Біографія Джордано Бруно
Філіппо (Джордано) Бруно – вчений, поет і філософ. Він народився в містечку Нола в 1548 році. Виріс в сім’ї військових, батько хлопчика був звичайним солдатом. Все своє життя він провів у подорожах і спробах вивчити будову світу.
Філософ часто сумнівався в божественних принципах, за що в підсумку й поплатився. Інквізитори, прикриваючись благими намірами, налаштували народ проти вченого і вже 17 лютого 1960 року його спалили на багатті посеред площі Кампо де Фіорі.
Юність і подорожі
Коли хлопчикові було 11 років, вони з батьками переїхали в Неаполь, там Філіппо зайнявся вивченням літератури і логіки. Через чотири роки він відправився в монастир Святого Домініка, де і змінив своє ім’я на Джордано. У 1572 році юнак отримує сан священика. Там же, в домініканському монастирі, він починає читати лекції, паралельно займаючись науковою діяльністю.
У 1576 році Бруно довелося покинути країну. Таке рішення було пов’язане з тим, що він неодноразово піддавався гонінням через свою позиції щодо церкви. Хлопець не хотів вірити в те, що йому розповідали, він усвідомлював необхідність самостійно докопатися до істини. Саме тому Бруно спочатку втік до Риму, а потім і зовсім вибрався з Італії.
Англійська період
Після того, як Джордано покинув обитель, він довго мандрував по різних країнах Європи. У кожному місті, де він зупинявся, священик викладав вчення Коперника. Він досконально вивчив його суть, тому без проблем міг парирувати будь-які аргументи.
Джордано Бруно
Після одного вдалого виступу юнак отримав пропозицію залишитися при дворі Генріха III Французького. З його допомогою Бруно також вдалося перебратися до Англії. Там покровителькою вченого стала сама Єлизавета. Протягом деякого часу вчений також проживав у Франції і Німеччині, але там на його лекції наклали заборону.
Повернення в Італію
У 1592 році один венеціанський аристократ, якого звали Джованні Моченіго, запропонував Джордано повернутися до Венеції. Він мотивував це тим, що вчений повинен читати свої лекції в Італії, але насправді доніс на нього владі відразу ж по приїзду. Органи інквізиції заарештували талановитого вченого, зрадили його суду. Слідство відбувалося досить довго. Спочатку цим питанням займалися венеціанські органи, потім, в 1593 році, “єретика” передали в Рим.
Як звинувачень йому висувалися богохульство, аморальність і критику церковних догматів. Крім того, багато досягнень Бруно були оголошені єрессю. Джордано усвідомлював свою правоту, тому не збирався відступати. Папа Климент VIII кілька разів пропонував йому визнати свої ідеї помилковими заради свободи. Але вчений відмовився. Протягом семи років він перебував в ув’язненні, вченого неодноразово піддавали жорстоким тортурам, але він стояв на своєму. 17 лютого 1600 року Джордано Бруно стратили шляхом спалення на багатті. Зараз на цьому місці знаходиться пам’ятник вченому.
Основні ідеї вченого
Після смерті Джордано було виявлено не так і багато творів, більшість інформації він передавав при живому спілкуванні, під час лекцій. Проте він встиг написати кілька трактатів, діалогів і поем на італійській мові і латині. Серед його творів почесне місце займає комедія “Свічник”, поема “Ноїв ковчег”, було також кілька сонетів і трактати про мистецтво пам’яті і механічного мислення. Багато оповідань були представлені у формі діалогів і роздумів, інші ж були виключно науковими.
Суть вчення Бруно відмінно викладена в роботі “Про причину, початок і єдине”, яка з’явилася на світ в 1584 році. Свій внесок в астрономію вчений вніс за допомогою книги “Про нескінченність, Всесвіт і світи”, вона була написана в тому ж році. Саме там Джордано описав необмеженість Всесвіту, уточнив наявність величезної кількості різних світів і зірок. Також він вказує, що центром Всесвіту не може бути Земля, Сонце або будь-яке інше космічне тіло.
Крім того, вчений в своїх роботах згадував будова Землі. Він вважав, що з часом все моря перетворюються в континенти і навпаки. Зрозуміло, ці ідеї не припали до душі католикам, адже на той момент пропагувалася зовсім інша модель планети. Якщо говорити про досягнення вченого в сфері філософії, його вважають сполучною ланкою між працями Кузанського і Спінози. Саме роботи Бруно згодом заклали фундамент для німецького класичного ідеалізму.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)