БІЛЯ ВИТОКІВ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА – Античність
Літературний багаж. Що таке драма як рід літератури? Чим вона відрізняється від епосу та лірики?
Доба, за якої народився античний театр, збіглася з періодом потужного суспільно-культурного піднесення. Нова Греція, здобувши власну державність, перемагала старий деспотичний Схід і впевнено опановувала демократичні принципи правління. Античний театр увібрав настрої
1Пейто – давньогрецька богиня, яка уособлювала мистецтво переконування, супутниця Афродіти та Гермеса.
Народного єднання й прагнення подвигів, що панували в суспільстві. Написані монументально-піднесеним стилем драматичні твори стали величним пам’ятником тій героїчній добі.
Давньогрецький театр бере початок від народних святкувань на честь бога Діоніса. Спочатку Діоніса шанували як божество весни, сонця і плодоносної землі, життєдайних сил природи. Згодом, коли греки почали займатися виноградарством, він став богом виноробства, пізніше – богом поезії і театру. Восени, після збору врожаю, і навесні, коли розквітала природа й відкривали бочки з молодим вином, по всій Греції влаштовували пишні свята. То були яскраві велелюдні дійства, що відображали міфи про смерть і відродження Діоніса. З урочистої частини свята народилася трагедія (VI ст. до н. е), а з веселої, жартівливої – комедія (V ст. до н. е.).
Літературознавча довідка
Трагедія – драматичний твір, який грунтується на гострому конфлікті особистості із суспільством, оточенням і найчастіше закінчується загибеллю героя.
Комедія – драматичний твір, що має на меті висміяти душевні вади й вчинки героїв, ситуації, у які вони потрапляють, негативні явища суспільного життя тощо.
Коментар філолога
Самі слова “трагедія” і “комедія” вказують на витоки давньогрецької драми. Так, слово “трагедія” походить від грецьких слів “трагос” – “цап” і “оде” – “пісня”, буквально – “пісня цапів”. Пояснюється це тим, що Діонісійські обряди, які відображали страждання й смерть бога, супроводжувалися дифірамбами (сумними піснями, що славили його подвиги й страждання). А співали їх учасники, одягнені в костюми сатирів – істот із цапиними ногами.
Слово “комедія” також складається з двох слів: “комос” – “весела хода” і “оде”. Зауважмо, що від початку комосом називали веселу процесію ряджених на честь відродження бога, якою завершувалися Діонісії. Її учасники співали, жартували й глузували одне з одного.
Арістотель зазначав: “Трагедія – це відтворення витонченою мовою (різною в різних частинах трагедії) серйозної і закінченої дії, що має певний обсяг; відтворення не розповіддю, а дією, яка, викликаючи жаль і страх, спричинює катарсис… Трагедія змальовує не самих людей, а їхні дії та життєві перипетії, щастя і нещастя. А щастя й нещастя героїв втілюється в дії, і метою трагедії є зобразити дію, а не властивості людини. Люди за своїм характером мають різні властивості, а відповідно до своїх дій стають щасливими або нещасливими. Отже, вони діють не для того, щоб виявити свої характери, а вони виявляють свої характери внаслідок своїх дій”.
Становлення трагедії чітко простежується у творчості трьох давньогрецьких драматургів, яких визнано засновниками цього жанру: Есхіла, Софокла й Еврипіда. У перших театральних виставах діяв лише один актор, а його “партнером” був хор або корифей (очільник хору). Есхіл увів у трагедію другого актора, збільшив ролі головних персонажів. Софокл значно розширив діалогічні частини й увів третього актора, що дало можливість загострити дію: героєві протистояв другорядний персонаж, який намагався завадити йому виконати обов’язок. Крім того, завдяки Софоклу на сцені з’явилися декорації. Еврипід повернув трагедію до реальності, за словами Арістотеля, зображуючи людей “такими, які вони є”, розкриваючи складний світ психологічних переживань, характерів і пристрастей.
Давньогрецькі трагедії здебільшого розповідали про богів і міфічних героїв, порушували вічні проблеми, наприклад честі й доблесті. Тим – часом сюжети комедій відображали повсякденне життя й розкривали нагальні проблеми суспільства. Персонажами комедій зазвичай були люди, помилки й вади яких автори нещадно висміювали.
До IV ст. в Давній Греції існував ще один театральний жанр – так звана драма сатирів, або жартівлива трагедія. Міфологічний сюжет у таких творах поєднувався з розважальним характером зображення. Актори драми сатирів були одягнені в цапині шкури.
