергійовичем Пушкіним. У цей період розквітає творчість Некрасова Н. А., ліричний і наповнене болем за долю народу: “Селянські діти”, “Мороз, Червоний ніс”, потім “Поет і громадянин”, “Роздуми біля парадного під’їзду”. Спільно з дружиною А. Я. Панаєвій він публікує романи “Три країни світла” і “Мертве озеро”, які пройняті нотками демократії.
Після замаху на життя Олександра II, журнал “Современник” закривається царською владою, а Некрасов знову набуває право на “Вітчизняні замітки”, над виданням яких працює останнє десятиліття свого життя. У цей період він пише “Кому на Русі жити добре” і вірші про декабристів. Поема “Сучасники”, видана 1875 року, стала вершиною цілої серії творів сатири.
Згодом Микола Некрасов став воістину народним поетом зі сформованими життєвими переконаннями і твердою громадянською позицією. Поряд зі співчуттям простому народу, Некрасов прагнув підтримати революційний дух російської інтелігенції.
В останні роки життя Некрасова Н. А. була обтяжена невиліковною хворобою. Великою мудрістю відрізняються його “останні пісні”, які стають своєрідним підсумком його життя і творчості. 27 грудня 1877 року назавжди зупинилося полум’яне серце поета і громадянина Н. А. Некрасова.
Творчість Некрасова Миколи – яскравий приклад справжнього таланту з його багатим народною мовою, фольклором і пісенним милозвучна. Високохудожні твори поета і сьогодні зачаровують нас невловимою сумішшю реальності і очікування дива.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)