Біблійні образи в романі Достоєвського “Злочин і кара”
Вплив християнства можна простежити у творчості багатьох російських письменників, так як віра в триєдиного бога і сина його Ісуса Христа була загальноприйнятою російської релігією з достопам’ятні часів. Не уникнув цієї долі і роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”. Релігія в романі представлена автором як можливість, надана головному героєві, для того щоб вирватися з морально-етичних безодень каяття. Головну думку роману можна виразити так: людина повинна бути лагідним, вміти прощати і співчувати, а все це можливо тільки з набуттям “істинної віри”. Це чисто християнська точка зору, тому твір можна охарактеризувати як “роман-проповідь”.
Гріх і чеснота, гординя і каяття чітко протиставлені один одному в романі Достоєвського. Особливо яскраво виражений у творі образ добровільного мученика. Не випадково автором вводяться в текст такі персонажі, як Соня Мармеладова, Дуня Раскольникова, Миколка. Ці герої уособлюють собою чистоту і співчуття до оточуючих.
Соня йде на панель, щоб прогодувати сім’ю, крім того, вона допомагає Раскольникову покаятися і підштовхує його до визнання за допомогою читання Біблії і умовлянь. Мені здається, що сцену читання Євангелія Достоєвський ввів для того, щоб показати, наскільки Раскольников і Соня моральні. Епізод читання Євангелія в романі психологічно найбільш напружений і цікавий. Старання героїні увінчалися успіхом. Апофеозом спільних бесід стали слова Раскольникова: “Підемо разом. Я прийшов до тебе. Ми разом прокляті, разом і підемо! “Образ Соні порівняємо з образом Марії Магдалени, відомої біблійної блудниці.
Дуня, сестра головного героя, жертвує собою заради брата і сім’ї, даючи згоду вийти заміж за Лужина, щоб Раскольников перестав жити в злиднях. Образ Дуні асоціюється з Ісусом Христом, який прийняв свою долю в спокутування гріхів наших і просто з людинолюбства.
Миколка теж намагається “постраждати за інших”, взявши на себе провину; його можна назвати двійником Дуні, але порівнювати його з сином божим не можна, тому як він йшов на безглузду жертву, можливо завадили б Раскольникову покаятися і зізнатися, і його благої душевний порив звернувся б на зло.
Цікавим для розуміння позиції Достоєвського є образ Свидригайлова, який можна зіставити з образом Іуди. Марфа Петрівна викуповує Свидригайлова з в’язниці і дає йому безбідне життя, а він зраджує дружину, яка віддала йому розписку, стає причиною її смерті. Пізніше до нього приходить каяття, як і до Іуди, і він чинить гріх самогубства. Цей вчинок можна зіставити з самоповішення Іуди на осиці. Свидригайлов вже за життя має власне уявлення про загробний світ. Його пекло постає перед нами у вигляді “чорної лазні з павуками і мишами”.
У романі дуже сильна зв’язок з релігією. Цифри, які є символічними в християнстві, – це цифри три і сім. Достоєвський неодноразово використовує ці символи: так, Раскольников три рази дзвонить у дзвоник у двері і стільки ж разів б’є бабу по голові; відбуваються всього три зустрічі з Порфирієм Петровичем. Число сім теж несе певне смислове навантаження: Свидригайлов прожив з Марфою Петрівною сім років; Раскольников дізнається, що саме о сьомій годині не буде вдома Лизавети, отже, чинить злочин “о сьомій годині”; в епілозі герою залишається відбути сім років каторги. Таким чином, Достоєвський хоче показати, що у кожного героя свій шлях до Бога і, що б не відбувалося, герой цей шлях пройде.
Сам Родіон Раскольников уособлює образ грішника, який розкаявся. Убивши стару, герой починає відчувати душевні терзання, несумісні з його тонкою, інтелігентною душевною організацією. Раскольникову було спочатку зумовлено покарання, але не за вбивство бабусі і Лисавета, а за його гріховну теорію, яка полягала в розподілі людей на два сорти, нижчого – “тварюк тремтячих” – і вищого – “Наполеонів”, що абсолютно суперечить канонам християнства, адже в цієї релігії всі люди рівні.
Також у романі присутні такі релігійні образи, як хрест і Євангеліє. Соня дає Раскольникову Євангеліє, що належало Лизавете, і в цьому полягає своєрідне покарання героя, як би постійне нагадування про скоєне. Крім того, Соня надіває Раскольникову на шию свій хрест, а сама бере Лізаветін, і поняття “хрест” набуває переносне значення: вони обидва несуть загальний хрест страждання і каяття, за якими підуть духовне очищення, відродження до життя.
Отже, можна зробити висновок, що задум роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара” полягає в тому, що герої проходять шлях страждання, для того щоб прийти до істини, і саме біблійні мотиви і образи допомагають читачеві зрозуміти зміст твору.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)