Від початку свого існування театр посідав важливе місце у громадському житті греків, об’єднував різні верстви населення, міста й села, поширюючи певні релігійні та соціально-етичні поняття. Особливо його значення зросло в V ст. до н. е., у період розквіту полісної демократії. Творчість видатних драматургів Есхіла, Софокла, Еврипіда, Арістофана відображала найважливіші явища суспільного, політичного й духовного життя. Загальнонародний характер давньогрецького театру визначив, зокрема, особливості облаштування будівлі й організації вистав.
Коментар архіваріуса
За виглядом і конструкцією античний театр суттєво відрізнявся від подібних споруд нашого часу. Найдавнішим у світі вважається Театр Діоніса, зведений в Афінах на південно-східному схилі акрополя. Саме він став зразком, за яким надалі будували й облаштовували театри.
Будівля давньогрецького театру поділялася на три основні частини: театрон, орхестру і скену.
Театроном (грец. місце для видовищ) називали місця для глядачів, споруджені на схилах пагорбів просто неба. Вони розташовувалися рядами у вигляді півкола й були розраховані на тисячі відвідувачів (наприклад, Театр Діоніса вміщував до сімнадцяти тисяч осіб). Проходи між лавами поділяли театрон на сектори. На жетонах зі свинцю або обпаленої глини, що правили за вхідні квитки, літерою позначався певний сектор, де можна було обрати будь-яке місце. Саме від слова “театрон” походить сучасне слово “театр”.
Орхестра (грец. місце для танцю) – круглий або овальний майданчик, на якому виступали актори і хор. Потрапити на орхестру можна
Було через бічний прохід – парод. У центрі орхестри знаходився вівтар для жертвопринесень Діонісу.
Скена (грец. намет) – приміщення для переодягання акторів і зберігання костюмів. Перед скеною зводили колонаду або портик1 – проскеній, що правив за декорацію. Постійної завіси в давньогрецькому театрі не було, лише зрідка в деяких п’єсах певні частини проскенія тимчасово завішували. Традиційно поза скеною можна було бачити пишний пейзаж, що був невід’ємною частиною давньогрецького театру.
За конструкцією давньогрецькі театри нагадують величезну чашу. Ця особливість забезпечувала бездоганну акустику (чутність). Іноді для посилення звуку між глядацькими місцями встановлювали резонуючі посудини. Відомо, що навіть на задніх лавах можна було виразно розчути кожне слово акторів.
Схема давньогрецького театру: 1 – театрон; 2 – орхестра; 3 – скена; 4 – парод; 5 – проскеній
Театр в Епідаврі
Найбільший у світі античний театр, який зберігся до наших днів, розташований у місті Епідаврі. Він був побудований у IV ст. до н. е. й спочатку мав тридцять чотири ряди кам’яних лав для глядачів. Згодом до них додали ще двадцять один ряд. Руйнівний плин часу не заподіяв величній споруді значної шкоди, тож нині на його сцені щороку влаштовують театральні фестивалі.
Для давніх греків театральні дійства були важливою подією. У дні, коли вони відбувалися, усі справи в місті призупиняли. Театр відвідували всі, навіть в’язні, яких тимчасово випускали з тюрем, та домашні раби. А за часів правління Перикла в Афінах ця розвага була обов’язковою для кожного громадянина, тому незаможним держава виділяла кошти. Найбагатші громадяни Афін – хореги – повинні були утримувати хори й акторів, фінансувати підготовку п’єс до постановки. Збираючись до театру, городяни одягали святкове вбрання й вінки з плюща. Місця намагалися зайняти ще вдосвіта. Із собою приносили їжу й питво, адже дійство, що складалося із чотирьох п’єс упереміж із танцями та декламацією, тривало цілий день.
1Портик – розміщена перед входом у будинок відкрита галерея, утворена колонами, що підтримують перекриття.
У Давній Греції театральні вистави відбувалися під час Діонісійських свят у формі змагання між драматургами. У них брали участь три трагічних і три комічних поети. Кожен з трагіків виступав з тетралогією, до якої входили три трагедії, пов’язані спільним сюжетом, і одна драма сатирів. Змагання тривало три дні. Зранку показували три трагедії і драму сатирів, а ввечері – одну з комедій. Щоб узяти участь у такому заході, драматург мусив не лише написати твір, а й здійснити його постановку, підготувати декорації та костюми.
Публіка висловлювала свої емоції доволі бурхливо. Якщо п’єса не подобалася, глядачі свистіли, тупотіли ногами, кидалися камінням, а якщо вважали виставу вдалою, гучно кричали й аплодували. Для переможців змагань було встановлено три грошові винагороди, а з IV ст. до н. е. їхні імена увічнювали на мармурових дошках. Драматурга, визнаного першим серед кращих, надзвичайно шанували.
