Біографія Кедріна Дмитра
Початок 1907 року загрожувало обернутися в доброчесну сімействі Руто-Рутенко-Рутницький гучним скандалом. Молодша дочка Ольга – красуня й улюблениця батька сімейства, що не складалася офіційно в шлюбі, мала ось-ось народити дитину. Мати, бажаючи уникнути розголосу, відправила доньку в глухий повітове містечко поблизу Подольська, де на початку лютого і народився на світ Дмитро Борисович Кедрін. Пізніше дитини усиновила родина старшої сестри Ольги, і маленький Митя з дитинства звик називати мамою свою тітку, а рідний прізвищем вважати дядькову. У віці шести років хлопчика віддали на виховання бабусі, яка перша і ввела онука в світ великий поезії. Сама закохана в вірші Пушкіна і Шевченка, Лермонтова і Міцкевича, вона зуміла передати свою любов до поезії і маленькому Миті, яким вже в 9 років заволоділа пристрасть до мелодії вірша.
І хоча подальша біографія Кедріна Дмитра буде пов’язана з навчанням в транспортному технікумі – навчальному закладі досить далекій від філологічного ухилу, але свого захоплення віршами він не забуде. Його перші віршовані рядки будуть опубліковані на сторінках місцевої катеринославській газети, коли молодому автору ледь виповниться сімнадцять. Дебют окрилить юного поета, і незабаром Дмитро закине навчання і повністю присвятить себе роботі в друкованих виданнях, набуваючи все більшої популярності як автор віршів. Арешт і 15 місяців, проведені у в’язниці за типовим для того часу звинуваченням в неінформування, внесуть в життя Кедріна Д. Б. докорінні зміни.
У 1931 р молодий поет вирішує переїхати в столицю, де знімає крихітну тісну кімнатку в старої комуналці на Таганці. Московська біографія Кедріна Дмитра Борисовича буде пов’язана з величезною кількістю переїздів і пошуками власного кутка, поки в 1934 році він з сім’єю не перебереться в невелике селище в Пушкінському районі. За цей час молодий поет спробує свої сили в якості співробітника заводської газети та літконсультантом у відомому видавництві, його вірш “Лялька” викличе сльози на очах М. Горького, а його балада “Зодчі”, поеми “Алена-стариця” і “Весілля”, драма “Рембрандт”, перша збірка віршів “Свідки” стануть переконливим свідченням його постійно вдосконалюється поетичного таланту. Займається він і перекладами – твори Петефі, Міцкевича, Гафурі, Джаліля виходять з-під його пера в новому втіленні, даючи можливість новим читачам долучитися до світу поезії.
Початок війни застане поета в Підмосков’ї, йому довго не вдається потрапити на фронт через поганий зір, лише в 1943 році його прохання задовольняють, і він стає військкор. Його перо в ці роки не знає відпочинку: автор однаково віртуозно пише в найрізноманітніших жанрах, і військове творчість Кедріна Д. Б. поповнюється віршами, нарисами, фейлетонами. Його фронтові вірші бійці носили в нагрудних кишенях і зберігали в планшетах: “За Анку!”, “Сліди війни”, “Дніпропетровську” знаходили відгук у душі кожного солдата. Єдине, що засмучує автора в цей час: лише деякі його твори з’являються у пресі, кілька книг, написаних в довоєнні і фронтові роки, так і не були допущені до публікації. У поета було безліч планів на мирну післявоєнне життя, але, на жаль, творчий шлях Дмитра Борисовича Кедріна вийшов дуже коротким. Роки життя, відпущені йому долею, невблаганно бігли до кінця: в вересні 1945 р Кедрін загинув під колесами підмосковній електрички, і таємниця його загибелі не знайшла свою розгадку досі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)