За давніх часів театральні вистави належали до обрядових дійств, тож брати в них участь могли лише чоловіки. Як ви вже знаєте, число акторів, задіяних у постановці, не перевищувало трьох. Тому якщо п’єса передбачала багато персонажів, кожен з них виконував кілька ролей, змінюючи костюми й маски.
Поява масок у давньогрецькому театрі пов’язана з культом Діоніса: виконавець ролі божества завжди був у масці. Із часом, утративши своє культове значення, маски допомагали акторам створювати героїчні або карикатурно-комедійні образи, перевтілюватися в жінок. До використання цього атрибута спонукали також значні розміри театрів. Глядачам важко було здалеку роздивитися риси обличчя акторів, тому душевний стан персонажів – радість, горе, біль, страх тощо – зображували на великих розфарбованих масках з полотна, глини чи дерева. Крім того, великий рот маски у вигляді рупора посилював голос актора.
Велике значення мали також крій і колір костюмів. Скажімо, якщо на сцені з’являвся актор у пурпуровому плащі зі скіпетром у руці, глядачі відразу впізнавали царя, цариця була вбрана в білий плащ із пурпуровою облямівкою, вигнанець – у синій або чорний тощо… Найпростіше було впізнати богів і героїв. Наприклад, Аполлон завжди тримав у руках лук і стріли, а Геракл виходив на сцену в лев’ячій шкурі, накинутій на плечі.
Трагічні актори виступали в костюмах, що нагадували ритуальне вбрання жерців Діоніса. Це був пишний одяг з рукавами до п’ят, розшитий квітами, пальмами, зірками, спіралями, фігурами людей і тварин. Щасливих персонажів вирізняли яскраві костюми, нещасних – темні. Зріст актора збільшували котурни – взуття на високій платформі. Комедійні персонажі котурнів не носили, натомість за допомогою спеціальних підкладок збільшували животи чи інші частини тіла, аби надати фігурі потворно-комічного вигляду.
Акторам театру Еллади належало мати бездоганну дикцію, уміти добре декламувати й співати, тому вони постійно виконували спеціальні
Вправи. Чимало працювати доводилося й над виразністю жестів і рухів, адже зобразити подив, захоплення або гнів за допомогою міміки в масках було неможливо.
Під час театрального дійства використовували технічні пристрої: підйомні машини, потрібні для появи богів; майданчики на колесах, за допомогою яких показували, що відбувається всередині будівлі; механізми для створення шумових і зорових ефектів (грому, блискавки тощо).
Коментар філолога
Давньогрецька трагедія розпочиналася прологом: на сцені з’являвся один з акторів і повідомляв про обставини, у яких розгортатиметься дія. Потім зі скени на орхестру виходив хор і виконував вступну пісню. Ця частина вистави називалася парод (грец. прохід). Відтак хор залишався на орхестрі до кінця спектаклю.
Мовні сцени називалися епісодіями (буквально – сторонній, те, що не стосується справи). Така назва вйкликала в учених припущення, що драматичні вистави виникли з хорових партій і саме хор спочатку був головною дійовою особою. Епісодії чергувалися зі стасимами (грец. нерухомий) – хоровими “піснями зупинки”. Хористи не брали безпосередньої участі в дії, але активно коментували її, засуджували або хвалили героїв, іноді вдавалися до філософських роздумів. У трагедіях хор був статечним і розсудливим. Свою партію він виконував, рухаючись сценою навколо жертовника Діоніса. Відтинок пісні, що звучав під час руху в один бік, називали строфою, а той, що у зворотному напрямку, – антистрофою.
Завершував трагедію ексод (грец. результат, вихід). Як і вступна частина, він був музичним: покидаючи орхестру, хор співав разом з актором.
Відомий філолог А. Тахо-Годі висунула цікаву гіпотезу. На її думку, давні греки уявляли життя у вигляді театральної сцени, на якій люди, ніби актори, виконують певні ролі. Вони приходять невідомо звідки і йдуть у невідоме – у космос, де розчиняються, як краплі в морі. Сам космос складає драми і комедії, які розігрує людство…
Перевірте себе
1. Від яких обрядових дійств походять трагедія і комедія?
2. Яку роль відігравав театр в античному суспільстві? Чому розквіт давньогрецької драми припадає саме на V-IV ст. до н. е.?
3. Назвіть основні частини будівлі давньогрецького театру. Які із цих термінів увійшли в українську мову? Що вони означали за часів античності? А що означають нині?
4. Як відбувалися театральні вистави в Давній Греції? Який вигляд на сцені мали античні актори? Чим це пояснюється?
5. Порівняйте сучасний і давньогрецький театр. Що їх споріднює і що відрізняє?
6. Дайте визначення понять “трагедія” та “комедія”.
7. Який зв’язок з античним театром має Україна?
(2 votes, average: 3.50 out of 5)